Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 500/5177/17

провадження № 61-704св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, у складі судді Грубіян Л. І., від 19 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В., від 07 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказав, що будучи незадоволеним виконанням укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги, відповідач, який був його клієнтом за цим договором, 03 квітня 2017 року написав на нього скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області (далі - КДКА Черкаської області), у якій виклав безпідставні звинувачення відносно нього як адвоката.

У зазначеній скарзі відповідач також вказав (мовою оригіналу): «Кассационный суд г. Києва «макнул» адвоката ОСОБА_1». Це висловлювання не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Разом із тим, зазначив, що відповідач здійснював незаконну фіксацію його розмов за допомогою технічного аудіо засобу.

Крім того, 14 вересня 2017 року він отримав скаргу відповідача від 12 вересня 2017 року до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Черкаської області № 304 від 28 квітня 2017 року, яким відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно нього по скарзі відповідача від 03 квітня 2017 року.

Внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральні страждання і він був змушений звертатися за медичною допомогою.

Він у повному обсязі виконав вищезазначений договір про надання правової допомоги відповідачу, а останній порушив його права як людини та адвоката, чим спричинив йому моральну шкоду, розмір якої слід визначити у суму 100 000 грн.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що внаслідок тривалого розгляду його справи у зв`язку із наданням йому ОСОБА_1 адвокатських послуг неналежної якості, він узяв у борг та витратив значні кошти на оплату цих послуг. Надаючи адвокатські послуги, ОСОБА_2 вийшов за межі укладеного між ними договору, чим свідомо затягнув розгляд справи з метою отримання від нього більшої, ніж обумовлена договором, суми коштів в якості оплати наданої правової допомоги.

Моральну шкоду від протиправної поведінки відповідача він оцінює у 100 000 грн, яка полягає у розладі його душевного здоров`я.

Внаслідок вчинення адвокатом щодо нього вищевказаних протиправних дій,

Йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 100 000 грн, а також майнову шкоду в сумі 1 100 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заподіяну йому моральну шкоду в сумі 50 000 грн та майнову шкоду в розмірі 1 100 доларів США, що еквівалентно 30 668 грн, сплачених ним як гонорар за роботу адвоката ОСОБА_1 , а також сплачений судовий збір.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2018 року вказані позови об`єднані у одне провадження.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Предметом апеляційного розгляду справи було рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року - без змін.

Судові рішення в частині вирішення судами позовних вимог ОСОБА_2 мотивовані тим, що останній не надав суду доказів протиправної поведінки ОСОБА_1 відносно нього, а також будь-яких доказів завдання йому моральної шкоди діями ОСОБА_1 .Про відсутність неправомірних дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 свідчить також рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії КДКА Черкаської області від 28 квітня 2017 року, яким було відмовлено в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог та скасувати постанову суду апеляційної інстанції у повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належну правову оцінку наданим ОСОБА_2 доказам надання адвокатом ОСОБА_1 послуг з правової допомоги неналежної якості, допустивши неповноту у з`ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 , а тому законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині не переглядається судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 березня 2015 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду та діями попереднього адвоката Волкогонова О. К., позивач ОСОБА_2 звернувся до адвоката ОСОБА_1 про надання йому правової допомоги щодо зміни вказаного судового рішення.

У зв`язку з цим, 13 червня 2015 року між адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 64).

Згідно з умовами договору правова допомога, що надається клієнту з боку адвоката ОСОБА_1 за дійсним договором полягає у участі адвоката у судових засіданнях в якості представника клієнта по вищевказаній справі, складання письмових документів на користь клієнта.

Як вбачається з матеріалів справи вказаний договір виконувався сторонами у подальшому - адвокатом щодо надання правової допомоги (написання апеляційних і касаційних скарги, а також заяв в інтересах клієнта (а.с. 99, 103-105, 108-109), а клієнтом щодо оплати наданих адвокатом послуг.

Ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року скарги ОСОБА_2 відхилені, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 березня 2015 року залишено без змін.

03 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав скаргу на адвоката ОСОБА_1 до КДКА Черкаської області (а.с.8-11), у задоволенні якої було відмовлено рішенням КДКА Черкаської області № 304 від 28 квітня 2017 року.

12 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою до Вищої КДКА на рішення КДКА Черкаської області № 304 від 28 квітня 2017 року (а.с.14-16).

Рішенням Вищої КДКА № XI-021/2017 від 30 листопада 2017 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення КДКА Черкаської області № 304 від 28 квітня 2017 року - без змін.

Вказані рішення мотивовані тим, що дисциплінарна палата КДКА регіону, з якої погодилася і ВКДКА, не виявила ознак дисциплінарного проступку в діях адвоката ОСОБА_1 . При цьому зазначено, що питання, які стосуються гонорару, визначення його меж та повернення адвокатом гонорару, не належать до компетенції дисциплінарної палати КДКА регіону.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь з ОСОБА_1 майнової шкоди у сумі 1 100 доларів США, що є еквівалентом 30 668 грн, суд першої інстанції правильно виходив із того, що вказана сума є сплаченим гонораром адвокату ОСОБА_1 за виконану роботу, яка передбачена укладеним між ними договором про надання правової допомоги від 13 червня 2015 року, а тому відшкодуванню не підлягає, так як не є майновою шкодою.

При цьому суди підставно виходили із того, що вказаний договір про надання правової допомоги виконувався сторонами у подальшому - адвокатом щодо надання правової допомоги, а клієнтом щодо оплати наданих адвокатом послуг. Разом із тим цей договір є дійсним і позивачем не спростовано презумпцію його правомірності у встановленому законом порядку.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, суди попередніх інстанцій на основі належним чином оцінених доказів правильно виходили із того, що останній не надав суду доказів протиправної поведінки ОСОБА_1 відносно нього, а також будь-яких доказів завдання йому моральної шкоди діями ОСОБА_1 . При цьому суди підставно узяли до уваги рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії КДКА Черкаської області від 28 квітня 2017 року, яким було відмовлено в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 за скаргою ОСОБА_2 та констатовано відсутність ознак дисциплінарного проступку в діях адвоката ОСОБА_1 .

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди заявника із висновками судів, зокрема щодо оцінки доказів, та до переоцінки доказів у справі.

Разом із тим суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара