П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020року м. Київ

Справа № 369/356/14-ц

Провадження: № 22-ц/824/11488/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є Товариство з обмеженої відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал»

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2020 року, постановлену під головуванням судді Пінкевич Н.С.,

за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Легбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Легбанк», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Горяйнова Тетяна Костянтинівна, про визнання недійсними договорів та застосування реституції,

в с т а н о в и в:

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року у цивільній справі № 369/356/14-цв задоволенні позову ПАТ «Легбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства «Легбанк», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, треті особи: приватний нотаріус Горяйнова Тетяна Костянтинівна, ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів та застосування реституції задоволено.

Визнано недійними кредитний договір № 04-09-08 КФ, укладений 21.02.2008 року між ОСОБА_2 та АКБ Легбанк» та додаткові угоди до нього;договір іпотеки, укладений 21.08.2008 між АКБ «Легбанк» та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т.К. за № 1463, за яким в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,2451 га, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, що розташована: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та домоволодіння загальною площею 675,2 кв.м, житловою площею 192,0 кв.м, що складається з: жилого будинку А, матеріал - цегла, загальною площею 675,2 кв.м., житловою площею 192,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договори про внесення змін до договору іпотеки;договір іпотеки, укладений 02.08.2011 між АКБ «Легбанк» та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т.К. за № 1205, відповідно до якого в забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором № 04-09-08 КФ в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,6500 га, кадастровий номер 3222482000:10:001:0530, що розташована: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства та договір про внесення змін до договору іпотеки.

Знято заборону, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т.К., на земельну ділянку площею 0,2451 га, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, що розташована: АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 0,6500га, кадастровий номер 3222482000:10:001:0530, що розташована: АДРЕСА_1 , відповідно до договорів іпотеки, укладених між АКБ «Легбанк» та

ОСОБА_2 тягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Легбанк» кошти в розмірі 2 904 308,24 грн.

(т.2 а.с. 45-52)

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.10.2014 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року суду залишено без змін.

(т. 2 а.с.90-95)

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.01.2015 року, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатним та призначено ОСОБА_3 опікуном над ОСОБА_2

09.04.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15.01.2015 року було залишено без змін.

19.10.2016 року постановою Верховного Суду України рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15.01.2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.04.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.03.2017 року заяву ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна залишено без розгляду.

(т. 1 а.с. 155-157, т. 2 а.с. 201-203, 204-206, 207-209, 210-2015, 216-217)

В березні 2019 року ПАТ «Легбанк» звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року у справі № 369/356/14-ц за нововиявленими обставинами, яка обґрунтована тим, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року про визнання ОСОБА_2 недієздатним було підставою для визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.05.2019 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Легбанк» про перегляд рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року за нововиявленими обставинами.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд зазначив, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року про визнання ОСОБА_2 недієздатним не було підставою для прийняття рішення у справі № 369/356/14-ц, оскільки при вирішення спору судом взято до уваги експертизу від 16.07.2014 року, яка проведена в рамках цієї судової справи.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Діхтяренко О.О., звернувся до суду із заявою про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами, посилаючисьна те, що 27.01.2020 між ПАТ «Легбанк»» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Легбанк» Білої Ірини Володимирівни та ним було укладено Договір №GL6N014124 купівлі-продажу майнових прав (далі - «Договір»), відповідно до умов якого він набув у власність майнові права, які включають в себе і право процесуального правонаступництва у судовій справі № 369/356/14-ц.

Обґрунтовуючи заяву, заявник ОСОБА_1 посилався на те, що підставою для подання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 зустрічного позову про визнання кредитних договорів недійними та застосування реституції у справі № 369/356/14-ц, який в подальшому був задоволений судом, було рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року про встановлення опікунства ОСОБА_5 над ОСОБА_2 . Однак, вказане рішення було скасовано постановою Верховного Суду України від 19.10.2016 року, а тому дана обставина має вирішальне значення для справи № 369/356/14-ц, оскільки законне представництво припиняється у разі скасування судового рішення про призначення особи опікуном. Вказував, що підставою для перегляду рішення за його заявою є наявний факт скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року щодо призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_2 , оскільки у разі скасування рішення про призначення особи опікуном, всі дії опікуна, які були вчинені на підставі скасованого рішення суду не породжували жодних правових наслідків. За таких підстав, просив суд скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року у справі № 369/356/14-ц; залишити зустрічний позов ОСОБА_3 у справі № 369/356/14-ц без розгляду; ухвалити нове рішення у справі № 369/356/14-ц, яким задовольнити вимоги позивача за первісним позовом.

(т. 2 а.с. 194-200)

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року залишено в силі.

(т. 3 а.с. 55-64)

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі розгляду справи, ухваливши рішення про залишення заяви без задоволення, не зважаючи на те, що ч. 3 ст. 429 ЦПК України передбачає відмову в задоволенні заяви. Окрім того, розгляд справи відбувся без його належного повідомлення, він був позбавлений можливості подати відповідь на відзив, що стало наслідком постановлення судом ухвали без урахування його пояснень. Вказував, що положенням п. 3 ч. 2 ст. 423 ЦПК України визначено, що підставою перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення, що підлягає перегляду, а тому, на його думку, заява про перегляд підлягає задоволенню. Також вказував, що акт амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи № 239-ц, на яку посилається суд першої інстанції, не може вважатись доказом у відповідності до вимог ч. 1 ст. 78 ЦПК України, оскільки складений не уповноваженими експертами та не відповідає принципам проведення судово-психіатричних експертиз. Проведення даної експертизи згідно ухвали суду від 12 червня 2014 року було доручено експертам судово-психіатричної експертної комісії Київської обласної психіатричної лікарні № 1, а експертиза була проведена експертами відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання». Неналежність, недостовірність та недостатність такого доказу також підтверджується експертним судово-психіатричним дослідженням № 61, проведеним фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи спеціалізованої державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» Козерацькою О.А. щодо дослідження висновку № 239-ц від 28.07.2014 року.

(т. 3 а.с. 77-88)

Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

(т. 3 а.с. 115-116, 117)

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Безпалюк Н.В. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заперечувала проти апеляційної скарги, зазначала, що ОСОБА_1 не є правонаступником позивача у даній справі у розумінні положень ст. 55 ЦПК України, оскільки за договором №GL6N014124 купівлі-продажу майнових прав, який є договором про відступлення права вимоги, процесуальні права неможливо придбати. Також вказувала, що поняття «відмова у задоволенні» та «залишення без задоволення» етимологічно є тотожними. З апеляційної скарги ОСОБА_1 убачається, що він був повідомлений про розгляд справи, подав клопотання про відкладення розгляду справи, однак, жодних доказів неможливості прибути в судове засідання не навів, а тому у суду першої інстанції були наявні підстави для розгляду порушеного питання за відсутності заявника. Неспроможними вважала також і доводи щодо неможливості подання відзиву з огляду на подання заявником клопотань про відкладення розгляду справи. Окрім того, заявником так і не було зазначено яка важлива інформація повинна була міститись у відповіді на відзив, і чому вона не міститься у заяві про перегляд. Безпідставними вважала також посилання скаржника на неналежність та не допустимість акту амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи № 239-ц, оскільки переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що встановлені судом, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

(т. 3 а.с. 123-138)

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Назаренко М.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Адвокат Безпалюк Н.В. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заперечувала проти апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горяйнова Т.К. 06 жовтня 2020 року подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, у вирішенні апеляційної скарги поклалась на розсуд суду.

Представник Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ Київської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи бувповідомлений належним чином, а тому суд вважав можливим проводити розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

В ході розгляду справи, 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 та Шумавцов В.М. в інтересах ТОВ «ФК «Ампір Капітал» подали до суду заяви про здійснення процесуального правонаступництва у справі, посилаючись на те, що 14 грудня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, що укладений між ТОВ «ФК «Ампір Капітал» та ОСОБА_6 (дружиною ОСОБА_1 ), за згодою ОСОБА_1 , відбувся продаж майнових прав, визначених у договорі № GL6N014124 купівлі-продажу майнових прав від 27.01.2020 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Легбанк»» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Легбанк» Білої І.В.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, що занесена до протоколу судового засідання, залучено у справі ТОВ «ФК «Ампір Капітал» в якості правонаступника Кушніренка П.Б.

Вирішуючи питання щодо можливості проводити розгляд справи за відсутності правонаступника ОСОБА_1 , колегія суддів ураховує пояснення останнього щодо повідомлення ТОВ «ФК «Ампір Капітал» про розгляд справи. В судовому засіданні ОСОБА_1 не надав відповіді щодо повідомлення чи неповідомлення його правонаступника про розгляд даної справи. В той же час, заяву про залучення до участі у справі ТОВ «ФК «Ампір Капітал» в якості правонаступника ОСОБА_1 було подано останнім на підставі довіреності, виданої на його ім`я директором даного товариства.

Такі дії скаржника колегія суддів розцінює як спробу затягнути розгляд справи, і питання, що дійсно потребують судового розгляду, можуть залишитись невирішеними протягом тривалого періоду часу.

Отже, з метою недопущення порушення встановленого процесуального строку розгляду справи, колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи на стадії судових дебатів, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з`явились в судове засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не вказав, яким чином скасування рішення про визнання особи недієздатною, а в подальшому залишення заяви без розгляду (не відмова у задоволенні заяви) впливає на висновки експерта, прийняті судом до уваги при ухваленні рішення та покладені в його основу. При цьому суд зазначив, що рішення суду, про перегляд якого заявив ОСОБА_1 , містить посилання на судове рішення про визнання особи недієздатною, проте судом в основу ухваленого рішення покладені інші підстави.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга стаття 423 ЦПК України. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

При цьому неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424, 426 ЦПК України.

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Також потрібно розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об`єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

He вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і неподання суду усіх доказів, збирання нових доказів після розгляду справи не є нововиявленими обставинами, а тому і не можуть тягнути за собою перегляд судового рішення з зазначених підстав.

Істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у даній цивільній справі, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Окрім того, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (Khristovv. Ukraine, заява № 24465/04) від 19.02.2009, де в п. 33 зазначено, що «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Як зазначено вище, ОСОБА_1 в обґрунтування поданої заяви посилався, зокрема, на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 року у справі № 369/1788/14 було встановлено опікунство ОСОБА_5 над ОСОБА_2 . Зазначене рішення, на думку заявника, стало підставою для подання ОСОБА_3 зустрічного позову у справі № 369/356/14-ц, який в подальшому був задоволений судом, атому, на думку ОСОБА_1 , саме рішення про встановлення опікунства ОСОБА_5 над ОСОБА_2 та його подальше скасування постановою Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі № 369/1788/14-ц мають вирішальне значення для справи № 369/356/14-ц.

В той же час, із мотивувальної частини судового рішення, про перегляд якого заявив ОСОБА_1 , убачається, що суд, ухвалюючи рішення про визнання недійсними договорів, зазначив про існування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2014 у справі №369/1788/14 в частині призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_2 , проте, в основу ухваленого рішення судом покладена не вказана обставина, а висновок (акт)амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №239ц від 16 липня 2014 року, згідно якогоОСОБА_2 страждав на період укладення кредитного договору та додаткових угод до нього (21 лютого 2008 року, 25 червня 2010 року, 26 липня 2010 року, договорів іпотеки та змін до них 21 лютого 2008 року, 21 серпня 2008 року, 02 серпня 2011 року, 06 червня 2011 року, 22 лютого 2011 року, 06 березня 2012 року) на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, який ускладнений хронічним алкоголізмом. Психічні розлади значно виражені в ОСОБА_2 , вони позбавляли його у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.При цьому, судом зазначено, що дана експертиза проведена за матеріалами цієї справи та справи про визнання особи недієздатною, є комісійною експертизою, стаж членів комісії є значним, обсяг матеріалів наданих для вивчення експертам є повним та об`єктивним для повного дослідження психічного стану ОСОБА_2 .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, та вказав, що ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього страждав на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, який ускладнений хронічним алкоголізмом, що позбавляло його у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи та узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом.

Отже, судове рішення про встановлення опікунства не було покладено в основу судового рішення про визнання недійсними кредитних договорів. Скасування цього рішення (після набрання законної сили судового рішення, про перегляд якого просить заявник) не спростовує фактів, на яких ґрунтується рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року, а саме висновку (акту) амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №239ц від 16 липня 2014 року, та жодним чином не впливає на юридичну оцінку обставин, здійснену судами у судовому рішенні, що переглядається.

При цьому необхідно вказати, що згідно ч. 3 ст. 76 ЦК України, опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду (ч. 1 ст. 79 ЦК України).

Як зазначено вище, зустрічний позов ОСОБА_3 як опікуном ОСОБА_2 був поданий в інтересах останнього.

Після скасування опікунства, ОСОБА_2 не оспорювались дії його опікуна ОСОБА_3 , що були вчинені в його інтересах, зокрема, шодо подання зустрічного позову. Тобто, ОСОБА_2 були схвалені такі дії опікуна, тобто, зустрічний позов був би поданий до суду навіть у випадку його повної дієздатності на той час.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що ПАТ «Легбанк» скористалось своїм правом на перегляд рішення за нововиявленими обставинами з посиланням на ці ж самі обставини (скасування рішення про визнання особи недієздатною). Ухвалу Києво-Святошинського районного судуКиївської області від 31 травня 2019 року про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Легбанк» не оскаржувало.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки обставини на які посилається заявник не є нововиявленими в контексті положень статті 423 ЦПК України, а тому не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за можливе продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та обґрунтувати рішення з урахуванням аргументів скаржника та заперечень іншої сторони.

Щодо доводів скаржника про неналежність та недопустимість висновку (акту) амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №239ц від 16 липня 2014 року колегія суддів відмічає наступне.

Як зазначає в апеляційній скарзі сам скаржник, Київська обласна психіатрична лікарня № 1 припинила свою діяльність відповідно до розпорядження Київської ОДА № 550 від 07.10.1999 та її правонаступником є Київське обласне спеціалізоване психіатрично-наркологічне медичне об`єднання. Згідно п. 1 даного розпорядження, усі права та обов`язки було передано Київському обласному спеціалізованому психіатрично-наркологічному медичному об`єднанню.

Однак, зміна назви експертної установи не може бути підставою для невиконання ухвали суду про призначення експертизи, а тому доводи скаржника про недопустимість такого доказу не можуть бути взяті до уваги.

Що стосується висновку фахівця в галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 ДУ «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України», від 09.06.2020 № 61, на який посилається заявник оспорюючи висновок (акт) амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №239ц від 16 липня 2014 року, слід відмітити, що статтею106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у висновку фахівця в галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 ДУ «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України», від 09.06.2020 № 61 не зазначено, що фахівець обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Окрім того, такий доказ не може бути прийнятий до уваги з огляду на те, що переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом, не можуть бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами відповідно до вимог ч. 4 ст. 423 ЦПК України.

Такі доводи стосуються неповного з`ясування обставин справи та ненадання повної оцінки висновку експертизи, які у своїй сукупності можна кваліфікувати як процесуальні недоліки розгляду справи, які могли б були предметом апеляційного перегляду, однак в рамках процесуального закону не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи у відсутність заявника, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 429 ЦПК України, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Частинами 1-3 статті 223 ЦПК україни визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

З тексту апеляційної скарги убачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про що свідчить подане ним клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров`я. В даному клопотанні ОСОБА_1 окрім стану здоров`я, який унеможливлює подання письмових пояснень, заперечень на відзив та інформації, яка є важливою та необхідною для розгляду даної справи, також посилався на встановлення карантину на території України та припинення договору про надання правничої допомоги з адвокатом, який представляв його інтереси.

Так, постановою Кабінету Міністрів від 11 березня 2020 року у справі № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року по 31 липня 2020 року (в редакції на момент ухвалення рішення) на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів № 343 відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Судова система України продовжувала працювати, зважаючи на встановлений карантин.

Одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Слід наголосити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Не зважаючи на наведене, заявником на підтвердження наведених ним обставин у клопотанні про відкладення розгляду справи будь-яких доказів суду надано не було.

У клопотанні не було зазначено та конкретизовано яку саме інформацію, яка на думку ОСОБА_1 , є необхідною при розгляді справи, він не має можливості надати суду. При цьому, слід відмітити, що таку інформацію ОСОБА_1 не було висвітлено і в поданій ним апеляційній скарзі.

Подання заяви про відкладення розгляду справи в електронній формі не позбавляло заявника надати суду у такі же формі письмові пояснення або інші міркування з приводу порушеного ним питання, заявити інші клопотання, тощо.

Поважність причин неявки заявника судом першої інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Окрім того, зважаючи на встановлені процесуальним законом межі розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає, що розгляд судом першої інстанції заяви ОСОБА_1 у його відсутність не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Неспроможними колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі розгляду справи, ухваливши рішення про залишення заяви без задоволення, не зважаючи на те, що ч. 3 ст. 429 ЦПК України передбачає відмову в задоволенні заяви, оскільки поняття «залишити без задоволення» та «відмовити в задоволенні» є тотожними, і дана обставина не є підставою для скасування судового рішення в розумінні положень статті 376 ЦПК України.

Заперечення адвоката Безпалюк Н.В. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо процесуального правонаступництва на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №GL6N014124 від 27.01.2020 року також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи з огляду на наступне.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Згідно з ч.1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

В силу статті 204 ЦКУкраїни діє презумпція правомірності правочину, а тому,вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей що оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити із принципу правомірності цього правочину.

Матеріали справи не містять доказів того факту, що договір купівлі-продажу майнових прав№GL6N014124 від 27.01.2020 року визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Учасниками справи дійсність даного правочину не заперечується та не ставиться під сумнів,а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 не може бути правонаступником ПАТ «Легбанк».

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів у відповідності до норм процесуального права, та як наслідок, обґрунтовано залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2014 року за нововиявленими обставинами.

Аргументи апеляційної скарги є ідентичними аргументам, які висловлені у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції.

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2020 року у відповідності до положень статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «ФК «Ампір Капітал» - залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є Товариство з обмеженої відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал», залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення 28 грудня 2020 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль