КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 753/16728/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/10068/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Іванченко М.М.

суддів: Коцюрби О.П., Лапчевської О.Ф.

при секретарі: Гордієнко О.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_4

представника відповідача АТ «Альфа-Банк» - Артеменко П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Мосійчук Оксани Василівни Державного підприємства «Науково-дослідний проектний інститут землеустрою» про скасування державної реєстрації права власності

за апеляційною скаргою Гамор Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого 3 червня 2020 року в приміщенні суду в складі судді Комарцевої Л.В.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до АТ «УКРСОЦБАНК», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 , (запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису про власність 30584533 від 01 березня 2019 року 12:30:12, про реєстрацію права власності).

4 квітня 2008 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (назву якого в подальшому змінено на акціонерне товариство «Укрсоцбанк», далі - АТ «Укрсоцбанк») та позивачем укладено договір кредиту № 030.29-50/357-С відповідно до умов якого позивач отримав у тимчасове користування грошові кошти в сумі 91 000 доларів США зі сплатою 14,0 % річних на поточні потреби. 4 квітня 2008 року між позивачем та АТ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 030.29-50/357-С відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 , передано в іпотеку.

Позивач вказує, що спірна квартира є його та його сім`ї єдиним житлом та місцем постійного проживання.

26 липня 2019 позивачу стало відомо про те, що власником спірної квартири є АТ «Укрсоцбанк», згідно запису про право власності №30584533 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 1 березня 2019 року 12:30:12, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45838213 від 06 березня 2019 року 11:59:36 про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», внесеного державним реєстратором Мосійчук Оксаною Василівною (Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Позивач вважає, що проведенням такої реєстрації порушені вимоги законів «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» та «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначає, що кредит видано в іноземній валюті, загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м., яка використовується як місце постійного проживання позивача, іншого нерухомого майна позивач не має, тому перереєстроване банком спірне майно повністю відповідає критеріям закону про мораторій і є незаконним.

Позивач вказує на те, що не отримував від банку письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а відповідачем було прийняте незаконне рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача АТ «УКРСОЦБАНК» - АТ «Альфа-банк».

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Мосійчук О.В. ДП «Науково-дослідний проектний інститут землеустрою» про скасування державної реєстрації права власності - задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа-Банк») на квартиру АДРЕСА_1 (запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису про право власності: 30584533 від 1 березня 2019 року 12:30:12, про реєстрацію права власності.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 30584533 від 1 березня 2019 року 12:30:12 щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто солідарно з АТ «Альфа-Банк» та ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн 40 к.

Не погоджуючись з рішенням, Гамор Н.В. в інтересах АТ «Альфа-Банк» подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушеннями норм чинного законодавства. Крім того зазначає, що позивач умисно не отримував вимогу банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, за для уникнення взятих на себе зобов`язань. Вказує, що вданому випадку не підлягають до застосуванню вимоги Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки звернення стягнення на майно відбулось не у примусовому порядку.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а судове рішення залишити без змін.

Представник відповідача АТ «Альфа-банк» у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив рішення суду залишити без змін з підстав викладених у ній.

Представник позивача у суді апеляційної інстанції заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду залишити без змін.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , являвся власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копії договору дарування квартири від 4 червня 2007 року, посвідченого нотаріусом КМНО Табольцевою Н.М., за реєстровим № 1997 (а.с.42-43 том 2).

4 квітня 2008 року, між АКБ СР «Укрсоцбанк», назву якого в подальшому, у відповідності до положень ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/357-С ( а.с. 33-37).

Відповідно п. 1.1. кредитного договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 91 000 доларів США 00 центів, зі сплатою 14,0 (чотирнадцять цілих) процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом та процентів за її використання.

4 квітня 2008 року забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №030.29.-50/357-С посвідченим ПН КМНО Шевчук З.М., зареєстровано в реєстрі за №2372 (а.с.38-40 том 1). За яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку в якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за Договором кредиту № 030.29-50/357-С від 4 квітня 2008 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на підставі Договору дарування, посвідченого ПН КМНО Тубольцевою Н.М., 14 червня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за №1997.

Сторони у п.1.2 договору іпотеки погодили, що заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 656 500 гривень, що за офіційним курсом гривні до долара США встановленим Національним банком України на день укладання цього Договору (100 доларів США=505,00 грн), становить 130 000 доларів США 00 центів.

На підтвердження виконання вимог Закону України «Про іпотеку» банком надано копію повідомлення від 30 жовтня 2018 року № 13.3-03/96-96/10 про необхідність у тридцятиденний строк виконати зобов`язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/357-С від 4 квітня 2008 року. При цьому попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцяти денного строку АТ «УКРСОЦБАНК» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.122 том 1).

Проте, матеріали справи не містять інформації про те, чи позивач отримав повідомлення АТ «Укрсоцбанк»» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, в матеріалах справи відсутній оригінал рекомендованого зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення, списку згрупованих рекомендованих поштових відправлень товариства тощо.

Апеляційний судом не приймаються до уваги твердження скаржника про те, що позивач відмовився від отримання указаного повідомлення, оскільки доказів, які б підтверджували указані твердження банку суду надано не було.

Згідно з пунктом 4.5.3 договору іпотеки №030.29-50/357-С від 4 квітня 2008 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

26 липня 2019 року згідно запису про право власності №30584533 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 1 березня 2019 року 12:30:12, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45838213 від 6 березня 2019 року 11:59:36 про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», внесеного державним реєстратором Мосійчук О.В. (Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», власником квартири АДРЕСА_1 , є АТ «Укрсоцбанк; підставою внесення запису є: Договір про надання відновлювальної кредитної лінії, серія та номер 030.29-50/357-С, виданий 4 квітня 2008 року, видавник АКБСР «Укрсоцбанк» та громадянин України ОСОБА_1 ; Виконавчий напис, серія та номер:1637, виданий 23 квітня 2009 року, видавник: Ковальчук С.П., приватний нотаріус КМНО, м.Київ; Договір Іпотеки, серія та номер 030.29-50/357-С, виданий 4 квітня 2008 року, видавник Шевчук З.М. приватний нотаріус КМНО, м. Київ ( а.с. 44-46 том 1).

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.ч. 2,3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

14 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/8068/16-ц, провадження № 61-5164св18 досліджуючи підстави та умови належності «згоди» іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), дійшов висновку, що в силу положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та звернення на примусове стягнення заставного майна в період дії мораторію, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону:

- не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Судом встановлено, що позивачеві надано грошові кредитні кошти у валюті, а саме в доларах США, в якості забезпечення виконання зобов`язання в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,90 кв.м.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій довідок виданих ОСББ «Дельта», у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (а.с.22,23 том 1).

Стороною відповідача не надано доказів того, що підтверджує наявність у позивача іншого житла.

Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 вказував, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахуванням положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 465/1310/17 від 31 жовтня 2018 року, мораторій на стягнення квартир за іпотечним боргом у валюті розповсюджується і на позасудовий порядок виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору.

Доводи апеляційної скарги, що суд помилково послався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» апеляційний суд не приймає до уваги.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 викладена правова позиція про те, що суди під час вирішення тотожних за своїм змістом спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що квартира АДРЕСА_2 , яка використовується позивачем та його сім`єю як місце постійного проживання не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «УКРСОЦБАНК», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 4 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у державного реєстратора Мосійчук О.В. ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «УКРСОЦБАНК».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а.

Не приймаються також посилання АТ «Альфа-Банк» в апеляційній скарзі на зміст постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, оскільки вона прийнята раніше і в ній наведені висновки щодо застосування ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а не ст. 37, як у справі, що переглядається.

Крім того, суд першої інстанції вірно вважав обґрунтованим твердження позивача що момент прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності на квартиру відсутні посилання на те, чи проводилась оцінка предмета іпотеки, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування, а відтак відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Гамор Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року.

Головуючий суддя:

Судді: