Ухвала

28 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 145/157/19 

провадження № 51-6179ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22вересня 2020 року щодо ОСОБА_4 , 

встановив: 

Тиврівський районний суд Вінницької області вироком від 26 червня 2020 року засудив

ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1 , 

за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців та покладено на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. 

На підставі ч. 4 ст. 70 КК ОСОБА_4 за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, поглинуто призначеним покаранням невідбуте покарання за вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 березня 2020 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. 

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців та покладено на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що вона 5 січня 2019 року у вечірній час за обставин, викладених у вироку, з корисливих мотивів проникла на територію домогосподарства ОСОБА_5 , що знаходиться на АДРЕСА_1 , звідки таємно викрала вказане у вироку майно останнього на загальну суму 1219 грн 

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, спочатку помилково застосував ст. 75 КК, а потім призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, звільнивши від його відбування з випробуванням. Вказує, що апеляційний суд в порушення вимог ст.419Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) не навів належних мотивів і підстав для залишення без зміни вироку суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Як убачається з копій судових рішень, попереднім вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 березня 2020 року ОСОБА_4 було засуджено за ч.3 ст. 185 КК, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1рік.

Злочин, за який ОСОБА_4 засуджено оскарженим вироком, вона вчинила 5січня 2019 року, тобто до ухвалення попереднього вироку.

Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 23 вересня 2019 року (справа №199/1496/17) кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком.

Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК. 

Таким чином, місцевий суд, призначивши ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 185 КК, повинен був спочатку визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а після цього застосувати ст. 75 КК, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, застосування місцевим судом ст. 75 КК після призначення засудженій покарання за ч. 3 ст. 185 КК, а не після визначення остаточного покарання згідно з ч. 4 ст. 70 КК, не впливає на законність і обґрунтованість судових рішень щодо неї та не є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду. 

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора з наведених у ній мотивів немає, а тому відповідно до п.2ч.2ст.428КПК у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22вересня 2020року щодо ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3