СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р.                                                                       Справа № 917/1177/15  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання  Міракова Г.А.

за участю представників сторін:

апелянт (ТОВ "Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ "Каіс)- Гетьман А.А.

кредитор (Державна продовольчо-зернова корпорація України) - Таволжанський М.В.,  

кредитор (представник ГУ ДПС у Полтавській області) - Тур Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ “Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ “Каіс” (вх.№3152П/1) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року (повний текст складено 26.10.2020, суддя Ореховська О.О.) по справі №917/1177/15

за заявою Товариства  з обмеженою відповідальністю  "ЛУКСОР-УТР" (вул. Лучанська, буд. 1-б, село Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область, 37222, поштова адреса: вул. Миру, 9, кв. 96, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 31801166)

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року (повний текст складено 26.10.2020, суддя Ореховська О.О.) по справі №917/1177/15:

1. Визнано грошові вимоги колишніх працівників ТОВ "ЛУКСОР-УТР" в повному обсязі згідно  наданого  ліквідатором  переліку  колишніх працівників , а саме :

- ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 )  в сумі 142,13грн.;

- ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) в сумі 74,42грн.;

- ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) в сумі 254,00грн.;

- ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_4 ) в сумі  192,32грн.;

- ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_5 ) в сумі 902,40грн.;

- ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_6 ) в сумі 350,40грн.;

- ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_7 ) в сумі 1 662,08грн.;

- ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_8 ) в сумі 738,40грн.;

- ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_9 ) в сумі 661,60грн.

Загальна сума вимог становить 4 977,75грн.

2. Зобов`язано ліквідатора Голейну Л.Ю. включити грошові вимоги вищевказаних кредиторів у визнаних судом розмірах до реєстру  вимог кредиторів ТОВ   "ЛУКСОР-УТР" (код ЄДРПОУ 31801166)  відповідно до черговості, визначеної ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства.

3.  Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІФАНТА"  (вх. № 4648 від 27.04.2020р., вх. № 4755 від 28.04.2020р.) про заміну кредитора правонаступником - задоволено. Замінено кредитора у справі № 917/1177/15 - Товариство з обмеженою відповідальністю  "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КОНКОРД ФАКТОРИНГ" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 2, код за СДРПОУ 40487592) на Товариство з обмеженою відповідальністю  "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІФАНТА"  (03186, м. Київ, бульвар Чоколівський, буд. 19, код СДРПОУ 42787647). Зобов`язано ліквідатора Голейну Л.Ю. внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів ТОВ   "ЛУКСОР-УТР" .

4. Відмовлено в задоволенні клопотання  УАСП ТОВ "КАІС"  ( з вх. № 11326 від 12.10.2020 р.)  про  вжиття заходів  до забезпечення  вимог кредиторів  шляхом накладення  арешту  на все  нерухоме майно  ТОВ   "ЛУКСОР-УТР"

5. Відкладено розгляд:

-   справи № 917/1177/15 про банкрутство  ТОВ "ЛУКСОР-УТР" ,

- заяви  Товариства з обмеженою відповідальністю  "АГРОСВІТ-ЖИТОМИР" від 24.03.2016р., б/н  (вх. № 576/16 від 28.03.2016р.) про  грошові вимоги до боржника (з урахуванням заяви про  зменшення розміру вимог ) та  заяви Приватного підприємства "Аграрні інвестиції" за вих. № 158 від 14.07.2020р.(вх. № 7652 від 20.07.2020р.) на  19.11.2020 р.  11:20 год.

6. Зобов`язано ТОВ "АГРОСВІТ-ЖИТОМИР" виконати вимоги п. 3 ухвали господарського суду Полтавської області від 27.08.2020р., а саме надати суду документальні докази виконання п. 1.1.1. Додаткової угоди № 1  від 08.09.2016р. (докази перерахування  грошових коштів за відступлення права вимоги ).

7. Визнано явку  учасників у справі про банкрутство  в судове засідання не обов`язковою.

8. Копію ухвали направлено всім учасникам провадження у справі про банкрутство ТОВ  "ЛУКСОР-УТР" .

ТОВ “Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ “Каіс” з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року по справі №917/1177/15 не погодилось, звернулось до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати в частині відмови в задоволенні клопотання  та постановити нове рішення, яким задовольнити клопотання УАСП ТОВ "КАІС"  щодо   вжиття заходів  до забезпечення  вимог кредиторів  шляхом накладення  арешту  на все  нерухоме майно  ТОВ   "ЛУКСОР-УТР".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 поновлено  ТОВ “Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ “Каіс” пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року по справі №917/1177/15. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ “Каіс” на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року по справі №917/1177/15.           Сторонам встановлено  строк 10 днів з дня вручення даної ухвали (з урахуванням положень пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України), протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинні відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Призначено справу до розгляду на 21 грудня 2020 року о 12:00   годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції за клопотанням ГУ ДПС у Полтавській області.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 269 та ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, встановив наступне.

Постановою господарського суду Полтавської області від 24.02.2016р. ТОВ  "ЛУКСОР-УТР"  визнано банкрутом та  відкрито ліквідаційну процедуру згідно ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинному до 21.10.2019р.),   ліквідатором підприємства  - банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Голейну Л.Ю. з наданням їй повноважень відповідно до положень вищевказаного Закону.

На виконання приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника -  ТОВ   "ЛУКСОР-УТР" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет (повідомлення № 28604 від 25.02.2016 р.).

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 06.09.2016р. виправлено    помилку в тексті  повідомлення  про визнання  боржника банкрутом   і відкриття  ліквідаційної процедури  від 25.02.2016 р. та  ухвалено здійснити офіційне оприлюднення додаткового повідомлення про визнання ТОВ  "ЛУКСОР-УТР" (код ЄДРПОУ 31801166) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

06.09.2016р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет здійснено офіційне оприлюднення додаткового повідомлення про визнання ТОВ "ЛУКСОР-УТР"  банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури  (повідомлення № 35142 від 06.09.2016 р.).

За приписами ч. 3 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Матеріали справи свідчать, що від кредитора у справі  - Українсько - американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "КАІС" (надалі - УАСП ТОВ "КАІС") надійшло клопотання про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів шляхом накладання арешту на все нерухоме майно ТОВ "ЛУКСОР-УТР".

В обґрунтування зазначеного клопотання УАСП ТОВ "КАІС" посилається на наступне.

На балансі боржника - ТОВ "ЛУКСОР-УТР" обліковується значна кількість нерухомого майна, яке належить йому на праві власності  і частина якого перебуває в іпотеці/заставі ПАТ "Златобанк".  ПАТ  "ЗЛАТОБАНК" визнано кредитором у  справі № 917/1177/15 про банкрутство ТОВ  "ЛУКСОР-УТР". Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.11.2019р. у справі № 917/1177/15 замінено кредитора у справі № 917/1177/15 -  ПАТ  "ЗЛАТОБАНК" на правонаступника - ТОВ  "ФК "КОНКОРД ФАКТОРИНГ" на підставі договору про відступлення права вимоги.

03.04.2020 р. між ТОВ  "ФК "КОНКОРД ФАКТОРИНГ" (кредитор)  та ТОВ  "ФК "СІФАНТА"  (Новий кредитор) укладено Договір №1 про відступлення  (продаж) прав вимоги, за умовами якого кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні Кредитору, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Кредитора до позичальників, заставодавців, поручителів та іпотекодавця, зазначених у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього Договору (що становлять невід`ємну частину цього Договору), надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитним договором, договорами поруки, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього Договору.

За відступлення (продаж) права вимоги ТОВ  "ФК "СІФАНТА"  сплатило ТОВ  "ФК "КОНКОРД ФАКТОРИНГ" грошові кошти у розмірі 8 283 000, 00 грн.

Як зазначає УАСП TOB "КАІС",  вказані дії мають на меті виведення нерухомого майна із ліквідаційної маси боржника - ТОВ "ЛУКСОР-УТР". Також, як зазначає УАСП TOB "КАІС", стосовно нерухомого майна боржника, можуть бути ухвалені судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу, новий кредитор в особі ТОВ  "ФК "СІФАНТА"  має підстави та може мати бажання якимось чином задовольнити свої претензії до боржника за рахунок його майна, зокрема й шляхом звернення стягнення, нерухоме майно може бути поділене, а подальший продаж майна боржника на прилюдних торгах, унеможливить повернення зазначеного майна у ліквідаційну масу боржника в силу ч. 2 статті 388 ЦК України, що в свою чергу порушує інтереси кредиторів, оскільки в силу Кодексу України з процедур банкрутства задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок реалізації ліквідаційної маси. Таким чином, як вказує УАСП TOB "КАІС" , на сьогоднішній день, наявна реальна можливість та загроза наступного відчуження спірного нерухомого майна банкрута, реальна загроза втрати майна та відповідно незадоволення вимог кредиторів, беручи до уваги відсутність будь-яких арештів, обтяжень та заборон на відчуження.

На даний час відсутні будь-які відомості щодо наявності договорів на охорону майна, відповідно до яких здійснюється фізична охорона рухомого та нерухомого майна ТОВ "Луксор-УТР", а також інших матеріальних цінностей, що може сприяти заволодінню ним третіми особами та подальшим відчуженням з власності боржника, реалізацією тощо.

Враховуючи значну кількість активів та триваючу ліквідаційну процедуру (з 2016 року), у кредитора УАСП TOB "КАІС" немає гарантії збереження боржником  належного йому майна, яке може бути використане задля задоволення у майбутньому вимог кредиторів.

Невжиття судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів у майбутньому, на думку  УАСП TOB "КАІС" , може призвести до порушення прав та законних інтересів боржника або кредиторів та незаконного відчуження майна,  належного  ТОВ "ЛУКСОР-УТР".

З урахуванням вищевикладеного, УАСП TOB "КАІС", з посиланням на ст. ст. 39, 40, 44 Кодексу України з процедур банкрутства, а також  та ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, які визначають  підстави забезпечення позову та заходи по забезпеченню позову, просить суд накласти арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ  "ЛУКСОР-УТР", зокрема й на те, що знаходиться  в заставі та іпотеці третіх осіб та заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері  державної реєстрації прав відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в тому числі, але не виключно: суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі державним та приватним виконавцям та нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо будь - якого нерухомого майна ТОВ  "ЛУКСОР-УТР".

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (далі – КУзПБ).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частина 1 ст. 40 Кодексу України з питань банкрутства визначає, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику укладати без згоди арбітражного керуючого (розпорядника майна) правочини (договори), а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Кодексу України з питань банкрутства  заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі.

Постановою  господарського суду Полтавської області від 24.02.2016р.  ТОВ  "ЛУКСОР-УТР" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором підприємства-банкрута призначено арбітражного керуючого Голейну Л.Ю.

Відтак, застосування заходів щодо забезпечення вимог  кредиторів на стадії ліквідаційної процедури, що має місце у даній справі, не є можливим.

При цьому, місцевим судом враховано, що  ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка кореспондується з ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства (чинний з 21.10.2019р.) унормовано, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури          скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Отже, з моменту відкриття щодо     боржника ліквідаційної процедури всі без винятку обтяження його активів підлягають скасуванню. Це пов`язано з тим, що у процедурі ліквідації задоволення вимог кредиторів     відбувається за рахунок коштів, отриманих від здійснення     у встановленому порядку реалізації майна банкрута. Тому майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обтяжень.

В оскаржуваній ухвалі господарський суд зазначив, що він не приймає посилання УАСП TOB "КАІС" у клопотанні про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів на норми Кодексу України  з процедур банкрутства, які регулюють порядок ведення  процедури розпорядження майном у справі про банкрутство (ст.44) , оскільки на даний час провадження у справі перебуває на стадії судової процедури - ліквідації.  

Також, при розгляді клопотання УАСП TOB "КАІС" про застосування заходів щодо забезпечення вимог  кредиторів судом враховано наступне.

За приписами ст. 136 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.  Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних      законом     інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення.

Положення статей       136,       137 ГПК України        пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень       статті 73 ГПК України       як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, забезпечувальні заходи застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (боржника, кредиторів та інших учасників справи про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача, або пов`язаних із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача (боржника) або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справу про банкрутство.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення із заявленими позивачем (боржником, кредитором) вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову та предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення.

Системний аналіз зазначених норм      ГПК України       дозволяє зробити висновок про те, що       загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав боржника або кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до     статті 136 ГПК України.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13 лютого 2020 року у справі № 50/790-43/173.

Положеннями     статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим            законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання      status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

Отже, забезпечувальні заходи, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, судова колегія підтримує висновок місцевого суду, що клопотання УАСП TOB "КАІС" про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів  не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку, що  поза межами провадження у справі про банкрутство заставним кредитором буде  звернено стягнення на майно ТОВ "ЛУКСОР-УТР".

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

Керуючись ст. 269, п.1 ч.1 ст.275, ст. 276, ст. 282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ “Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ “Каіс” залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 жовтня 2020 року по справі №917/1177/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.12.2020 року.

Головуючий суддя                                                                         Ільїн О.В.  

Суддя                                                                                                Россолов В.В.

Суддя                                                                                                Хачатрян В.С.