ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 127/678/16-ц

провадження № 61-27950св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Федчишена С. А., та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Марчук В. С., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, договору іпотеки та визнання права власності.

Позов мотивувала тим, що 28 листопада 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого

ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 11,16% річних з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2017 року.

28 листопада 2007 року нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року в розмірі 352 912,71 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також надано ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Цим же рішенням виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та знято з реєстраційного обліку.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 скасовано та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

13 листопада 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Естейт Селлінг» уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований за № 6401.

Того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки вказаної квартири, який посвідчений тим же приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований за № 6410.

Вказаний договір купівлі-продажу та договір іпотеки позивач вважала укладеними з порушенням статті 38 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», статей 203, 215, 172 ЦК України.

Зокрема, зазначала, що іпотекодержатель мав повідомити іпотекодавця про намір продати спірну квартиру, а також документально підтвердити це повідомлення у нотаріуса при оформленні оспорюваного договору купівлі-продажу. Крім того, ціна продажу предмета іпотеки мала бути встановлена за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя і лише у разі недосягнення такої згоди, предмет іпотеки може бути проданий за ціною, не нижчою за встановлену незалежною оцінкою.

Повідомлення про намір продати спірну квартиру позивач не отримувала, як і не отримувала повідомлення про ціну продажу спірної квартири.

Крім того, договір купівлі-продажу квартири укладений за наявності обтяження - арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 20 березня 2015 року.

У червні 2016 року ОСОБА_1 доповнила підстави позову, зазначивши про укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу із використанням представником ПАТ КБ «ПриватБанк» повноважень, наданих іпотекодержателю ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня 2015 року, якою змінено спосіб виконання рішення, а саме звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки банком з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з наданням права реєстрації речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на спірну квартиру у відповідних установах, підприємствах та організаціях з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмета іпотеки, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № VIVPGA00000036 від 28 листопада 2007 року у розмірі 103 450,27 доларів США.

Проте ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня 2015 року скасована ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2015 року, тобто ще до посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно вчиняло дії щодо укладення договору купівлі-продажу із використанням повноважень, наданих йому скасованою ухвалою суду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 листопада 2015 року, укладений ПАТ «ПриватБанк» і ТОВ «Естет Селлінг», визнати недійсним договір іпотеки квартири укладений, 13 листопада 2015 року тими ж сторонами, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений 13 листопада 2015 року

ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Естейт Селлінг», та визнано недійсним договір іпотеки, укладений 13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ТОВ «Естейт Селлінг».

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що Законом України «Про іпотеку» передбачено письмове повідомлення іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Встановивши, що позивач повідомлення про намір продати спірну не отримувала, а також не була обізнана щодо ціни предмета іпотеки, дійшов висновку про порушення іпотекодержателем вимоги письмового повідомлення іпотекодавця про намір продати спірну квартиру.

Також суд першої інстанції мотивував рішення тим, що обтяження на спірну квартиру - арешт було вилучено з Державного реєстру речових прав ще до набрання законної сили рішення про звільнення майна з-під арешту, а відтак договір купівлі-продажу спірної квартири укладений під час заборони на її відчуження.

Встановивши зазначені обставини, а також те, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня 2015 року, якою надані представнику банку відповідні повноваження продавця, скасована, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх задоволення.

У зв`язку з чим суд першої інстанції вважав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, і вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки договір іпотеки укладений на підставі недійсного правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вказав на безпідставність вимог про визнання права власності на спірну квартиру, оскільки ОСОБА_4 втратила право користування спірною квартирою на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд першої інстанції відхилив, оскільки ОСОБА_1 не підтвердила використання майна як основного місця проживання.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зокрема, заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надано всіх відповідних повноважень необхідних для продажу спірної квартири, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» мало право продати спірну квартиру. Крім того, ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу та договору іпотеки і, звертаючись до суду з відповідними вимогами, не зазначила, в чому полягає порушення її прав під час укладення спірних правочинів. Також зазначав, що на підставі рішення суду позивач, її син та баба виселені з предмета іпотеки.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів, тому просила судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 листопада 2007 року

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 11,16% річних з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2017 року.

28 листопада 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року в розмірі 352 912,71 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також надано ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та знято з реєстраційного обліку.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 скасовано та у задоволенні цих вимог відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2012 року повторно звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки

ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням

ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з правом отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, на проведення дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, належну ОСОБА_1 , у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також надано ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

За рахунок продажу підлягали задоволенню вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № VIVPGA00000036 від 28 листопада 2007 року в розмірі 103 450,27 доларів США, з яких: 40 229,18 доларів США - заборгованість за кредитом, 16 275,01 доларів США - заборгованість за процентами, 3 949,84 доларів США - заборгованість за комісією, 38 040,24 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також 31,29 доларів США - штрафу (фіксована частина), 4 24,71 доларів США - штрафу (процентна ставка).

Крім того, виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири

АДРЕСА_1 .

У подальшому ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось із заявою про зміну способу виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2012 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня 2015 року змінено спосіб виконання рішення суду, а саме: звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом реалізації предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з наданням права реєстрації речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки у відповідних установах, підприємствах та організаціях з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмету іпотеки, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № VIVPGA00000036 від 28 листопада 2007 року у розмірі 103 450,27 доларів США.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2015 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня 2015 року скасовано, а у задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2012 року відмовлено.

З мотивувальної частини ухвали апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2015 року суди попередніх інстанцій встановили, що заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2012 року скасовано і ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 3 липня 2013 року виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2 , а також бабу позивача - ОСОБА_5 знято з реєстрації обліку 23 жовтня 2015 року, що підтверджується довідкою МКП ЖЕК № 6.

Зі змісту постанови державного виконавця про відновлення виконавчого провадження від 8 грудня 2015 року у виконавчому провадженні № 47727395 суди також встановили, що дане виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про виселення ОСОБА_5 відновлено на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області 22 жовтня 2015 року, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 15 вересня 2015 року.

Під час виконавчого провадження № 47727395 виявлене фактичне проживання у квартирі малолітнього ОСОБА_2 , який на той час не був знятий з реєстраційного обліку.

Крім того, також судами встановлено, що на виконанні Вишенського відділу державної виконавчої служби МУЮ перебувало виконавче провадження № 46958721 з примусового виконання виконавчого листа № 127/7189/14ц, виданого 23 червня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» коштів в сумі 29 003,87 грн.

Постановою головного державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Міського управління юстиції Маліновського А. А.

від 20 березня 2015 року накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 9117740.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 жовтня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та знято арешт з квартири АДРЕСА_1 , припинено обтяження № 9117740.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2015 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення від 5 жовтня 2015 року.

Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2015 року набула законної сили 21 січня 2016 року

Також судами встановлено, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року та ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 4 вересня року від імені ОСОБА_6 ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 листопада 2015 року продало ТОВ «Естейт Селлінг» квартиру АДРЕСА_1 і 13 листопада 2015 року цими сторонами укладений договір іпотеки зазначеної квартири.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого

статтею 3 цього Закону.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири та договір іпотеки укладені, серед іншого, з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відхиляючі вказані доводи позовної заяви, суд першої інстанції вважав, що

ОСОБА_1 не підтвердила використання майна як основного місця реєстрації і проживання.

Надаючи оцінку посиланням позивача про існування підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки з підстав порушення при його укладенні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу в квартирі проживав неповнолітній ОСОБА_2 , у якого відсутнє інше житло, що вважав порушенням положень цього Закону.

Дійшовши суперечливих висновків щодо дотримання на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд першої інстанції не врахував умов, за яких вказаний Закон підлягає застосуванню, та не встановив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо наявності чи відсутність іншого житла у майнового поручителя - ОСОБА_1 та місця проживання останньої.

Враховуючи викладене, обов`язком суду було перевірити указані обставини станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу, дослідити такі обставини в сукупності з іншими умовами, викладеними у Законі

України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та з урахуванням встановленого вирішити справу.

При цьому суд першої інстанції не надав оцінки всім підставам позову, з яким ОСОБА_1 пов`язувала недійсність оспорюваних договорів; взагалі не встановлював жодних обставин, з якими вказаний закон пов`язує можливість застосування мораторію; не навів мотивів у вказаній частині та не обґрунтував своє рішення.

Крім того, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відчудження банком майна, на яке накладена заборона на відчуження, не перевіривши відповідність цього висновку доказам, що є у справі, зокрема інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 47583390

від 13 листопада 2015 року, яка містить відомості щодо обтяжень майна позивача.

Вважаючи правильним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав скасування ухвали Вінницького міського суду вінницької області від 4 вересня 2015 року, апеляційний суд не надав належної оцінки змісту договору купівлі-продажу квартири, пунктом 1.4 якого визначено, що продаж спірної квартири здійснюється, серед іншого, на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 13 жовтня 2010 року у справі

№ 2-1543/10, яким також надано банку відповідні повноваження продавця, і відомостей про скасування цього рішення матеріали справи не містять.

Не мотивував апеляційний суд і відхилення доводів ПАТ КБ «ПриватБанк» про неправильне застосування статті 38 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено відповідальність іпотекодержателя за невиконання обов`язку щодо попередження іпотекодавця та заінтересованих осіб про намір продати іпотечне майно за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначеного не врахував, не усунув недоліків, допущених судом першої інстанції, неповно встановив фактичні обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, не з`ясував постійне місце проживання майнового поручителя і не встановив наявність чи відсутність іншого житла.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої

статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, встановити місце проживання майнового поручителя та наявність чи відсутність іншого житла, і у разі доведення порушення прав позивача належним способом захистити такі порушені права, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А.Стрільчук М. Ю. Тітов