Справа № 2-89/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М ‘ Я М У К Р А Ї Н И
13 квітня 2010 року Попаснянський районний суд Луганської області
в складі: головуючого судді Суббота М.І.
при секретарі Соловйової О.І.
за участю прокурора Ткаченко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна цивільну справу за позовом Попаснянського транспортного прокурора в інтересах ОСОБА_2 до ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановив:
Позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді слюсаря вагоноскладального цеху. Наказом №891 від 23 листопада 2009 року, який був виданий генеральним директором ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» Тоценим Л.А., позивач був звільнений з займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому підставою для звільнення позивача явилось те, що позивач, маючи дисциплінарне стягнення, 17 та 18 листопада 2009 року разом з іншими працівниками вагоноскладального цеху не приступив до роботи.
В поданому позові прокурор посилаючись на те, що наказ про звільнення позивача був винесений безпідставно, так як проведеною прокурором перевіркою було встановлено, що 17 листопада 2009 року працівники вагоноскладального цеху фактично у повному складі дійсно не приступили до роботи та звернулись з колективною заявою до керівництва заводу, в якій вимагали від керівництва виплатити існуючу з травня 2009 року заборгованість по заробітній платі і забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці. При цьому Попаснянською транспортною прокуратурою разом із фахівцями територіального управління Держгірпромнагляду України по Луганській області була проведена перевірка дотримання вимог законодавства про охорону праці в вагоноскладальному цеху ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод», за наслідками якої було виявлено 21 порушення діючих нормативно-правових актів України з питань охорони праці, з приводу чого фахівцями територіального управління Держгірпромнагляду було видано розпорядження про зупинення деяких видів робіт в цеху та заборонено експлуатацію трьох напівпортальних кранів. Крім того, перевіркою було встановлено, що станом на 01.12.2009р. заборгованість по заробітній платі перед працівниками вагоноскладального цеху складала 762 149 грн.03 коп. А тому, заявлені в письмовому звернені вимоги колективу цеху, на думку прокурора, були правомірними та обґрунтованими, у зв’язку з чим просить суд скасувати наказ про звільнення позивача з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, поновити позивача на попередній роботі на посаді слюсаря вагоноскладального цеху та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені в його інтересах позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважаючи їх не обгрунтованими. При цьому посилався на те, що звільнення відповідача відбулося з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України.
Третя особа на боці відповідача – генеральний директор ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» Тоцен Л.А. - в судове засідання не з’явився.
Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає необхідним позов задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.
Так, згідно ст.10 п.3 та ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Крім того, відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
В суді без запереченнь з боку сторін було встановлено, що сторони дійсно перебували в трудових відносинах, при цьому позивач працював на посаді слюсаря вагоноскладального цеху. Наказом №891 від 23 листопада 2009 року, який був виданий генеральним директором ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» Тоценим Л.А., позивач був звільнений з займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому підставою для звільнення позивача явилось те, що позивач, маючи дисциплінарне стягнення, яке було накладене на нього наказом №270 від 23.12.2008р., 17 та 18 листопада 2009 року разом з іншими працівниками вагоноскладального цеху не приступив до роботи, що призвело до невиконання змінно-добових завдань, невиконання договірних зобов’язань, необґрунтованим затратам енергоносіїв та спричинило збитки підприємству, про що було зазначено в поданні керівника підприємства до профспілкового комітету про надання згоди на звільнення позивача, і така згода на звільнення позивача була надана профкомом 18.11.2009р. Вищезазначені встановлені судом фактичні обставини підтверджується також і письмовими доказами на а.с.8-9,23.
Враховуючи вищенаведені вимоги діючого законодавства України та встановлені судом фактичні обставини по справі, суд, вирішуючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі, зазначає наступне.
Так, відповідно до п.п.18,22 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992р. із змінами, «при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника».
Згідно із вимогами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення. Крім того, відповідно до вимог статтей 147-1,148 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника і можуть бути застосовані безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення і не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. При цьому, згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.
Враховуючи вищенаведені вимоги діючого трудового законодавства України та перевіряючи доводи сторін, судом із пояснень сторін та наданих доказів було встановлено, що 17 листопада 2009 року працівники вагоноскладального цеху фактично у повному складі дійсно не приступили до роботи та звернулись з колективною заявою до керівництва заводу, в якій вимагали від керівництва виплатити існуючу з травня 2009 року заборгованість по заробітній платі і забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці (а.с.7). При цьому суд зазначає, що такий випадок стався в цеху не вперше, так як раніше працівники вагоноскладального цеху, в тому числі і позивач, 08 грудня 2008 року з таких саме причин не приступили до роботи, за що підверглися дисциплінарному стягненню у вигляді догани, про що свідчить наказ №270 від 23.12.2008р. (а.с.23).
Крім того, судом встановлено, що після звільнення позивача Попаснянською транспортною прокуратурою разом із фахівцями територіального управління Держгірпромнагляду України по Луганській області 04 грудня 2009 року була проведена перевірка дотримання вимог законодавства про охорону праці, за наслідками якої було виявлено 21 порушення діючих нормативно-правових актів України з питань охорони праці, з приводу чого фахівцями територіального управління Держгірпромнагляду було видано розпорядження про зупинення деяких видів робіт в цеху та заборонено експлуатацію трьох напівпортальних кранів (а.с.28-29, 30-31). Крім того, перевіркою було встановлено, що станом на 01.12.2009р. заборгованість по заробітній платі перед працівниками вагоноскладального цеху складала 762 149 грн.03 коп. (а.с.27). Таким чином судом встановлено, що фактично протягом тривалого часу керівництво підприємства грубо порушувало вимоги трудового законодавства в частині строків виплати заробітної плати (ст..115 КЗпП) та охорони праці (ст..153 КЗпП), у зв’язку з чим заявлені в письмовому звернені від 17.11.2009р. вимоги колективу цеху, а також позивача на думку суду, були правомірними та обґрунтованими.
Також суд зазначає, що відповідно до розділу 4 Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.32-34) працівники заводу мають право в тому числі на отримання заробітної плати залежно від посади (роботи) та на здорові, безпечні та належні умови праці. А тому, на думку суду, керівництво підприємства повинно було спочатку в повному обсязі забезпечити працівникам вагоноскладального цеху виконання гарантованих основних трудових прав і лише після цього зажадати від працівників виконання трудових обов’язків.
Крім того суд вважає, що керівництвом підприємства не були виконанні в повному обсязі вимоги діючого законодавства щодо порядку накладення дисциплінарного стягнення.
Так, відповідно до ст..ст.147-149 КЗпП України та розділу 8 Правил внутрішнього трудового розпорядку за кожну дисциплінарну провину може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. При цьому можливе застосування інших (не дисциплінарних) правових мір впливу (притягнення в деяких випадках до матеріальної відповідальності, позбавлення премій, надбавок, винагород за підсумками роботи за рік, за вислугу років, а також інших соціально-побутових пільг, визначених колективним договором заводу). Перед накладенням дисциплінарної догани генеральний директор заводу зобов’язаний особисто розібратись у причинах порушення, попередньо вимагаючи від працівника, який учинив провину, письмове пояснення. Відмова від пояснення не звільняє генерального директора від права накладення стягнення. При визначені міри дисциплінарного стягнення генеральний директор заводу повинен урахувати характер порушення, ступінь вини працівника, спричинену ним шкоду, обставини, при яких відбулося порушення, а також попередню трудову діяльність працівника.
Враховуючи вищенаведене, судом із пояснень сторін встановлено, що фактично генеральний директор особисто не проводив ніякої перевірки щодо обставин, при яких позивач не приступив до виконання роботи, не врахував ступінь вини позивача та його попередню трудову діяльність, а лише обмежився складанням подання до профспілкового комітету про надання згоди на звільнення працівників, зазначивши в цьому подані список прізвищ працівників цеху, в тому числі і позивача, які були зазначені в докладній записці заступника начальника цеху ОСОБА_4, про що також свідчать і письмові матеріали справи (а.с.7). А після надання профкомом згоди на звільнення генеральний директор видав наказ про звільнення позивача, хоча з урахуванням обставин і причин дисциплінарного порушення та попередньої діяльності позивача, який безперервно працював на підприємстві з 2001 року, генеральний директор міг обмежитись накладенням іншого не дисциплінарного стягнення, передбаченого колективним договором. Крім того, порівнюючи наказ №270 від 23.12.2008р., за яким на 77 працівників вагоноскладального цеху було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани (а.с.65-68), та колективне звернення від 17.11.2009р., яке було підписано 67 працівниками вагоноскладального цеху (а.с.8), судом встановлено, що 17 та 18 листопада не приступила до роботи значна кількість працівників, які вже мали дисциплінарне стягнення у вигляді догани, але відносно цих працівників питання щодо їх звільнення адміністрацією підприємства не вирішувалось.
Вищезазначені встановлені судом фактичні обставини по справі свідчать на думку суду про односторонність та неповноту проведених адміністрацією підприємства заходів щодо розслідування причин та умов, за яких позивач відмовився 17 та 18 листопада 2009 року від виконання дорученої йому роботи, а також свідчить про наявність упередженого ставлення з боку керівництва підприємства до самого позивача. А тому суд вважає, що в даному випадку відповідач в порушення вимог п.3 ст.40 КЗпП України безпідставно звільнив позивача з роботи, а тому позовні вимоги в цієї частині позову суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому судом враховуються вимоги ст.235 КЗпП України, згідно яких «у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір – тобто судом відповідно до ст.232 КЗпП України. При винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте судом, підлягає негайному виконанню. Крім того суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строків, передбачених ст.233 КЗпП України, так як внесений 18.12.2009р. Попаснянським транспортним прокурором протест на наказ №891 від 23.11.2009р. (а.с.21-22) відповідачем був відхилений, про що свідчить лист від 29.12.2009р. (а.с.23).
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу судом враховується, що середньомісячна та середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення складала відповідно 1997.60грн. та 90.80грн. ( л.с.61) Крім того судом враховується, що з дня звільнення позивача та до дня прийняття судом рішення минуло чотири місяці 14 днів. Тому розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу складає: 1997.60грн. х 4 міс + 14днів х 90.80грн. = 9261 грн.60 коп., який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому відповідно до ст.367 ЦПК України рішення в частині стягнення зарплати за один місяць у розмірі 1997 грн.60 коп. та в частині поновлення на роботі підлягають негайному виконанню.
Вирішуючи позов таким чином суд враховує, що позивач згідно Декрету КМУ «Про державне мито» звільнений від сплати держмита при зверненні до суду з позовом, у зв’язку з чим та відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави держмито у розмірі 92 грн.60 коп., що складає 1% від суми стягнутих коштів, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.
На підставі викладеного, ст.ст.147-149,232-233,235 КЗпП України, Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992р. із змінами, керуючись ст.ст.10,60,88,212-215,292,294,367 ЦПК України, суд –
Вирішив:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Наказ №891 від 23 листопада 2009 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п.3 ст.40 КЗпП України - скасувати.
Поновити ОСОБА_2 на посаді слюсаря вагоноскладального цеху ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод».
Стягнути з ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 9261 грн.60 коп.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати у розмірі 1997 грн.60 коп. - допустити до негайного виконання.
Стягнути з ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод» на користь держави державне мито у розмірі 92 грн.60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 120 грн.
На рішення може бути подано заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області через Попаснянський райсуд.
Суддя: