Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     28 грудня 2020 р.                                                             Справа№200/3394/20-а

приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                                УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі – відповідач, ГТУЮ у Донецькій області) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено таке.

Наказом ГТУЮ у Донецькій області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади начальника управління з питань нотаріату 28.12.2019. У подальшому листом відповідач повідомив позивача, про внесення змін до наказу про звільнення, у частині дати звільнення, якою вважати 02.01.2020.

Недоплачені кошти позивачу виплачено 17.02.2020 у розмірі 7 225,20 грн.

Ухвалою суду від 06.04.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строку на усунення встановлених судом недоліків.

Позивачем вимоги ухвали від 06.04.2020 виконано, також надано уточнену позовну заяву, за змістом якої збільшено позовні вимоги, а саме:

стягнути з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 03.03.2020 по 29.04.2020 у загальній сумі 193 629,6 грн.;

стягнути з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку обіймав позивач на загальну суму 16 404,3 грн.

В обґрунтування уточнених вимог позивачем зазначено таке.

29 квітня 2020 року позивачу доплачена компенсація за невикористані відпустки за 2019 рік, а тому датою розрахунку потрібно вважати саме вказану дату.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 № 16 відбулась зміна посадового окладу, а тому, на думку позивача, для розрахунку компенсаційних виплат, потрібно враховувати посадовий оклад визначений цією постановою, отже коефіцієнт підвищення посадового окладу становить 1 08472. Загальна сума у грошовому еквіваленті – 16 404,3 грн.  

Ухвалою суду від 20.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у строк, встановлений ст. 258 КАС України.

Ухвалою суду від 19.06.2020 провадження у справі №200/3394/20-а зупинено до набрання чинності рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а.

20 липня 2020 року на адресу суду надійшов відзив ГТУЮ у Донецькій області за змістом якого відповідач проти позовних вимог заперечує, арґументуючи це таким.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а позов ОСОБА_1 до ГТУЮ Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки «Юстиція Донеччини» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі - задоволено повністю.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року. Стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 258 355,35 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Отже, вважає відповідач, оскільки з нього на виконання рішення суду стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, то стягнення ще й середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 193 629,60 грн., буде покладенням на роботодавця подвійної відповідальності та не є співмірниим із правами працюючої особи, яка отримує одну заробітну плату.

26 серпня 2020 року судом отримано відповідь на відзив, де позивач спростовує доводи відповідача, арґументуючи це, зокрема, тим, що відповідач за змістом відзиву фактично визнав факт несвоєчасного розрахунку при звільненні, а тому є правомірним покладення на нього відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу Законів про працю України.

Щодо посилання на рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а, то позивач вважає, що обставини даної справи не мають жодного стосунку до спірних правовідносин.

Також 26.08.2020 судом отримано клопотання про зміну позовних вимог, які викладено у такій редакції:

визнати протиправним проведення ГТУЮ у Донецькій області несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , згідно із наказом відповідача від 26.12.2019 № 3939/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », та наказом від 20.01.2020 № 10/1 «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26.12.2019 № 3939/1.;

стягнути з ГТУЮ у Донецькій області середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 03.01.2020 по 29.07.2020 на загальну суму 341 272,17 грн.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2020 у справі № 200/3394/20-а залишено без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2020 у справі № 200/3394/20-а залишено без змін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 провадження у справі №200/3394/20-а поновлено. Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, як встановлено ухвалою суду від 20.05.2020.

Судом встановлено такі фактичні обставини у справі.

ОСОБА_1 є громадянином України паспорт серія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

ГТУЮ у Донецькій області є юридичною особою, код ЄДРПОУ 34898944, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого 39/3; в стані припинення з 21.10.2019 (згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 26.12.2019 року № 3939/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано звільнити ОСОБА_1 начальника управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області, з займаної посади 28.12.2019, у зв`язку із ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області, згідно п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю України (далі – КЗпП України) та відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.

Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки за період роботи 29.04.2017 по 28.04.2018 у кількості 07 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.04.2019 по 28.12.2019 у кількості 17 календарних днів.

Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 20.01.2020 № 10/1 про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26.12.2019 року № 3939/1 наказано внести зміни до вказаного наказу та викласти у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 начальника управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області, з займаної посади 02.01.2020…»

Відповідно довідки про доходи від 20.01.2020 ОСОБА_1 всього за січень – грудень 2019 року нараховано 558 122,42 грн, середньоденна заробітна плата за період жовтень – листопад складає 2 404,97 грн.,

18 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, за змістом якої просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку – 17.02.2020.

Відповіді на останню позивач не отримав.

До матеріалів справи позивачем надано копію трудової книжки серія НОМЕР_3 .

У матеріалах справи також наявні:

лист Ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області від 26.03.2020 № 10.2-4/27 на ім`я Міністерства юстиції України щодо збільшення кошторисних призначень по КЕКВ 2110 (оплата праці) на 196 086,96 грн. та по КЕКВ 2120 (нарахування) на 1 669,44 грн. для. проведення повного розрахунку по відпускним та компенсації за невикористану відпустку працівникам, які були звільненні станом на 28.12.2019;

лист ГТУЮ у Донецькій області від 16.04.2020 № 10.2-21/31 на ім`я ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із виявленням технічної помилки у програмному забезпеченні ліквідаційною комісією ГТУЮ у Донецькій області йому донараховано компенсацію за невикористану частину відпустки у сумі 272,50 грн. та відпускні за 2019 рік у сумі 4 006,43 грн.;

лист від 13.04.2020 № ПІ-Д-204 у відповідь на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації щодо інформації про перерахунок та компенсацію за невикористану частину відпусток та перерахунок щорічних відпусток станом на 13.04.2020 щодо працівників згідно наведеного переліку;

скарги ОСОБА_1 від 21 та 27.03.2020 на дії ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області, адресована Міністерству юстиції України з підстав виявленої невідповідності отриманого розрахунку при звільненні;

лист Східного міжрегіонального управління юстиції від 28.05.2020 «Про надання відповіді на запит щодо отримання публічної інформації» у відповідь на запит від 25.05.2020;

лист ГТУЮ у Донецькій області від 23.04.2020 № 01-21/12-4, адресований начальнику Східного міжрегіонального управління (м. Харків), що, зокрема, містить повідомлення про результати розгляду скарги ОСОБА_1 та виявлення необхідності доплати за посадовий оклад, за вислугу років, за інтенсивність праці, премії, загальна кількість недонарахованих коштів складає 2 886,59 грн. Сума недонарахованих коштів за відпустку протягом 2019. Року складає 273,64 грн. та кошти недонараховані при виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні у сумі 214,25 грн. Також висловлено пропозицію щодо збільшення кошторисних призначень по КЕКВ 211 на суму 9 9078,88 грн. та по КЕКВ 2120 на суму 21 797,35 грн. для здійснення вищезащначених виплат;

акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 09.07.2020 № ДЦ13401/2056/АВ, складений ГУ Держпраці у Донецькій області за результатами перевірки ГТУЮ у Донецькій області;

припис про усунення виявлених порушень від 10.07.2020 № ДЦ13401/2056/АВ/П.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а, яке набрало законної сили 29.10.2020 позов ОСОБА_1 до ГТУЮ у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки «Юстиція Донеччини» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі – задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Донецькій області від 26 грудня 2019 року № 3939/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Донецькій області від 20 січня 2020 року № 1011 «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26 грудня 2019 року №3939/1.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.

Стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 258 355,35 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Правова позиція суду обґрунтована таким.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), та те, що Законом України «Про державну службу» питання стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовано, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу Законів про працю України.

Кодекс Законів про працю України (далі – КЗпП України)

Стаття 47.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Стаття 94.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 116.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117. 

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 235.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 236.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Висновки суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, про що вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 справа № 910/4518/16.

У продовження зазначеного, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 справа № 761/9584/15-ц вказано, що з метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність у межах розгляду цієї справи надати тлумачення статті 117 КЗпП України, оскільки судова практика щодо її застосування різниться.

Судом наводяться такі її положення.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, це є компенсацією працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця

Тобто, за своєю правовою природою компенсація за час затримку розрахунку при звільненні є мірою покарання роботодавця за неналежне виконання обов`язків. Обов`язок його сплати виникає лише після припинення трудових відносин.

У межах спірних правовідносин судом установлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 200/455/20-а, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області та стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 258 355,35 грн. (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

Звідси, суд вважає, що підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2020 по 29.07.2020 на загальну суму 341 272,17 грн. відсутні, оскільки позивача поновлено на посаді та стягнуто за період незаконного звільнення середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, у даному випадку відсутня необхідна складова для стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні – факт звільнення.

Крім того, суд погоджується із доводами відповідача, щодо відсутності підстав вважати правомірним покладення на роботодавця одночасно обов`язків, що випливають із нормативного припису ст. 235 КЗпП України (середній заробіток за час вимушеного прогулу) й ст. 117 КЗпП України (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні), оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату, про що вказано у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі 6-2912цс16.

Отже, позов у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним проведення ГТУЮ у Донецькій області несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 згідно із наказом відповідача від 26.12.2019 № 3939/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказом від 20.01.2020 № 10/1 «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26.12.2019.

Наявні у справі матеріали, власне відзив ГТУЮ у Донецькій області свідчать, що факт несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем відповідачем не спростовується.

Водночас КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України)

Частиною 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що має здійснюватися судом у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує відповідний ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України спосіб захисту порушеного права складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Однак, сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади, а їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

Аналогічне викладено у постанові Верховного Суду від 04.08.2020 справа № 340/2074/19

Отже, оскільки судом установлено, що підстави для застосування способу захисту порушеного права шляхом стягнення заявленої суми середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні на час вирішення справи судом відсутні, то відповідна констатація протиправності факту несвоєчасного розрахунку при звільненні, що мав місце у минулому, не створює ефективного захисту прав позивача.

З огляду на наведені міркування, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 247, 255, 257, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                               ВИРІШИВ

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року.

Суддя                                                                                   І.В. Буряк