Справа №2-261

                2010р.

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"07" травня 2010 року   Якимівський районний суд  Запорізької області у складі:

головуючого судді – Федорець С.В.

при секретарі -     Шеліповій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Якимівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, суд

          В С Т А Н О В И В :

        Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним договору оренди землі.

        Пізніше позивач змінив свої позовні вимоги шляхом подання уточненої позовної заяви про розірвання договору оренди землі за наступними підставами.        

        Позивач на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП №035807 від 19.12.2005 року є власником земельної ділянки площею 7,67 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області. 09.04.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, за яким позивач передав відповідачеві у платне користування строком на десять років дану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За умовами вказаного договору відповідач зобов’язався  сплачувати позивачеві орендну плату у розмірі 1002,12 гривень на рік (1,5% від грошової оцінки земельної ділянки), а також земельний податок, однак, як зазначає позивач, станом на 12.03.2010 року відповідачем земельний податок у порушення умов договору сплачений не був. Крім того, позивач зазначає, що на момент укладення договору діяв Указ Президента України від 02.02.2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», у відповідності до якого за оренду ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 1,5% визначеної у відповідності до законодавства вартості земельної ділянки. На теперішній же час Указом Президента України від 19.08.2008 року внесено зміни до зазначено вище указу і орендна плата визначена у розмірі не менше ніж 3% від грошової оцінки земельної ділянки. Вказаний факт позивач вважає істотною зміною обставин і зазначає, що відповідач не погоджується внести відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки, внаслідок чого порушуються майнові інтереси позивача як власника земельної ділянки.

        На підставі викладеного позивач просить розірвати договір оренди землі від 09.04.2008 року, укладений між ним та відповідачем та стягнути з відповідача усі понесені по справі судові витрати.

        У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнений позов у повному обсязі.

        Відповідач у судове засідання не з’явився повторно, не повідомивши суд про причини неявки, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином рекомендованим листом, тому на підставі ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе слухати справу у відсутність відповідача, ухвалити по справі заочне рішення.

        При цьому від відповідача по справі надійшли письмові заперечення проти позову, у яких він зазначає, що у відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін. Згідно до ст. 6 ЦК України, сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано на це. При цьому, на думку відповідача, з аналізу Указу Президента від 02.02.2002 року (із змінами від 19.08.2008 року) випливає, що цей підзаконний акт носить рекомендаційний, а не обов?язковий характер, у тому числі і щодо розміру орендної плати. Крім того, відповідач вказує, що він єдиний в районі почав з цього року орендодавцям орендну плату у розмірі не 1,5%, а 3% від грошової оцінки земельної ділянки. Також відповідач зазначає, що 21.10.2009 року він з власної ініціативи направив позивачеві пропозицію укласти додаткову угоду щодо зміни розміру орендної плати, але згоду до цього часу не отримав. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.  

              Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

                Як випливає з пояснень представника позивача, позивач на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП №035807 від 19.12.2005 року (а.с. 11) є власником земельної ділянки площею 7,67 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

                09.04.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки (а.с. 9-10), за яким позивач передав відповідачеві у платне користування строком на десять років дану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За умовами вказаного договору відповідач зобов’язався  сплачувати позивачеві орендну плату у розмірі 1002,12 гривень на рік (1,5% від грошової оцінки земельної ділянки), а також земельний податок.

                Ці факти відповідачем не заперечуються, тому на підставі ст. 61 ч. 1 ЦПК України суд вважає їх достовірно встановленими.

                Як вбачається з наданої копії договору оренди земельної ділянки від 09.04.2008 року, укладеного між сторонами (а.с. 9-10), відповідач зобов?язаний сплачувати земельний податок за використовувану ним земельну ділянку.

                Однак, як вказує представник позивача, відповідачем було порушено цю умову договору, що підтверджується довідкою Атманайської сільської ради Якимівського району №231 від 12.03.2010 року (а.с.45).

                При цьому суд приймає до уваги те, що проти цього факту відповідач у письмових запереченнях нічого не зазначив.

                Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

                Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у даному разі має місце неналежне виконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, укладеного між ним та позивачем.

                Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов?язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

                Крім того, позивач посилається на те, що на момент укладення договору розмір орендної плати сторонами за договором було визначено у відповідності до Указу Президента України від 02.02.2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» - у розмірі 1,5% від грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

                Однак, на теперішній час, згідно до змін, внесених до Указу Президента України від 02.02.2002 року, мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку встановлено як 3% від грошової оцінки земельної ділянки.

                Як пояснює представник позивача, у даному випадку встановлений мінімальний розмір орендної плати суттєво більший, ніж був зазначений сторонами у договорі, тому позивач, якби міг передбачити таке становище не уклав би договір оренди з відповідачем на умовах сплати орендної плати у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки.                

                Суд вважає ці посилання представника позивача цілком обґрунтованими, оскільки дійсно розмір орендної плати суттєво відрізняється від встановленої договором, крім того, суд приймає до уваги те, що на теперішній час 3% від грошової оцінки земельної ділянки – це мінімальний розмір орендної плати, тобто позивач вправі значно збільшити орендну плату від тої, що встановлена договором.

                При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що Указ Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» носить не обов?язковий, а рекомендаційний характер, оскільки це посилання не ґрунтується на законодавстві, а відповідач зробив цей висновок з аналізу зазначеного законодавчого акту.

                Однак, не дивлячись на ці посилання, відповідач зазначає, що він з 2009 року почав платити позивачеві орендну плату у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки і звернувся до позивача з пропозицією про укладення додаткової угоди щодо збільшення розміру орендної плати.

                Проте, ці посилання відповідача суд не приймає до уваги з тієї причини, що відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження викладених ним фактів.

        У відповідності до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов?язаня. При цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах.

        Як випливає з позову та пояснень представника позивача, розмір орендної плати є істотною умовою для позивача, оскільки, якщо б позивач міг передбачити те, що мінімальний розмір орендної плати буде збільшено у два рази, він ніколи б не уклав договір оренди землі на умовах сплати орендної плати у зазначеному в договорі розмірі – 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки.

        Також вказаною статтею передбачено, що, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4)із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

        Як було встановлено у судовому засіданні, при укладенні договору оренди сторонами було встановлено орендну плату у мінімальному розмірі, передбаченому законодавством – 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки, тобто вони виходили з того, що ця умова у подальшому збільшуватися не буде. Зміна мінімального розміру орендної плати зумовлена змінами у законодавстві, тобто причинами, які позивач не міг би усунути при всій обачності та турботливості. Виконання такої умови договору як сплата орендної плати у розмірі 1,5 % від грошвої оцінки земельної ділянки порушує співвідношення майнових інтересів сторін договору, оскільки цей розмір є вдвічі меншим, ніж той, на який, у відповідності до діючого законодавства, може розраховувати позивач. При цьому ризик зміни даної обставини не несе позивач, оскільки він не може передбачити ці зміни і вони відбуваються не з його волі.

        Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у даному разі є усі умови, передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України.

        Також з пояснення представника позивача випливає, що згоди щодо зміни умов договору між сторонами на теперішній час не досягнуто, а, як було зазначено вище, посилання відповідача на те, що він у добровільному порядку збільшив орендну плату та звернувся до позивача з пропозицією про укладення додаткової угоди, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

        Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що у даному разі в ході судового слідства встановлено факт порушення відповідачем зобов?язань за договором оренди, укладеним між ним та позивачем, щодо сплати земельного податку, а також встановлено факт істотної зміни обставин і недосягнення сторонами договору згоди щодо зміни умов договору.

        Таким чином, згідно до ст. ст. 611, 652 ЦК України, є всі підстави для задоволення позову та розірвання договору оренди земельної ділянки від 09.04.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

        Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, оскільки вони належним чином підтверджені позивачем доданими до матеріалів справи квитанціями (а.с. 1, 2).

                На підставі викладеного, керуючись ст. 610, 611, 652 ЦК України, ст. ст. 78, 90, 152, 158 ЗК України, ст. ст. 10, 60, 212, 215, 224-226 ЦПК України, суд

                    В И Р І Ш И В :

        Позов задовольнити повністю.

        Розірвати договір оренди земельної ділянки від 09.04.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_2.

        Стягнути з ОСОБА_2, який мешкає по АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, що мешкає по АДРЕСА_2, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 66 /шістдесят шість/ гривень 80 копійок та по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 /сто двадцять/ гривень 00 копійок.

        Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

        Заяву про апеляційне оскарження рішення позивачем може бути подана до Якимівського районного суду протягом десяти днів з дня оголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області безпосередньо або через Якимівський районний суд протягом двадцяти днів з моменту подання заяви про апеляційне оскарження.

        Суддя: