Справа № 234/16936/20

Провадження № 6/234/479/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       18 грудня 2020 року                                                        м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Бакуменко А.В., за участі секретаря судового засідання Кісточка І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) М.Ю. Балдинюк про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_1 , -

Обставини справи

До Краматорського міського суду звернувся Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) М.Ю. Балдинюк з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а саме ОСОБА_2 посилаючись на те, що у нього на примусовому виконанні перебуває вимога № Ю-11836-17-У, видана ГУ ДПС у Донецькій області 14.01.2020 року про стягнення з Державного підприємства «Торецьквугілля» на користь держави боргу у розмірі 41525027,78 грн.(АСВП № 16649619). Дата відкриття провадження 26.03.2020 року.

Адреса у виконавчому документі зазначена АДРЕСА_1 , на зазначену адресу було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020 року, дану постанову було отримано боржником 01.04.2020 року.

До теперішнього часу рішення не виконано, документів на підтвердження сплати боргу виконавцю не надано.

Керівником даного державного підприємства є ОСОБА_2 , підприємство має у власності рухоме та нерухоме майно, отже має змогу виконати рішення в повному обсязі або частково, однак цього не роблять.

В зв`язку з вищевикладеним , просить суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 .

Державний виконавець в судове засідання не з`явився, прохав розглянути подання за його відсутності .

Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено,

Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) М.Ю. Балдинюк , відкрито виконавче провадження ВП № 61649619 від 26.03.2020 року, на підставі вимоги про сплату недоїмки № Ю-11836-17-У, виданої 14.01.2020 року ГУ ДПС у Донецькій області..

Згідно до копії поштового повідомлення 01.04.2020 року ДП «Торкцьквугілля» отримало постанову про відкриття виконавчого провадження.

Вирішуючи питання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

У відповідність до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватись і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишити будь-яку країну, включно зі своєю власністю. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому акті.

Таким чином, право на вільне пересування, в тому числі право вільно покидати свою країну, не є абсолютним та може бути обмежене у випадках, передбачених законом.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Зі змістом частини 2 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Згідно пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

Відповідно до п.19 ч.3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, передбачено право виконавця звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Отже відповідно до наведених норм тимчасове обмеження у праві виїзду боржника може мати місце за умови підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань та подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника повинно містити обставини які би вказували на ухилення боржника від виконання рішення суду і зобов`язань з погашення визначеної в рішенні заборгованості.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч.5 ст. 19 Закону України» Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно зявлятися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII.

Відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець зобов`язаний звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Звертаючись до суду з відповідним поданням державний виконавець зазначав, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання судового рішення, зокрема добровільно не виконує судове рішення про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду за кордон і в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, в разі якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань.

Оскільки, відповідно до ст. 441 ЦПК України подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного (приватного) виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування факту ухилення боржника від виконання судового рішення.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; несвоєчасна явка за викликом виконавця; неповідомлення виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Факт ухилення боржника від виконання рішення має підтверджуватись доказами, на які державний виконавець ВДВС повинен посилатись в поданні, а належні та допустимі докази ухилення боржника слід безпосередньо надавати суду.

Так, під ухиленням від виконання зобов`язань слід розуміти як пряму відмову від виконання рішення, так і інші винні дії, які свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань.

Крім того, взагалі незрозуміло чому обмеженню у виїзді підлягає керівник підприємства, а не його засновник та фактичний власник.

Державним виконавцем не надано жодних доказів, що підтверджують ухилення боржника від сплати боргу, а також не вбачається обґрунтованості припущення, що вирішення питання про заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню рішення суду та що взагалі є підстави вважати, що боржник має намір виїхати за кордон.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, про те, що подання державного виконавця задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні подання  Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) М.Ю. Балдинюк про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_1 відмовити, у зв`язку з відсутністю підстав.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення, або в порядку п. 15.5 Перехідних Положень ЦПК України. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А. В. Бакуменко