№ К-22337/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.2007р.
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Рибченка А. О.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання – Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції
на постанову Господарського суду Донецької області від 10.03.2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. у справі № 22/10а
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Ясинуватський машинобудівний завод”
до Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції,
за участю Генеральної прокуратури України
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
за участю представників:
позивача – Жигачова О. В.,
відповідача – Іванченко В. А., Кочанова Л. І.,
Генеральної прокуратури України – Комаса О. Ю.,
встановив:
Відкритим акціонерним товариством “Ясинуватський машинобудівний завод”подано позов про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 30.12.2005р. № 0002202320/0/46362/10/23-2 Гірницької міжрайонної державної податкової інспекції м. Макіївки, правонаступником якої є відповідач, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 799 584 грн.
ПостановоюГосподарського суду Донецької області від 10.03.2006р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006р., у справі № 22/10а позов задоволено.
Судові рішення мотивовані тим, що по податковій декларації позивача за травень 2005 року від’ємне значення з податку на додану вартість склало 840 060 грн.; між позивачем та податковим органом відсутні розбіжності стосовно переліку виписаних контрагентами позивача податкових накладних та визначених в них сум; Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від проведення зустрічних перевірок його контрагентів та встановлення факту формування і сплати останніми до Державного бюджету України податкових зобов’язань за відповідними господарськими операціями; відповідач не надав доказів того, що спірні податкові накладні виписані не зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість особами.
Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, в задоволенні позову відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: п. п. 1.3., 1.8. ст. 1, пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін як таких, що ухвалені на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судових засіданнях.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та Генеральної прокуратури України, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної невиїзної перевірки з питань фактичної сплати до бюджету України податку на додану вартість, заявленого до відшкодування за травень 2005р., Гірницькою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Макіївки складено довідку № 681/23-1 від 27.12.2005р. та встановлено порушення позивачем п. 1.8. ст. 1, пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у зв’язку з завищенням бюджетного відшкодування ПДВ за вказаний період в сумі 799 584 грн.
На підставі зазначеної довідки відповідачем 30.12.2005р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002202320/0/46362/10/23-2 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 799 584 грн.
Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції станом на травень 2005р.) датою виникнення права платника податку на податковий кредит звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів незалежно від того, чи такі товари почали використовуватись в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, вважається дата отримання останнім податкової накладної, що виписана зареєстрованими як платники податків на додану вартість з видачею відповідного свідоцтва юридичними особами та засвідчує факт придбання таких товарів.
Відповідно до п. п. 1.3., 1.8. ст. 1, пп. 7.7.3., пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 вказаного Закону (в редакції станом на травень 2005р.) у зв’язку з надмірною сплатою платником податків у звітному періоді податкових зобов’язань різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту звітного періоду вважається бюджетним відшкодуванням та підлягає поверненню з бюджету платнику податків на підставі даних тільки податкової декларації за звітний період за висновком податкового органу; у випадку коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.
Отже, посилання відповідача на положення п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, які визначають поняття доходів бюджету та класифікацію доходів бюджету, як на підставу неможливості здійснення бюджетного відшкодування, в даному випадку є помилковими.
Також, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, розбіжності між сторонами стосовно переліку спірних податкових накладних та визначених в них сум відсутні, зазначений Закон не ставить право позивача на податковий кредит в залежність від результатів проведення податковим органом зустрічних перевірок його контрагентів та встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов’язань за господарськими операціями в відповідному податковому періоді.
Таким чином, згідно вимог ст. ст. 72, 86, 159, 161, 162 КАС України, суди першої та апеляційної інстанції на підставі поданих сторонами та досліджених в судових засіданнях доказівповно і всебічно з’ясували обставини справита дали їм правильну правову оцінку.
За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального права, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову є вірним, постанова та ухвала прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –
ухвалив:
1. Залишити касаційну скаргу Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 10.03.2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. у справі № 22/10а – без змін.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.
Судді (підпис) Голубєва Г. К.
(підпис) Карась О. В.
(підпис) Рибченко А. О.
(підпис) Федоров М. О.
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного
суду України Брайко А. І.