22.12.20

22-ц/812/2073/20

Провадження № 22-ц/812/2073/20 Суддя першої інстанції Яворський С.Й.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 485/1227/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Яворського С.Й., в залі судового засідання в смт. Снігурівка, повний текст якого складений 20 жовтня 2020 року, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

21 вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»).

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, якій протягом користування карткою збільшувався.

Посилаючись на викладене, а також з урахуванням тієї обставини, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 135 876 грн 29 коп., яка складається: 2 160 грн. - заборгованість за кредитом; 133 716 грн 29 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 08 листопада 2012 року по 31 серпня 2019 року.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 листопада 2012 року станом на 26 червня 2020 року в сумі 2 160 грн тіла кредиту, а також 33 грн 42 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів за укладеним договором не виконувала в повному обсязі, внаслідок чого з неї підлягає стягненню не повернута сума позичених коштів у розмірі 2 160 грн.

Між тим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування позиченими коштами, які позивач просив стягнути з відповідача разом з заборгованістю, яка утворилася за тілом кредиту.

За таких обставин, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог в цій частині, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів.

Не погодившись з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів, Банк в апеляційному порядку оскаржив судове рішення в цій частині. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що відповідно до анкети-заяви відповідач з Умовами та Правилами, Тарифами Банку ознайомлена та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Відповідач підтвердила своїм підписом в анкеті-заяві, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитись зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті Банку.

Відповідач не зверталася до Банку для розірвання договору, а навпаки прийняла до виконання умови договору. Після отримання кредитної картки за умовами укладеного з Банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Крім цього, відповідач зверталася до банку з метою перевипуску карти.

Не погоджується скаржник також із застосуванням місцевим судом  до спірних правовідносин висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, оскільки в зазначених справах різні обставини, а правовідносини не є подібними Позивачем до суду надана конкретна редакція Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні анкети - заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження та відповідач не заперечувала факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Отже, укладення договору відповідачем у відповідності до ст. 634 ЦПК України шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, є доведеним.

Наступні редакції Умов та Правил надання банківських послуг, з якими відповідач зобов`язалася самостійно знайомитися, та до яких приєднувалася, знаходяться на офіційному сайті ПриватБанку у вільному доступі.

Посилаючись на ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ст. 49 закону України «Про банкі і банківську діяльність» скаржник стверджував, що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти позивачу в отриманні відсотків по виданому кредиту, оскільки надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Від відповідача на час розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2012 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, розмір якого у подальшому був збільшений банком до 2 000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом банку від 01 серпня 2012 року № СП-2012-683695.

Кредитна картка була декілька разів перевипущена Банком, останнього разу 20 липня 2015 року зі строком дії до 04 місяця 2018 року.

Кредитний ліміт також змінювався неодноразово.

Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 26 червня 2020 року складає 221 821 грн 17 коп., з яких заборгованість за кредитом – 2 160 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 214 761 грн 17 коп. заборгованість за пенею - 4 900, з яких позивач просить стягнути з відповідача: 2 160 грн - заборгованості за кредитом та 133 716 грн 29 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 08 листопада 2012 року по 31 серпня 2019 року, а всього в загальному розмірі 135 876 грн 29 коп.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У заяві позичальника від 08 листопада 2012 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 листопада 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT»,«Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 листопада 2012 року шляхом підписання анкети-заяви.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді стягнення процентів по кредиту.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За такого відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 cт. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір та порядок сплати процентів.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для заперечення висновку суду першої інстанції щодо відмови у стягненні процентів по кредиту, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).

Аргументи скарги про активне користування відповідачем кредитною карткою та не заперечення нею цих обставин, не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що сам по собі факт користування кредитною карткою за відсутності відповідних доказів, що мають бути подані позивачем на підтвердження своїх вимог, не є достатньої правовою підставою для стягнення процентів за користування позиченими коштами.

Щодо доводів скарги про стягнення процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України, то колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже в договорі між позикодавцем та позичальником повинні узгоджуватися умови щодо розміру та порядку сплати процентів, у разі не встановлення розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції ні розмір процентів, ні порядок їх сплати договором між сторонами не визначені.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

При зверненні до суду Банк у позові зазначив матеріально-правову вимогу до відповідача, що випливає зі спірних правовідносин (предмет позову), а також зазначив підстави позову, якими є обставини (юридичні факти), з наявністю яких або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

В позовній заяві Банк зазначав як підставу позову укладення між сторонами кредитного договору, а саме підписання відповідачем анкети-заяви та ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, де визначаються розмір процентної ставки, порядок сплати процентів, пеня та штрафи за неналежне виконання зобов`язань.

Саме з цими обставинами була ознайомлена відповідач, отримавши на свою адресу копію позовної заяви та додатки до неї.

Саме ці обставини досліджував суд першої інстанції та відповідно до цих обставин розглянув спір.

Будь-яких юридичних фактів, пов`язаних із застосуванням до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України та посилань на такі факти в частині обрахувань заборгованості за кредитним договором з урахуванням рівня облікової ставки Національного банку України позовна заява не містить.

За приписами ч. 3 ст. 49 ЦПК України підстави позову можуть бути змінені протягом розгляду справи. При цьому позивач замість указаних юридичних фактів посилається на інші, що обґрунтовують ту саму вимогу, але не повинен виходити за межі спірного матеріально-правового правовідношення. Між тим, АТ КБ «ПриватБанк» таким правом позивача щодо зміни підстав позову не скористалося.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування грошовим кредитом, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Посилання в апеляційній скарзі щодо цих доводів на постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 588/62/18, тому що у цих справах судами попередніх інстанцій були стягнути проценти за користування кредитом, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судові рішення оскаржувалися Банком з інших підстав та суд касаційної інстанції розглядав справу тільки в межах доводів скарги. Більш того у справі № 205/2825/18 колегія суддів підтвердила висновок Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року, висновки якого застосував суд першої інстанції при вирішенні даного спору.

Посилання в апеляційній скарзі на інші постанови Верховного Суду також не заслуговують на увагу, оскільки регулюють відмінні обставини від тих, що розглядаються в цій справі, зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16ц, де розглядалися правовідносини відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, постанови Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 та від 23 січня 2018 року № 755/7704/15-ц взагалі не містять остаточного рішення, оскільки направлені на новий розгляд, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18 розглядалися правовідносини щодо обов`язків поручителя, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц було укладено кредитний договір в іноземній валюті з відповідними умовами.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог Банком не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року та визначив заборгованість за позиченими коштами станом на 26 червня 2020 року у розмірі 2 160 грн, які були фактично отримані та не повернуті відповідачем.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.