311/3450/20

2/311/1167/2020

28.12.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Василівка

Суддя Василівського районного суду Запорізької області Нікандрова С.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

       В С Т А Н О В И В:

29 жовтня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 17 серпня 2018 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на20.09.2020 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 18 449,40 гривень, яка складається з наступного: 14 754,45 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3694,95 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд цивільної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строки, встановлені судом.

Копія ухвали разом з позовною заявою та долученими до неї матеріалами направлена відповідачу ОСОБА_1 за місцем реєстрації і отримана ним 30 листопада 2020 року.

Отже, встановлений судом п`ятнадцятиденний процесуальний строк на подання відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позов сплив 15 грудня 2020 року.

17 грудня 2020 року від відповідача ОСОБА_1 на адресу Василівського районного

суду Запорізької області надійшло повідомлення-запит, у якому відповідач інформує про отримання ним ухвали суду разом з позовною заявою та додатками до неї, та доводить до відома, що має намір подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та використати право на подання відзиву.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2018 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін – відмовлено.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, отримане від відповідача повідомлення-запит не містить даних про наявність будь-яких поважних причин неподання відзиву на позов у встановлений судом строк та клопотань про продовження процесуального строку, суд згідно ч.8 ст.178, ч.5 ст.279 ЦПК України розглядає цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи судом встановлено, що 17 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.14-15).

ОСОБА_1  ванкеті-заяві погодився на приєднання до Умов в Правил надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк, які розміщені на офіційному сайті банку а мережі Інтернет, які разом з Тарифами складають договір банківського обслуговування, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просить, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), в тому числі стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками.

Між тим, у наданій суду анкеті-заяві від 17 серпня 2018 року, підписаній ОСОБА_1 , інформація про процентну ставку за користування кредитом відсутня.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 17 серпня 2018 року, позивач посилається на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», в редакції, що діяла на момент підписання заяви та «Тарифи Банку», як невід`ємні частини спірного договору.

Одночасно з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження  №14-131цс19.

Оцінюючи наданий до позовної заяви в якості доказу паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем ОСОБА_1 (а.с.16-17), суд виходить із наступного.

Як слідує з паспорту, умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Таким чином, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.

Такі висновки суду підтверджуються й тим, що у паспорті споживчого кредиту в розділі 7 міститься припис про те, що інформація зберігає чинність та є актуальною лише до 01.09.2018 року, а отже даний паспорт кредиту не може слугувати доказом погодження між сторонами умов надання кредиту.

Одночасно з цим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не

повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

В своїх позовних вимогах АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 14754,45 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано два розрахунки заборгованості за договором б/н від 17 серпня 2018 року та виписка по рахунку ОСОБА_1 .

З розрахунку заборгованості за договором б/н від 17 серпня 2018 року станом на станом на 31.08.2019 року (а.с.9-10) та розрахунку заборгованості станом на 20.09.2020 року (а.с.11) та виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с.73-74) вбачається, що за період з 17 серпня 2018 року по 20 вересня 2020 року Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами, про що свідчить графа 4 «відсотки погашені за рахунок кредиту».

З наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.

Внаслідок таких дій банку за період з 17.08.2018 року по 20 вересня 2020 року тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом, проте фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а тому визначена банком заборгованість за простроченим тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.

Суд приходить до висновку, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.

З досліджених судом розрахунків заборгованості за договором б/н від 17 серпня 2018 року станом на 31.08.2019 року (а.с.9-10), станом на 20.09.2020 року (а.с.11) та виписки по рахунку позичальника ОСОБА_1 (а.с.73-74) вбачається, що за період з 17 серпня 2018 року по 20 вересня 2020 року витрати кредитних коштів склали 23 141,21 грн., і саме ці кошти є фактично отриманими відповідачем та підлягали поверненню банку.

Також встановлено, що за період з 17 серпня 2018 року по 20 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 сплатив банку на погашення кредиту 18 593,47 грн., що відображено в графі 21 розрахунку «сума погашення за наданим кредитом», а також у кінцевому підсумку розрахунку.

Отже, судом встановлено, що фактична сума витрат кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 складає 23 141,21 грн., а сума коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості складає 18 593,47 грн. Різниця складає 4547,74 грн., та це є саме та сума заборгованості (тіло кредиту), яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, з урахуванням внесених коштів.

Приймаючи до уваги, що позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом у розмірах, які не відповідають умовам укладеного кредитного договору, погашення відсотків відбувалося за рахунок тіла кредиту, внаслідок чого тіло кредиту безпідставно збільшено банком на суму нарахованих відсотків, а фактична сума витрат кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 за вирахуванням коштів внесених на погашення заборгованості складає 4547,74 грн., суд приходить до висновку, що саме ця сума заборгованості (тіло кредиту) підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Будь-яких інших доказів щодо здійснення  відповідачем ОСОБА_1 витрат коштів у розмірі більшому ніж встановлено судом згідно розрахунку, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, (розмір заявлених вимог 18449,40 грн. (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню 4547,74 грн. (25%), розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача складає 525,50 грн.

Керуючись ст.ст. 509,526,527,530,1048,1050,1054 ЦК України, ст.ст. 263-265, 268, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання:  АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО №305299) заборгованість за кредитним договором б/н від 17 серпня 2018 року в сумі 4 547 (чотири тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 74 копійки.

В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО №305299) судовий збір в сумі 525 (п`ятсот двадцять п`ять) гривень 50 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Василівським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної

скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області         С.О.Нікандрова