Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.  

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 428/6179/20

Провадження № 22-ц/810/781/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк

       Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого Луганської В.М.

       суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.

       за участю секретаря: Пономарьової В.С.

       учасники справи:

       позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

       відповідач- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 вересня 2020 року, ухвалене судом у складі судді Бароніна Д.Б.

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 09.11.2013 року.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією з сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок (що підтверджується випискою по рахунку, яка додається до позову) та встановлено, що початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.

Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2200,00 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 07 липня 2020 року має заборгованість у сумі 420780,41 грн, яка складається з:

- 2199,73 грн – заборгованість за тілом кредиту;

- 415630,68 грн – заборгованість за простроченими відсотками;

- 2950,00 грн – нарахована пеня.

Позивач, посилаючись на право на свій розсуд вимагати від боржника будь-якої частини суми заборгованості, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 листопада 2013 року у сумі 139556,94 грн та судові витрати у сумі 2102,00 грн.

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погодившись з вказаним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційної скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати рішення Сєвєродонцеького міського суду Луганської області від 16 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та вирішити питання судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витягу з «Тарифів Банку» додаються до позовної заяви.

Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов.

Скаржник просить суд оцінити правові висновки, зазначені в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 у справі №        428/2873/17 від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц, від 17.04.2019 у справі №        666/388/16-ц та у справі справі № 415/5971/17.

В судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які повідомлені про місце та час судового засідання у визначеному законом порядку.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

        Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що в анкеті-заяві позичальника від 09 листопада 2013 року містяться лише анкетні дані відповідача та не зазначено бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою, процентну ставку. Також суд першої інстанції виходив з того, що з виписки по рахунку відповідача, розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що відповідач станом на 26.11.2013 року отримав від позивача загальну суму коштів в розмірі 2199,73 грн. При цьому за період з 26.11.2013 року в рахунок погашення боргу відповідачем було сплачено на користь АТ КБ «Приватбанк» загальну суму в розмірі 3500,00 грн. Суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків та заборгованості за тілом кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 листопада 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивачем до позовної заяви було додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», витяг з Умов та правил надання банківських послуг без зазначення дати їх затвердження, виписку по рахунку, розрахунок заборгованості, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видані картки.

За розрахунком банку станом на 07.07.2020 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 420780,41 грн, яка складається з: 2199,73 грн – заборгованість за тілом кредиту; 415630,68 грн – заборгованість за простроченими відсотками; 2950,00 грн – нарахована пеня.

Позивач, посилаючись на право на свій розсуд вимагати від боржника будь-якої частини суми заборгованості за кредитом просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 139556,94 грн, яка складається з: 2199,73 – заборгованість за тілом кредиту; 137357,21 грн – заборгованість по процентам.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 09 листопада 2013 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за період з 09 листопада 2013 року по 01 грудня 2018 року.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщений на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Також колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 листопада 2013 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам у розмірі 137357, 21 грн, оскільки в анкеті-заяві від 09 липня 2013 року не зазначена процентна ставка.

Надані позивачем до матеріалів справи витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не доводять ту обставину, що суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, до якої приєднався відповідач.

       З виписки по рахунку відповідача, розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач станом на 26.11.2013 року отримав від позивача загальну суму коштів в розмірі 2199,73 грн. Після цього відповідач більше не отримував коштів від банку.

З виписки по рахунку відповідача, розрахунку видно, що за період з 26.11.2013 року в рахунок погашення боргу відповідачем було сплачено на користь АТ КБ «Приватбанк» загальну суму в розмірі 3500,00 грн. (стовпчик «Сума погашення за наданим кредитом» у розрахунку), в тому числі з інших карткових рахунків (24.03.2017 року - 2000 грн., 22.04.2017 року - 500 грн., 12.05.2017 року - 1000 грн.)

З огляду на те, що анкета-заява від 09 листопада 2013 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків пені, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню саме на погашення тіла кредиту.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за тілом кредиту в сумі 2199, 73 грн.

       Доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення норм банківського кредитування та може становити економічну небезпеку для країни, не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та не є підставою для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

       Не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про необхідність взяття до уваги практику Верховного Суду у справах про стягнення кредитної заборгованості, оскільки наведені постанови Верховного Суду є судовими рішеннями у конкретних справах з відмінними фактичними обставинами та є результатом перегляду судових рішень за певними доводами касаційних скарг.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.367,374,375,381,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 21 грудня 2020 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді : В.А. Коновалова

О.Ю. Карташов