Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 354/914/13-ц

провадження № 61-3424св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Гайтанюк Мар`яна Миколаївна,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа- приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайтанюк Мар`яна Миколаївна, на заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д.,

Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1 . Зазначала, що в цій квартирі зареєстрований ОСОБА_3 , який є її онуком. Маючи похилий вік і мінімальну пенсію, вона сподівалася, що відповідач буде її доглядати та надавати матеріальну допомогу, однак своїх обіцянок по догляду за нею він не виконував.

Звернувшись до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та зняття його

з реєстрації, у квітні 2013 року їй стало відомо про договір дарування вказаної квартири, укладений між нею та ОСОБА_3 .

Зазначала, що договору дарування вона не підписували.

У позовній заяві, датованій 16 вересня 2013 року, позивач указувала про те, що підписуючи договір дарування, вважала, що підписує заповіт,

а в позовній заяві, датованій 07 жовтня 2013 року, вказувала про те, що підписуючи оскаржуваний договір, думала, що підписує договір довічного утримання.

Указувала, що їй не було роз`яснено суть та наслідки договору, а через поганий зір, похилий вік та стан здоров`я вона не могла прочитати те, що підписує.

Вважала, що ОСОБА_3 ввів її навмисно в оману, замовчавши суть правочину.

Ураховуючи зазначене, посилаючись на вимоги статтей 203, 2015, 230 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 01 листопада 2008 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрований у реєстрі за № 3915.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 20 квітня 2015 року до участі у справі залучено правонаступника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із уточненою позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що у липні 2008 року її мати ОСОБА_1 отримала перелом ноги та потребувала сторонньої допомоги.

01 листопада 2008 року між матір`ю та ОСОБА_3 був укладений договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І. вдома

у ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 3915. Нотаріус у вказаному договорі дарування зробила відмітку про хворобу ніг дарувальника, що пояснює причину засвідчення вказаного правочину дома у ОСОБА_1 .

Вказувала, що її мати, укладаючи договір дарування мала намір і вважала, що підписує договір довічного утримання. Іншого житла вона не мала

і потребувала сторонньої допомоги.

Всі подальші дії відповідача свідчили про те, що він здійснює догляд та утримання як за договором довічного утримання.

У 2011 році відповідач перестав здійснювати належний догляд за

ОСОБА_1 .

Вказувала, що була змушена забрати матір до себе без документів, оскільки паспорт матері перебував у відповідача.

Зазначала, що після переїзду до неї, мати звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та зняття його з реєстрації.

Тоді матері й стало відомо про те, що 01 листопада 2008 року між матір`ю та відповідачем, укладено не договір довічного утримання, який вона мала на увазі, підписуючи вказаний договір, а договір дарування квартири

АДРЕСА_1 .

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2008 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрований у реєстрі за № 3915.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 22 червня 2015 року до участі

у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В. І.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 20 січня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири від 01 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за

№ 3915.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 листопада

2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Яремчанського міського суду від 20 січня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 20 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-45612св14).

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 10 липня 2015 рокув позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу

Питлюк В. І., про визнання недійсним договору дарування квартири

АДРЕСА_1 від 01 листопада 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 вересня

2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 10 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 10 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-30365св15).

Останнім заочним рішенням Яремчанського міського суду від 08 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступник якої

є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк В. І., про поновлення строку, визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І. 01 листопада 2008 року за реєстраційним № 3915, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги

є недоведеними, оскільки не встановлено ні наявності помилки зі сторони дарувальника, ні відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення саме такого правочину, як договір дарування. Факт подальшого проживання дарувальника у подарованій квартирі після укладення договору дарування не є підставою для задоволення позову.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником Гайтанюк М. М. , залишено без задоволення, заочне рішення Яремчанського міського суду

від 08 листопада 2019 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог із огляду на те, що позивачем та її правонаступником не надано доказів, що оскаржуваний договір дарування вчинявся під помилкою та що ОСОБА_1 неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, тобто позивач та її правонаступник не довели обставин, на які посилались як на підставу позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайтанюк М. М.,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 06 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичні обставини справи, не прийняли до уваги вік ОСОБА_1 , її стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді та сторонній допомозі, наявність у неї спірного житла як єдиного та продовження проживати у спірній квартирі після укладання договору дарування.

Зазначає, що ОСОБА_1 не правильно сприймала фактичні обставини правочину, його правову природу, права та обов`язки сторін, його істотні умови, вважала, що укладає договір довічного утримання.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 ,

в інтересах якої діє адвокат Гайтанюк М. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери,

а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Згідно з частиною другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір

є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, ОСОБА_1 зазначала, що вона уклала спірний договір дарування на користь ОСОБА_3 , внаслідок помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Також зазначала, що при укладенні вказаного договору вона була введена в оману обдаровуваним щодо цього ж правочину.

Судом установлено, що 01 листопада 2008 року за договором дарування ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктів 4, 5 вказаного договору дарувальник свідчив про те, що укладання цього договору не пов`язане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому; сторони підтвердили, що укладання договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим

і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину

і спрямований на реальне настання наслідків, які стосуються дарування

Договір дарування квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрований в реєстрі за № 3915, крім того нотаріусом роз`яснено сторонам наслідки укладення вказаного договору, зокрема, положення статей 229, 230, 231, 233, 234, 235, 717, 721, 727 ЦК України,

статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Згідно з пунктом 9 цього договору дарування обдаровуваний зобов`язується надати право довічного користування дарунком дарувальнику.

Отже, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 домовилися про встановлення сервітуту, який полягав в особистому праві дарувальника довічного безоплатного користування відповідно до цільового призначення вищевказаною квартирою в цілому.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що підписуючи оспорюваний договір, сподівалась, що ОСОБА_3 буде її доглядати та надавати матеріальну допомогу, наміру дарувати вказану квартиру, яка є її єдиним житлом, вона не мала.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться

у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала помилка щодо природи правочину та прав

і обов`язків сторін цього договору.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться

у пункті 20 названої вище постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які

у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи те, що оспорюваним є договір дарування нерухомого майна, посвідчений нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення

і умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін. Крім того, за умовами оспорюваного договору дарування квартири позивачеві було гарантовано право довічного проживання в квартирі та користування нею, шляхом встановлення їй безоплатного сервітуту, що дозволено законом, тому правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для висновку про невідповідність оспорюваного договору дарування вимогам закону та/або про укладення договору позивачем під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідача, оскільки правонаступником позивача не доведено наявності для цього усіх необхідних ознак.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати квартиру не заслуговують на увагу, оскільки правонаступник позивач не довела, що її мати на час вчинення оспорюваного правочину мала намір на укладення договору довічного утримання, а не іншого правочину, помилилася з приводу природи договору дарування та не розуміла зміст прав та обов`язків, які у неї виникнуть на підставі такого договору. Вказані обставини та презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, правонаступник позивача не спростувала належними та допустимими доказами.

Подібні висновки містяться в постановах Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі 360/1552/16-ц (провадження № 61-27040св18), від 24 жовтня 2018 року у справі

№ 306/1473/16-ц (провадження № 61-20849св18).

Крім того, такі доводи були предметом розгляду та дослідження судів та додаткового правового аналізу не потребують.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайтанюк Мар`яна Миколаївна, залишити без задоволення.

Заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк