ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8757/20 Справа № 202/3626/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року                        Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:

головуючого         -        Лаченкової О.В.

суддів         -        Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі         -        Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року

по справі за заявою керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Халіна О.В. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про забезпечення позову по цивільній справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Халіна О.В. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про витребування майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2020 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшла заява керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про забезпечення позову по цивільній справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про витребування майна.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська заяву керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Халіна О.В. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про забезпечення позову по цивільній справі за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Халіна О.В. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа  ОСОБА_2 , про витребування майна — задоволено частково.

В інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, м.Дніпро, пр.. Дмитра Яворницького, буд. 75) заборонено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам відчужувати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 до ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року про забезпечення позову у справі №202/3626/20 та винести постанову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

У відзиві керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року, а ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про витребування майна.

Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 971821512101.

В обґрунтування поданої заяви керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області зазначив, що предметом спору по справі за його позовом до ОСОБА_1 є квартира за адресою: АДРЕСА_2 , котра незаконно вибула з володіння держави в особі Дніпровської міської ради, на даний час перебуває у володінні відповідача та котру він, керівник прокуратури, просить витребувати на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради у відповідача. Оскільки відповдач на даний час значиться власником вказаної спірної квартири,у разі невжиття заходів забезпечення позову він може здійснити її відчуження на користь третіх осіб, що в подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення у справі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на котру зареєстровано за відповідачем.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

       Відповідно до роз`яснень, зазначених в п.2 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про судову практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

       Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

       Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

       Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

       Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

       Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз`яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

       Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

       При цьому суд бере до уваги інтереси не тільки позивача, але й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Така практика узгоджується також із роз`ясненнями, зазначеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Задовольняючи частково заяву керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Халіна О.В. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , котра є предметом спору по справі, може ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Доводи апеляційної скарги, що жодного доказу існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду прокурором не надано, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спір у справі між керівником Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та відповідачем виник з приводу незаконного володіння нерухомого майна яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з цим, спірне нерухоме майно було відчужене та на цей час належить відповідачу, Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 ЦК України. Спірне нерухоме майно є об`єктом права комунальної власності.

Отже, з урахуванням того, що спірне нерухоме майно вибуло від власника поза волею Дніпровської міської ради, тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро, у зв`язку з чим й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Твердження апелянта, що у зв`язку з тим, що невстановлений первинний власник оспорюваного нерухомого майна, неможливо встановити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому саме з цієї причини судом першої інстанції не встановлено, чи існує насправді спір, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині – не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

       Керуючись ст.ст. 149, 150, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

       Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова