Справа № 129/2115/15-ц

Провадження № 2/135/67/20

РІШЕННЯ

іменем України

01.12.2020 м. Ладижин Вінницької області

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Басараб О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ладижині Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . З 1988 року до 26 липня 2010 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який на даний час зареєстрований в її будинку. Після розірвання шлюбу він в будинку не проживає, проте не бажає добровільно зніматися з реєстрації у будинку, чим чинить їй перешкоди у користуванні житлом, що порушує її права та законні інтереси, адже вона не може, за таких обставин, скористатися своїм правом на субсидію.

Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просила суд визнати, що відповідач втратив право користування належним їй спірним житловим будинком; зобов`язати відповідача протягом семи днів із дня набрання рішенням чинності, здійснити зняття з реєстраційного обліку проживання у зазначеному будинку; у разі невиконання цього обов`язку у зазначений строк здійснити зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 . Гайсинському районному сектору УДМС України у Вінницькій області.

22 липня 2015 року ОСОБА_1 уточнила свої вимоги, подавши до суду уточнюючу заяву до ОСОБА_2 , Гайсинського РС УДМС України у Вінницькій області.

13 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій зменшила свої позовні вимоги та просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з 27 липня 2010 року та скасувати його реєстрацію в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

21 червня 2018 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги, подавши до суду уточнюючу заяву до ОСОБА_2 , в якій просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з 27 липня 2010 року в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

07 серпня 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя.

Позовна заява мотивна тим, що він та ОСОБА_1 з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. До укладення шлюбу ОСОБА_1 належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80 кв. м. на підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року. Під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.

З урахуванням викладеного просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_1 у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року та визнати житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; поділити житловий будинок згідно варіантів розподілу, визначених судовою будівельно-технічною експертизою, реально виділивши йому на праві спільної часткової власності 1/2 його частину та ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку, а також встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0725 га пропорційно розміру часток кожного зі співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в житловому будинку Ѕ та Ѕ частини, а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 уточнив вимоги в частині розподілу житлового будинку та просив провести реальний розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 Ѕ його частину та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності Ѕ частину відповідно до варіантів поділу визначених будівельною судово-технічною експертизою від 26.10.2015 №1592/1593/1594/1595/15-21 за першим варіантом, виділивши йому квартиру АДРЕСА_2 та встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,0725 по АДРЕСА_1 пропорційно розміру часток кожного із співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в житловому будинку 1/2 та 1/2 частини (49% та 51% пропорційно розміром в нерухомості).

На обґрунтування уточненої позиції зазначив, що після укладення шлюбу (станом на 1989 рік) зазначений житловий будинок загальною площею 8x10 кв. м складався з 4 кімнат, господарських будівель не було, без підлоги, будь-яких зручностей (отоплення газу, водопостачання) лише поштукатурений, не придатний для проживання, вартість якого складала до 20 000 грн на той період, а на даний час згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно - технічної оціночно - будівельної, земельно -технічної експертизи № 1592/1593/1594/1995/15-21 від 26.10.2015 Вінницького відділення Київського НДІСЄ (ВВКНДІСЕ) становить 253 693 грн.

Під час спільного шлюбу, за спільні кошти та його особистою фізичною працею, оскільки майже всі роботи по будівництву і влаштуванню житлового будинку він виконував самостійно, вони провели наступні роботи: в 1990 році добудували до зазначеного будинку добудову, площею 3,80 х 7,10 кв.м, а саме: кухня 11 x 40 кв.м, ванна кімната 9,50 кв.м., коридор 9,75 кв.м., вартість якої згідно зазначеного вище висновку експерта становить 115 262 грн; у 1990 році газифікували зазначений житловий будинок (придбали труби, котел, він самостійно їх встановлював) вартість робіт в цій частині складає 14 283 грн; в 1995 році провели воду до спірного будинку, влаштували насосну станцію, загальною вартістю згідно висновку експерта 3 141 грн.; в 2000 році влаштували навколо житлового будинку паркан металевий 80 м довжиною, 1,20 висотою, 70 листів профлиста х 122 грн = 8 540 грн, та труби профільні 160 x 22,50 = 3 600 грн, вартістю на даний час - 48 653 грн; в 2002 році перекрили добудову до спільного будинку листами ондуліна, використано 20 х 220 грн = 4 400 грн.

Крім того, вказав на те, що після розірвання шлюбу в 2010 році до квітня 2015 року сторони продовжували проживати однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство і мали спільний бюджет. У 2015 році за особисті кошти ОСОБА_2 придбав матеріали для ремонту: шпалери, ламінат, шпаклівку, плитку і зробив капітальний ремонт всього будинку, зробив обмотку навколо житлового будинку та господарського входу, в самому житловому будинку залив бетоном підлогу, встановив ламінат. Вартість капітального ремонту за висновком експерта складає 32 956 грн, вартість відмощення навколо будинку становить 16 508 грн.

Також під час спільного шлюбу в 1998 році за спільні кошти біля спірного житлового будинку збудували цегляний господарський блок 4,5 x 11,00 кв.м., куди входить: літня кухня 10 кв.м., гараж 12 кв.м., сарай 12 кв.м., вартість якого становить 155 228 грн. Загальна вартість спірного житлового будинку з господарськими спорудами (згідно висновку експертизи) на даний час складає 579 207 грн, де вважає, що його ідеальна доля (1/2 частка) складає 289 603 грн.

Таким чином, внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 істотно збільшилась в період їхнього шлюбу (1989-2010) та у період проживання у фактичних шлюбних стосунках (2010-2015) на 325 514 грн (із розрахунку 579 207 грн – 253 693 грн), а тому це нерухоме майно необхідно визнати спільним майном подружжя відповідно до ст. 62 СК України. Водночас просив також врахувати, що всі зазначені вище будівельні матеріали та будівельні роботи проводились за його особисті кошти, оскільки відповідач протягом періоду 1989 по 2010 роки ніде не працювала, здійснювала догляд за їхньою хворою дочкою ОСОБА_3 до дня її смерті у 2010 році і не мала власного доходу, після її смерті вона також ніде не працювала.

Також вказує на те, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0725 га, яка знаходиться в законному користуванні відповідача, і на яку рішенням Гайсинської міської ради 10.10.2008 ОСОБА_1 надано дозвіл на затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності громадян на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд та ведення особистого селянського господарства, право власності на дану земельну ділянку за відповідачем не зареєстровано, яка також підлягає поділу між сторонами.

ОСОБА_1 надіслала відзив на первісну позовну заяву (а.с.181-182 том 2), в якому зазначила, що позов ОСОБА_2 не визнає, мотивуючи тим, що твердження відповідача про те, що після одруження у 1989 році, він переїхав до її будинку, який був у не придатному для проживання стані не відповідає дійсності, адже в 1988 році чоловік, з яким на той час вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_4 здійснив закінчення будівництва її будинку - обклав будинок цеглою, викопав колодязь, придбав електронасос (доказом є рішення Гайсинського районного народного суду Вінницької області від 30.03.1988 у справі № 111/1988). Такі затрати надалі нею були відшкодовані ОСОБА_4 . Також ОСОБА_2 помилково стверджує, що оскільки вона доглядала тривалий час за важко хворою дочкою, то всі зароблені та витрачені на покращення будинку кошти за цей час проводились за його особисті кошти, адже, згідно вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Окрім того, знаючи про їх сімейну трагедію, сім`ї допомагали її родичі (батьки, брати) як грошима, так і у здійснені будівельних робіт. Поряд з цим зазначає те, що у період часу з 2010 по 2015 роки вони не проживали спільно однією сім`єю, будь яких ремонтних робіт у цей період часу за власні кошти він також не робив, оскільки всі ремонтні роботи вона проводила самостійно за кошти, які заробила за кордоном.

Також вважає, що експертиза про розподіл будинку в рівних частинах призначена та проведена передчасно, адже не встановлено факт спільного проживання однією сім`єю та не визначено, що долі позивача та відповідача в нерухомому майні є рівними, а з обставин справи вбачається, що переважна більшість даного нерухомого майна належить їй. Окрім того, позивач за зустрічним позовом не враховує, що згідно технічного паспорту на спірний будинок, господарський блок, що оцінювались експертом, не був введений в експлуатацію, а тому не може бути оцінений як нерухоме майно за ринковою вартістю, що суттєво впливає на загальну вартість майна. Це означає, що виділяти господарський блок в користування при поділі - незаконно, адже він не пройшов будівельну експертизу та не був допущений до користування.

Також зазначає, що за нею зареєстровано право власності на земельну ділянку, що знаходиться під будинком та господарськими спорудами, оскільки в шлюбі вона скористалась своїм правом на безкоштовну приватизацію земельної ділянки площею 0,0725 га (Державний акт серії ЯЖ № 399438), що розташована під цим будинком, а згідно вимог п.5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України не є сумісною власністю земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, тобто земля вартістю 66 730 грн є її особистою приватною власністю та не може бути поділена, оскільки це порушить її право власності, адже вдруге право на приватизацію землі не надається.

За таких обставин, розподіл будинку в натурі та визнання права власності на будівлі є неможливим, оскільки земельна ділянка не підлягає розподілу, а відповідно частина будинку без землі не може бути виділена та не може використовуватись і обслуговуватись належним чином. Отже вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом є необґрунтовані та безпідставні, а ОСОБА_2 для захисту своїх прав та законних інтересів необхідно обирати інший законний шлях.

ІІ. Пояснення учасників справи.

У судовому засіданні позивач (відповідач) ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Зустрічний позов не визнали в повному обсязі, посилаючись на підстави зазначені у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач (позивач) ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні первісний позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав зазначених у відзиві на позов, а зустрічний позов підтримали, посилаючи на обставини, зазначені у ньому.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом установлено, що  сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1989 року до 26 липня 2010 року.

На підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною вище адресою з 19 березня 1991 року.

Судом також встановлено, що відповідно до акта від 23 жовтня 1989 року житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 81,7 кв. м. завершено будівництвом у серпні 1989 року та введено в експлуатацію.

На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 11 липня 1984 року № 141 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) 22 травня 1989 року дозволено проводити будівельні роботи по добудові побутового блоку та перепланування житлового будинку АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 20 червня 1990 року № 160 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення будівництва господарського блоку по АДРЕСА_1 розміром 4,5 х 12,0 м, кінець робіт - 24 квітня 1993 року.

Відповідно до рішення 27 сесії 5 скликання Гайсинської міської ради від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 вирішено видати державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,075 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Для встановлення у справі обставин щодо істотного збільшення цінності спірного житлового будинку внаслідок спільних трудових і грошових затрат, ухвалою суду призначена будівельно-технічна та оціночно-будівельна, земельно-технічна експертиза.

Відповідно до висновку експерта від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 дійсна вартість житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 579 207 грн, вартість частини житлового будинку площею 8 х 10 кв. м., куди входять чотири житлових кімнати (без урахування добудови, господарського блоку) становить 253 693 грн, вартість житлової добудови до житлового будинку площею 3,80 х 7,10 кв.м (кухня площею 11,4 кв. м, ванна кімната площею 4,30 кв.м, коридор 4,70 кв.м) 115 262 грн., господарського блоку до житлового будинку загальною площею 4,5 х 12,00 кв.м (літня кухня, гараж та сарай) -155 228 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню газового опалення житлового будинку становить 14 283 грн 61 коп., вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню водопостачання (насосної станції) житлового будинку становить 3 141 грн 25 коп., огорожі із металевого профілю площею 63,98 кв. м навколо житлового будинку - 48 653 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню відмощення навколо житлового будинку становить 16 508 грн 39 коп., вартість капітального ремонту всього домоволодіння становить 32 956 грн 92 коп, собівартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку перевищує вартість чотирьох житлових кімнат без урахування зазначених благоустроїв у житловому будинку з господарськими будівлями.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є рідною дочкою ОСОБА_1 . За період шлюбу сторони жили погано. Постійно були бійки, скандали, домашнє насильство, п`янки. Як такої нормальної сім`ї на той час не було. Коли вони розлучились, то мати сама поїхала в Москву заробляти кошти, робила ремонт в будинку. У той період коли матері не було дома ОСОБА_2 просив у неї ключі від будинку та там проживав. Проте, коли приїжджала мати, вона його завжди виганяла, а він назад повертався тому, що йому потрібно було десь жити. Коли вони розлучились ОСОБА_2 інколи допомагав зробити якусь чоловічу роботу, його ніхто не змушував. Після розлучення за спірною адресою постійно проживала її мама із сестрою, яка потім померла. Також заначила, що ОСОБА_1 за власні кошти, зароблені в Москві, робила косметичний ремонт у спірному житлі. Після розлучення сторони не вели спільного господарства та не проживали однією сім`єю. Суттєвих покупок разом не робили, ремонтів суттєвих спільно також не було. Коли мати одружилася із ОСОБА_2 їй було 6 років і вони проживали разом до 2010 року. Разом робили їй весілля у 2002 році. З 1989 року по 2010 рік вітчим їздив на заробітки. Проте, зароблених коштів вона не бачила тому, що він їх не показував, сім`ї кошти не давав. З 2010 року по 2015 рік вітчим постійно не проживав за спірною адресою, оскільки мав іншу сім`ю. А проживав тільки час від часу, коли вона давала ключі, постійно проживав у своєї доньки. Водночас зазначила, що мати з 2010 року по 2015 рік постійно чинила ОСОБА_2 перешкоди для проживання в спірному будинку, забороняла там проживати, постійно збирала речі та говорила, щоб він йшов від неї, навіть зверталась в поліцію. Також заначила, що батьки її матері допомагали фінансово у будівництві спірного житлового будинку, проте сум вона не пам`ятає.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що добре знає сім`ю ОСОБА_10 з 1989 року. На початку знайомства вони жили в будинку, де була одна кімната, в якій вони могли тільки спати, інша це кухня, де щось могли готувати. Всі інші кімнати були не жилі. Будівельні роботи почались десь в 2010-2012 році. Він особисто у 2012 році допомагав будувати прибудову до житлового будинку, а також в гаражі бетонував, всюди робив відмостку. У 2012 році вже була зроблена прибудова, якийсь сарай, гараж. Також під паркан робили опалубку. З 2010 року по 2015 рік ходили на рибалку. ОСОБА_2 жив за спірною адресою в сараї, оскільки іншого житла в нього не було. У цей період часу відносини між сторонами були поганими. Не знає чи вели спільний побут, чи було спільне господарство. ОСОБА_1 постійно виганяла ОСОБА_2 жити в сарай. Водночас знає про те, що у період часу коли ОСОБА_2 перебував на заробітках, то кошти привозив у сім`ю.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що давно знає подружжя ОСОБА_10 , вони разом будували прибудову до житлового будинку та він особисто привозив цеглу для будівництва. ОСОБА_2 гарний сантехнік і зварник, тому сам будував металевий паркан, виконував всі будівельні роботи. В 2013 чи в 2014 році сторони як подружжя були на весіллі. ОСОБА_1 часто вигонила ОСОБА_2 , проте потім вони мирилися і він повертався назад.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є рідною дочкою ОСОБА_2 . В негативних стосунках зі сторонами у справі вона не перебуває. Поряд з чим зазначила, що її батько проживав із ОСОБА_1 однією сім`єю. В сім`ї часто виникали сварки, наслідком чого є те, що у 2010 році, а також 2013 році ОСОБА_1 виганяла батька і він приходив до неї жити. Проте, таке проживання було не тривалим, оскільки вони мирилися та батько знову повертався до сім`ї, знову допомагав, робив ремонти, міняв опалення. Знає, що батько тривалий час їздив до Москви на заробітки. За зароблені кошти проводив ремонтні та будівельні роботи у спірному житловому будинку, міняв огорожу. З 2010 року по 2015 рік батько також періодично проживав у неї, оскільки ОСОБА_1 його виганяла з дому. Потім вони знову мирилися і жили як подружжя, вели спільний побут, батько проводив ремонтні роботи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що сім`ю ОСОБА_2 знає близько 25 років. Разом із ОСОБА_2 він протягом 10 років працював у ОСОБА_14 . Знає, що зароблені там гроші останній витрачав на свою сім`ю. Оскільки житловий будинок був не добудований він допомогав ОСОБА_2 будувати прибудову до житлового будинку та кухню, проводити роботи з проведення газу до будинку. Після 2010 року, можливо 2011 рік допомагав проводити ремонтні роботи, стелити ламінат, клеїти шпалери. У 2010 році подружжя ОСОБА_10 приходили до нього на ювілей. Також знає, що ОСОБА_2 робив опалення в житловому будинку, строїв сараї, гараж, копав криницю. ОСОБА_2 самостійно робив багато ремонтних та будівельних робіт у будинку, оскільки володіє навиками сварщика, сантехніка.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що з ОСОБА_2 він знайомий протягом 25 років. Протягом цього часу він постійно спілкувався з його сім`єю, тому добре знає, що сторони проживали спільно як чоловік та жінка, вели спільний побут до 2015 року. У 2010 -2011 роках він особисто допомагав ОСОБА_2 у спірному житловому будинку проводити будівельні роботи, підшивав гіпсокартоном стелю та допомагав робити стяжку. Основна робота по благоустрою будинку з господарськими будівлями виконувалась за кошти ОСОБА_2 , оскільки він довгий час їздив до Москви на заробітки, а зароблені кошти витрачав на ремонт житлового будинку. Дружина не працювала, оскільки у неї була хвора дитина і вона нею опікувалась. Поряд з чим зазначив, що ОСОБА_2 дуже багато ремонтних та будівельних робіт робив сам, оскільки він володів необхідними знаннями. В сім`ї часто виникали сварки та непорозуміння, однак не зважаючи на це вони мирилися і жили однією сім`єю.

ІV. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновок суду.

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 26.07.2010 по червень 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.

Зазначена правова позиція сформована у постанові Верховного Суду у справі № 638/20596/16, провадження №  № 61-2482св19 від 30 листопада 2020 року.

За правилами частини 2 статті 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу в 2010 році до квітня 2015 року сторони продовжували проживати однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство і мали спільний бюджет. А також на те, що у період з 2010 року по 2015 рік у спірному житловому будинку був зроблений капітальний ремонт, куди входить клейка шпалер, встановлення ламінату, влаштування пластикових вікон, шпаклівка стін коридору, чотирьох кімнат, шпаклівка стелі загальну вартість якого згідно з висновком експерта від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 у розмірі 32 956 грн 92 коп. та проведено будівельні роботи по встановленню відмощення навколо житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на суму 16 508 грн 39 коп.

Факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та факт проведення зазначених вище робіт та спільна участь у них подружжя, в період з 26.07.2010 по червень 2015 року підтверджено поясненнями свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 ; фототаблицями внутрішнього оздоблення приміщень будинку та відмощення навколо житлового будинку. Окрім того, суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала самого факту придбання матеріалів та проведення вказаних вище робіт у період часу з 2010 року по 2015 рік.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в період з 26.07.2010 по червень 2015 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Доводи ОСОБА_1 про те, що спірне майно купувалося та проводилися ремонтні роботи за її особисті кошти не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних стосунків.

Щодо поділу спірного житлового будинку.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).

Але при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що  втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Разом із цим істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що доля первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020року у справі № 399/322/16-ц, провадження № 61-15049св18.

Судом встановлено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 завершений будівництвом та введений в експлуатацію відповідно до акту від 23.10.1989 під час перебування сторін у шлюбі з 11.02.1989, як і отримано дозволи на його добудову та перепланування, будівництво господарського блоку, того факту, що подружжя разом проживали і вели спільне господарство під час шлюбу до 26.07.2010, ними не заперечується, факт спільного проживання після розірвання шлюбу сторін в період з 26.07.2010 (після розірвання ними шлюбу) по червень 2015 року встановлено в судовому засіданні, як і те, що сторони в зазначений період та в період перебування в шлюбі внаслідок спільних трудових та грошових затрат побудували житлову добудову до спірного житлового будинку площею 3,80*7,10 кв.м. (кухня площею 11,4 кв.м., ванна кімната площею 4,30 кв.м., коридор 4,70 кв.м.) вартістю 115 262,00 грн, побудували господарський блок до житлового будинку загальною площею 4,5*12,00 кв.м. (літня кухня, гараж та сарай) вартістю 155 228 грн, встановили газове опалення житлового будинку вартістю 14283,61 грн., водопостачання (насосної станції) житлового будинку вартістю 3 141 грн 25 коп., огорожу із металевого профілю площею 63,98 кв.м. навколо житлового будинку вартістю 48 653 грн, встановлено відомщення навколо житлового будинку вартістю 16 508 грн 39 коп., провели капітальний ремонт у спірному будинку вартістю 32 956 грн 92 коп., внаслідок чого собівартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку перевищує вартість чотирьох житлових кімнат без урахування зазначених благоустроїв в житловому будинку з господарськими будівлями, тому необхідно в судовому порядку визнати зазначений житловий будинок та господарські будівлі спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджені в судовому засіданні, в сукупності з поясненнями сторін та зазначеними доказами, також показаннями свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , фототаблицями внутрішнього оздоблення приміщень будинку та відмощення навколо житлового будинку. Окрім того, суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала самого факту придбання матеріалів та проведення вказаних вище робіт у період зареєстрованого шлюбу.

Також судом враховано, що згідно з висновком експерта: дійсна ринкова загальна вартість житлового будинку з господарськими будівлями станом на час проведення експертизи становить 579 207 грн; вартість частини житлового будинку площею 8 х 10 кв. м., куди входять чотири житлових кімнати (без урахування добудови, господарського блоку) становить 253 693 грн, ринкова вартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи разом становить 425 361 грн 09 коп.; ринкова вартість вказаного вище житлового будинку, складеного із чотирьох кімнат та коридору, без урахування проведених ремонтних робіт в останньому, станом на час проведення експертизи становить 220 736 грн 08 коп. Тобто, якщо враховувати вартість ремонтно-будівельних робіт проведених у житловому будинку та різницю, між вартістю домоволодіння за мінусом тих невід`ємних поліпшень та капітального ремонту, що здійснені колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то вони є настільки суттєвими, що вказують на істотність збільшення вартості спірного нерухомого майна в період шлюбу за рахунок спільних трудових та грошових затрат сторін у справі, що свідчить про наявності достатніх правових підстав вважати житловий будинок із господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя.

Разом з тим надані ОСОБА_2 суду накладні без номера ФОП ОСОБА_16 про придбання сантехніки та довідка ФОП « ОСОБА_17 » про вартість ондуліна, ламіната, профлистів та труб профільних станом на 31.07.2015 як докази суд до уваги не бере, оскільки в них не зазначено про покупця цих матеріалів та дати їх придбання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 надав докази на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є значним, а тому наявні підстави для визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірне майно за час шлюбу, а також за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зазнало істотних поліпшень (перетворень), що підтверджується також висновком судової експертизи.

 Доводи ОСОБА_1 про те, що всі будівельні роботи проведені за рахунок її особистих заощаджень є безпідставними так як не доведені належними і допустимими доказами, а покази свідка ОСОБА_18 , дочки позивача за первісним позовом від першого шлюбу, про те, що за кошти її матері проводилися будівельні та ремонті роботи, суд не може взяти до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в сукупності з іншими доказами під час розгляду справи. ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних стосунків.

При цьому, як вбачається з зустрічних позовних вимог, ОСОБА_2 просить суд здійснити реальний розподіл спірного житлового будинку, виділивши йому та ОСОБА_1 по Ѕ частині будинку і не звертається із позовними вимогами про виділення в натурі часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд вважає, що частки спільної сумісної власності сторін є рівними, а тому поділ спірного майна є можливим, шляхом визнання за сторонами права власності на 1/2 частину спірного майна.

Враховуючи викладене, суд вважає, що спільне майно подружжя підлягає поділу, із визнанням за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований за адресою: по АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований за адресою: по АДРЕСА_1 .

Щодо спірної земельної ділянки.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що земельна ділянка, порядок користування якою просить встановити ОСОБА_2 , належить на праві приватної власності первісному позивачеві ОСОБА_1 .

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 у власність набула внаслідок приватизації землі, про що вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 серпня 2009 року. Цільове призначення земельної ділянки розміром 0, 0725 га в АДРЕСА_1 - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.159 том 1).

За таких обставин передати у користування частину цієї земельної ділянки ОСОБА_2 шляхом встановлення порядку користування немає правових підстав, оскільки Земельним кодексом України така передача частини земельної ділянки у користування іншому співвласнику будинку не передбачена.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року№ 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2019 року в справі №199/2099/17.

За судовим рішенням ОСОБА_2 набув право власності на частину будинку і господарських споруд в силу шлюбних відносин з ОСОБА_1 та спільних матеріальних затрат, а тому його право на земельну ділянку виникає в силу набуття права власності на нерухоме майно, будівлю та споруду.

Отже, право користування ОСОБА_2 частиною спірної земельної ділянки, на якій розміщена належна йому частина будинку та нерухомого майна у вигляді господарських споруд, виникає у нього в силу набуття права власності (право володіння, користування та розпорядження) вказаним майном.

За положенням частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин невизнання права ОСОБА_2 на належну йому частину земельної ділянки і зокрема права користування нею є підставою для   судового захисту порушеного права за положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України, а отже у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Відмова у позові ОСОБА_2 в частині вимог про встановлення права користування земельною ділянкою не позбавляє його права звернення в суд за захистом порушеного права з інших правових підстав.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити.

Зустрічний позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 26.07.2010 по червень 2015 року.

  Визнати житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши:

- за ОСОБА_2 - право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

- за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ладижинський міський суд Вінницької області.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя