Справа № 201/4534/20

Провадження № 2/201/2889/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2020 року        м.Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г.,

за участю представника позивача – - адвоката Хлодюша А.М.,

за участю представника відповідача – Деркач І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури (а.с. 2-20 т. 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 21.05.2020р. відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у загальному позовному провадженні, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 131 т.1).

Ухвалою суду від 02.07.2020р. провадження по справі закрито (а.с. 179 – 180 т. 1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.08.2020р. ухвала суду першої інстанції від 02.07.2020р. про закриття провадження скасована, справа направлена для продовження розгляду (а.с. 207-213).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 18.08.2020р. справу прийнято до свого провадження, вирішено розглядати справу у загальному позовному провадженні, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 217 т. 1).

Підготовче засідання по справі закрите 28.10.2020р. та справа призначена до розгляду по суті (а.с. 2 т. 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.06.2015р. слідчим СВ Петриківського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, які спричиним тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя потерплої ОСОБА_2 ) Повідомлення про підозру погоджене прокурором прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області.

Згідно із повідомленням про підозру 27.03.2015р. приблизно об 11 годині 10 хвилин водій ОСОБА_1 , здійснюючи перевезення пасажирів на автобусі «Богдан А-091» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , з лівого берегу за маршрутом м. Дніпродзержинськ - с. Єлизаветівка, Петриківського району Дніпропетровської області, здійснював рух по асфальтованій дорозі вулиці Комінтерна, в напрямку с. Єлизаветівка, Петриківського району Дніпропетровської області, з боку м. Дніпродзержинськ.

Під час руху водій  ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість при русі по дорозі, що має одну смугу для руху, при виявленні рухомого транспортного засобу в зустрічному напрямку по смузі руху керованого транспортного засобу з яким утруднений зустрічний роз`їзд, не прийняв заходів щодо забезпечення безперешкодного (безпечного) зустрічного роз`їзду в порушення вимог п. 12.3. та 13.4. Правил дорожнього руху України. Внаслідок винних дій ОСОБА_1 водію автомобіля «Daewoo Lanos НОМЕР_2 » ОСОБА_2 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

При цьому, в матеріалах справи містились результати експертизи та дослідження, які за висновками суперечили одне одному.

09.07.2015р. обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 прокуратурою Петриківського району Дніпропетровської області направлено до Петриківського районного суду Дніпропетровської області

09.07.2015р. згідно із протоколом автоматизованого розподілу судових справ, справу розподілено судді ОСОБА_3 .

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10.07.2015р. призначено підготовче засідання по справі № 187/918/15-к.

02.12.2015р. у зв`язку із закінчення повноважень судді Говорухи В.О., справу повторно розподілено на суддю Караул О.А.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2016р. у зв`язку з тим, що на досудовому слідстві слідчий експеримент не проводився, а в матеріалах справи містилися дві експертизи, висновки яких відрізнялися, було задоволене клопотання прокурора та призначено провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого, потерпілої, свідків із залученням спеціаліста.

Однак при проведенні слідчого експерименту було порушено право обвинуваченого на захист. Тому захисник обвинуваченого заявив клопотання про визнання протоколів проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, потерпілої від 13.05.2016р. недопустимими доказами. У судовому засіданні 30.05.2016р. прокурор також заявив клопотання про визнання протоколів проведення слідчого експерименту недопустимими доказами, але з інших підстав і просив призначити проведення повторних слідчих експериментів за участю обвинуваченого, потерпілої, однак їх проведення доручити іншому слідчому та спеціалісту.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30.05.2016р. задоволене клопотання захисника обвинуваченого і прокурора. Протоколи проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, потерпілої від 13.05.2016р. визнано недопустимими доказами, доручено органу досудового слідства повторно провести слідчий експеримент.

17.05.2016р. праведно 5 слідчих експериментів за участю обвинуваченого, захисника обвинуваченого, потерпілої, свідків та захисника - адвоката Ходюша А.М.

Крім того, за клопотанням прокурора, у зв`язку із суттєвими протиріччями висновку автотехнічної експертизи № 44/27-18 від 28.04.2015р. та судової автотехнічної експертизи № 70/27-392 від 02.07.2015р. ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20.09.2016р. призначено комплексну автотехнічну транспортно-трасологічну експертизу. Проведення експертизи затягувалося у зв`язку із ненаданням прокурором необхідних вихідних даних.

Після проведення експертизи, вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017р. ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 cт. 286 КК України визнано невинуватим і виправдано з підстав не доведення в його діянні складу кримінального правопорушення.

За результатами оскарження вироку прокурором Новомосковськом місцевої прокуратури, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2017р. вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017р. скасований і призначений новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду.

Справу повернуто до Петриківського районного суду Дніпропетровської області.

23.05.2018р. стороною обвинувачення надано до суду змінений обвинувальний акт стосовно обвинувачення ОСОБА_1 , згідно у діях ОСОБА_1 вбачалось порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України.

В результаті повторного розгляду справи, проведених 12-ти засідань, вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018р.  ОСОБА_1  визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 cт. 286 КК України і призначено йому покарання у виді З (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі cт. 75 КК України звільнено   ОСОБА_1  від відбування покарання з іспитовим терміном на 1 (один) рік.

За результатами оскарження вироку захисником і прокурором ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2018р. вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018р. скасований і призначений новий розгляд в суді першої інстанції.

29 січня 2019 року до Дніпровського апеляційного суду надійшло подання Петриківського районного суду Дніпропетровської області про визначення підсудності кримінального провадження № 12015040520000177 від 23 травня 2015 року, відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В обґрунтування подання, суд першої інстанції зазначив, що неможливо утворити склад суду для розгляду даного провадження, у зв`язку з тим, що згідно штатного розпису станом на 2019 рік кількість суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області складає 4 одиниці. У суддів Соловйова І.М. та Караула О.А. закінчився строк повноважень, суддя Іщенко І.М. 03.08.2018 року виносила вирок по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_1 , який скасовано ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2018 року. Суддя Говоруха В.О. з 09.07.2015 року до закінчення п`ятирічного терміну повноважень 20.11.2015 року розглядав кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , вирок по справі не винесено, в період з 14.01.2019 року по 21.01.2019 року перебував у щорічній відпустці.

За поданням Петриківського районного суду Дніпропетровської області, постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.02.2019р. кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 передано до Царичанського районного суду Дніпропетровської області.

Під час розгляду справи прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, обґрунтовуючи це тим, що під час судового розгляду безспірних доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не здобуто і всі їх можливості отримання вичерпано, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Потерпіла ОСОБА_2 також підтримала відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення та відмовилися від підтримання обвинувачення.

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2020р. кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 cт. 286 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення на підставі п. 2 ч. 2 cт. 284 КПК України.

Ухвала набрала законної сили 10.03.2020р.

Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 у ході якого праведно 42 засідань у судах першої інстанції, 4 судових засідань у судах апеляційної інстанції, 7 слідчих експериментів та 2 експертизи, 1 комплексе дослідження, тривало в період з 18.06.2015р. по 10.03.2020р., тобто протягом майже 5 років.

За весь період розгляду справу тричі направляли для нового розгляду в суд першої інстанції. При цьому, через 2 роки з початку судового розгляду справи вироком від 05.04.2017р. ОСОБА_1 визнано невинуватим. Проте прокурор подав апеляційну скаргу, що призвело до затягування розгляду справи ще на 3 роки і закінчилось відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Хоча цього можливо було уникнути при належному процесуальному керівництві прокуратури ще на стадії досудового розслідування, проведення слідчих експериментів, належним чином, з усіма учасниками та очевидцями пригоди та призначенні відповідних експертиз з наданням всіх вихідних даних.

Вищевказаними діями органів досудового слідства та прокуратури позивачеві завдана моральна шкода, яка полягає у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у приватне і сімейне життя, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, втраті заробітку, вимушених змінах в організації його життя, втраті ділової репутації. Наслідки події, що сталася потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, сильний емоційний стрес, у зв`язку з тим що позивача незаконно притягнули до кримінальної відповідальності, що зумовила необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів задля їх подолання.

Моральну шкоду оцінює у 5 000 000 грн. з розрахунку 1 000 000 грн. на рік.

Також позивач просив відшкодувати за рахунок державного бюджету витрати на юридичну допомогу, оскільки 18.06.2015р. на час кримінального провадження він уклав договір з адвокатом про надання правової допомоги. Вартість оплачених послух в сумі 208 500 грн. підтверджується актами виконаних робіт і квитанціями про оплату.

Крім того, вважав, що незаконними діями органів слідства і прокуратури йому заподіяна матеріальна шкода, яка полягає в тому, що він тривалий час не міг відремонтувати свій пошкоджений транспортний засіб (автобус), оскільки треба було проводити його незалежну оцінку. За результатними оцінки вартість матеріального збитку, завданого власнику автобуса «Богдан-А091» р.н. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП складає 51 730,47 грн.

На підставі викладеного, посилаючись на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 16, 22, 23, 1166, 1176 ЦК України, просив:

стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн. з врахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватись на суму відшкодування;

стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 260 230,47 грн. з врахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватись на суму відшкодування;

стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 на відшкодування правової (правничої) допомоги у розмірі зазначеному у Акті приймання-передачі виконаних робіт з врахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватись на суму відшкодування.

Відповідач – Дніпропетровська обласна прокуратура (перейменована на підставі наказу Генерального прокурора України від 03.09.2020р. № 410 з прокуратури Дніпропетровської області на Дніпропетровську обласну прокуратуру -  а.с. 238 – 240 т. 1) позовні вимоги не  визнав.

24.06.2020р. від прокуратури наданий письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 158 – 163 т. 1), в яких відповідач не погодився з тим, що моральна і матеріальна шкода має відшкодовуватися за рахунок бюджету. У відзиві відповідач не заперечував наведені позивачем обставини щодо розгляду кримінального провадження. Проте зазначив, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 18.06.2015р. (дата оголошення підозри) до 28.02.2020р. (дата закриття кримінального провадження), тобто, повних 56 місяців. Враховуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», принцип розумності і справедливості, вважав, що розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 264 488 грн. (56 місяців * 4 723 грн.).

На підставі викладеного, просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач – Державна казначейська служба України також позовні вимоги не визнав. 16.06.2020р. від ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області наданий відзив на позовну заяву (а.с. 137 – 143 т. 1), в яких відповідач не погодився з тим, що згідно зі ст. 76 ЦК України юридичні особи, створені Державою не відповідають за зобов`язаннями держави. Державні органи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями коштами, які є в їх розпорядженні. Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Таким чином, Державна казначейська служба України не уособлює собою Державу Україна, а його рахунки не уособлюють собою Державний бюджет.

Завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади або органами місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення діяльності юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів Державного бюджету Державним казначейством України в порядку, встановленому чинним законодавством. Тобто, відшкодування коштів здійснюється з Державного бюджету через органи казначейства.

Вважав, що позивач не надав доказів на підтвердження саме такої суми моральної шкоди, а також не обґрунтував підстави стягнення матеріальної шкоди.

Просив суд прийняти до уваги, що не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач 19.06.2020р. надав відповідь на відзив Державної казначейської служби (а.с. 149 – 156 т. 1), в якій наполягав на тому, що матеріальна і моральна шкода має бути відшкодована за рахунок коштів державного бюджету.

Представник позивача – адвокат Ходюш А.М. (діє на підставі ордеру від 15.05.2020р. – а.с. 129 т.1) в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача (Дніпропетровської обласної прокуратури) – Деркач І.П. (діє на підставі довіреності віл 26.10.2020р. – а.с. 7 т. 2) в судовому засіданні проти позовних вимог запресувала, просила відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача (Державної казначейської служби України) в судове засідання не з`явився, про дату, місце і час розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином (а.с. 234 т. 1, а.с. 1 т. 2), про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надавав.

За згодою сторін, з указуваннями того, що даний відповідач надав відзив на позовну заяву, справа розглянута у його відсутність з метою ухвалення рішення у розумні строки.

Під час розгляду справи в судових засіданнях здійснювалась повна фіксація судового процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 1 ст. 247 ЦПК України.

Суд, вислухав сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, прийшов до таких висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

З матеріалів справи установлено, що 18.06.2015р. слідчим СВ Петриківського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, які спричиним тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя потерплої ОСОБА_2 ). Повідомлення про підозру погоджене прокурором прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області Яловим О.М. (а.с. 32-33 т.1).

Згідно із повідомленням про підозру ОСОБА_1 підозрювався у тому, що 27.03.2015р. приблизно oб 11 годині 10 хвилин водій ОСОБА_1 , здійснюючи перевезення пасажирів на автобусі «Богдан А-091» із р.н.з. НОМЕР_1 , з лівого берегу за маршрутом м. Дніпродзержинськ - с. Єлизаветівка, Петриківського району Дніпропетровської області, здійснював рух по асфальтованій дорозі вулиці Комінтерна, в напрямку с. Єлизаветівка, Петриківського району Дніпропетровської області, з боку м. Дніпродзержинськ.

Під час руху водій ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість при русі по дорозі, що має одну смугу для руху, при виявленні рухомого транспортного засобу в зустрічному напрямку по смузі руху керованого транспортного засобу з яким утруднений зустрічний роз`їзд, не прийняв заходів щодо забезпечення безперешкодного (безпечного) зустрічного роз`їзду в порушення вимог п. 12.3. та 13.4. Правил дорожнього руху України. Невиконання 12.3. та 13.4. Правил дорожнього руху України призвело до настання ДТП, в результаті якої водію автомобіля «Daewoo Lanos НОМЕР_2 » ОСОБА_2 завдані тяжкі тілесні ушкодження.

Як вказує позивач, у матеріалах справи містились результати експертиз, висновки яких суперечили одне одному.

09.07.2015р. обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, складений слідчим СВ Петриківського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області Шаплавським О.В., погоджений старшим прокурором Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_4 направлений до суду (а.с. 24-28 т. 1).

Судом за даними Єдиного державного реєстру судових рішень судом перевірено, що ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10.07.2015р. (під головуванням судді Говорухи В.О.) призначено підготовче засідання з розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12015040520000177 (справа № 187/918/15-к) відносно ОСОБА_1 .

Сторонами не заперечується, що 02.12.2015р. у зв`язку із закінчення повноважень судді Говорухи В.О., справу повторно розподілено на суддю Караул О.А.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2016р. (суддя Караул О.А.) доручено органу досудового слідства Петриківському ВП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з залученням спеціаліста шляхом відтворення події, обстановки та обставин ДТП, яка відбулася 27.03.2015 року на вулиці Комінтерна в напрямку с. Єлизаветівка Петриківського району з боку м. Дніпродзержинська.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30.05.2016р. за клопотаннями захисника обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора задовольнити визнано протоколи проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 від 13.05.2016р. недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні.

Доручено органу досудового слідства Петриківському ВП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області повторно провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з залученням іншого спеціаліста та слідчого шляхом відтворення події, обстановки та обставин ДТП, яка відбулася 27.03.2015 року на вулиці Комінтерна в напрямку с. Єлизаветівка Петриківського району з боку м. Дніпродзержинська. Слідчі експерименти проводити з обов`язковою участю захисника обвинуваченого ОСОБА_8 .

Як вказує позивач, 17.05.2016р. праведно 5 слідчих експериментів за участю обвинуваченого, захисника обвинуваченого, потерпілої, свідків та захисника - адоката ОСОБА_8 .

За клопотанням прокурора у зв`язку із протиріччями висновку автотехнічної експертизи № 44/27-18 від 28.04.2015р. та судової автотехнічної експертизи № 70/27-392 від 02.07.2015р., ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20.09.2016р. по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України призначити комплексну судову автотехнічно-транспортно-трасологічну експертизу.

У зв`язку із ненаданням прокурором необхідних для проведення експертизи вихідних даних, ухвалою Петриківського районного суду в Дніпропетровській області від 03.11.2016р. за клопотанням судового експерта, прокурором Петриківського відділу Новомосковської місцевої прокуратури експерту надані необхідні вихідні дані, а також, забезпечено транспортування транспортного засобу «Daewoo Lanos».

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017р. ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 cт. 286 КК України визнано невинуватим та виправдано з підстав не доведення в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с. 56 – 60 т. 1).

За результатами оскарження вироку прокурором Новомосковськом місцевої прокуратури (а.с. 61 - 63 т. 1), апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2017р. вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017р. скасований і призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду (а.с. 67 – 69 т. 1).

23.05.2018р. стороною обвинувачення змінений обвинувальний акт стосовно обвинувачення ОСОБА_1 , згідно із яким у діях ОСОБА_1 передбачалось порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 29 – 31 т. 1).

Після повторного розгляду справи, вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 cт. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 3-х років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі cт. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим терміном на 1 (один) рік. Покладено на ОСОБА_1 відповідно до положень cт. 76 КК України обов`язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, а також періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнуто із Приватного підприємства «Матеріал- Сервіс» грошові кошти в розмірі 21 369 грн. 59 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 71 369 грн. 59 коп. на користь ОСОБА_2 .

Стягнуто з  ОСОБА_1  судові витрати в розмірі 393 грн. 12 коп. за проведення судової авто технічної експертизі та 3 518 грн. 04 коп. за проведення комплексної судової експертизи та транспортно-трасологічної експертизи, а всього 3 911 грн. 16 коп. на користь держави (а.с. 70 – 76 т. 1).

За результатами оскарження цього вироку захисником ОСОБА_1 і прокурором (а.с. 77 – 80 т. 1), ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.12.2018р. вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018р. скасований і призначений новий розгляд в суді першої інстанції (а.с. 81 – 82 т. 1).

У зв`язку із неможливістю утворити склад суду за поданням Петриківського районного суду Дніпропетровської області, постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.02.2019р. кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 передано до Царичанського районного суду Дніпропетровської області для здійснення судового провадження.

Під час розгляду справи прокурор Новомосковської місцевої прокуратури ОСОБА_9 відмовився від підтримання державного обвинувачення, надавши в судовому засіданні постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення від 28.02.2020р., погоджену керівником Новомосковської місцевої прокуратури Даниловим Д., обґрунтовуючи її тим, що під час судового розгляду безспірних доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не здобуто і всі їх можливості отримання вичерпано, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 83 - 85 т. 1).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28.02.2020р. кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 cm.286 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення на підставі п. 2 ч. 2 cт. 284 КПК України (а.с. 86 – 88 т. 1).

Ухвала набрала законної сили 10.03.2020р. (а.с. 88 т. 1).

Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 у ході якого праведно 42 засідань у судах першої інстанції, 4 судових засідань у судах апеляційної інстанції, 7 слідчих експериментів та 2 експертизи, 1 комплексе дослідження, тривало в період з 18.06.2015р. по 10.03.2020р., тобто протягом майже 5-ти років.

Щодо позовних вимог в частині стягнення завданої моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин 1, 2, 7 ст.і 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Судом установлено, що ОСОБА_10 з 18.06.2015р. (дата повідомлення про підозру і) і до 10.03.2020р. (дата набрання законної сили ухвалою суду про закриття провадження по справі), тобто майже 5 років (56 місяців і 23 дні).

Позивачем заявлені вимоги про визначення моральної шкоди, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.194 р. №266/94-ВР.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Положенням ч. 2 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Згідно приписів ст. 12 вказаного Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст.4 вказаного Закону, п.17 Положення про застосування вказаного Закону, затвердженого наказом Мінюсту України від 04.03.1996р. № 6/5, Генеральної прокуратури України від 04.03.1996р. № 3 та Мінфіну України від 04.03.1996 року № 41, відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 17 Положення про застосування вказаного Закону, встановлено, що передбачене частиною 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону. Якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст.13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник.

Так, по справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) від 19.10.2004р., суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави».

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків, відповідно до ст.23 ЦК України.

З позовної заяви вбачається, що позивач за весь час кримінального переслідування, переніс великі моральні страждання, почував себе пригніченим, оскільки майже протягом 5-ти років відстоював свою невинуватість перед судом, витрачав час на участь у додаткових слідчих діях, у чисельних судових засіданнях.

Стосовно позивача складено двічі обвинувальні акти, тричі справа направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, з самого початку – з червня 2015 року прокуратурою підтримувалося обвинувачення в судах і лише в лютому 2020 року прокуратура відмовилася від обвинувачення у зв`язку із відсутністю достатніх доказів на підтвердження вини.

Суд вважає, що справа була дуже важливою для позивача, оскільки він страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що ризикував бути ув`язненим та зазнав інших негативних впливів унаслідок притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім того, така тривалість розгляду справи мала місце з вини державних органів, і на думку суду, є надмірною і такою, що не відповідає вимозі розумного строку.

Суд враховує, що протягом всього судового провадження позивач не перебував під вартою. Також доказів на підтвердження того, що він, наприклад, страждав на якійсь захворювання, лікувався у період кримінального провадження щодо нього – не надав.

Однак, із установлених судом обставин, суд вважає, що позивачеві довелося прикладати чимало зусиль, щоб нормалізувати своє життя. Завдані моральні страждання призвели до порушення сну, звичайного життєвого укладу.

З огляду на досліджені письмові докази, суд погоджується з твердженнями позивача що завдання йому моральної шкоди та приходить до обґрунтованого висновку, що по відношенню до позивача мали місце незаконні дії, які завдали її моральної шкоди, внаслідок психічного впливу, позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків та вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, негативно вплинули на стан її здоров`я, привели до інших негативних наслідків морального характеру.

Визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018р. у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) висловила правову позицію про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий же висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019р. у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995р. № 4 розяснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Також відповідно до п. 9 Постанови вказаної Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_11 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд враховує глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, а саме 56 місяців і 23 дні, а також беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи, внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати з розрахунку 56 мінімальних заробітних плат за кожен повний місяць і за 23 дні 1-го неповного місяця.

Оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01.09.2020 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 5000 грн., тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку: (56 х 5000 грн.) + (5000/31 *23 = 3709,37 грн.)), буде складати 283 709,67грн.

З врахуванням наведеного, приймаючи до уваги тривалість часу, протягом якого позивач зазнав кримінального переслідування, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та вважає необхідним стягнути на користь позивача на відшкодування завданої їй моральної шкоди кошти в сумі 283 709,67грн., що на думку суду буде достатнім для відновлення його порушених прав в цій частині.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Позивач вказує, що йому завдано матеріальної шкоди пошкодженням його автомобіля. У зв`язку із розглядом кримінальної справи він не міг відремонтувати автобус, а винуватця ДТП не виявлено. Тому незаконні дії органів досудового слідства і прокуратури призвели до того, що позивач не мав можливості звернутись із позовом до винуватця ДТП для відшкодування шкоди.

Суд вважає ці доводи такими, що не ґрунтуються на вимогах ч.ч. 1, 2, 7 ст.і 1176 ЦК України і нормі ст. 3 спеціального закону, згідно із якою громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Право на відшкодування витрат, завданих насідками ДТП, позивач може реалізувати до винної особи або до страхової компанії у порядку ч. 2 ст. 1187 ЦК України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а не у порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Тому у задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 51 730,47 грн. слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про визначення розміру сум сплачених за надання юридичної допомоги.

Згідно із п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Позивач просить стягнути з Держави України витрати на правову допомогу у розмірі, зазначеному в Акті приймання-передачі виконаних робіт в загальній сумі 208 500 грн.

З матеріалів справи встановлено, що 18.06.2015р. ОСОБА_1 уклав з адвокатом Ходюшем А.М. договір про надання правової допомоги № 1/1 (а.с. 96 – 98 т. 1).

До позову долучені акти виконаних робіт до договору № 1/1 від 30.12.2015р. на суму 66 500 грн., від 30.12.2016р. на суму 66 000 грн., від 30.12.2017р. на суму 23 000 грн., від 30.12.2018р. на суму 30 500 грн., від 30.12.2019р. на суму 17 500 грн. і від 30.12.2020р. на суму 5 000 грн., а всього 208 500 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Позивачем на підтвердження понесених адвокатом витрат до договору про надання правової допомоги не надано ані детального опису робіт (наданих послуг), про які домовлявся клієнт з адвокатом.

Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №922/1163/18 від 06.03.2019р. містить висновок, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, в договорі про надання правничої допомоги необхідно вказувати хоча б мінімальні ціни конкретних послуг адвоката, а в рахунку та акті виконаних робіт (якщо його підписання передбачено договором) потрібно вказувати детальний опис наданих послуг.

У договорі відсутні ціни на конкретні послуги адвоката, а акти складені вже по факту виконаних робіт із зазначенням розцінок, які у договорі попередньо не обумовлені, і обґрунтованого розрахунку цих витрат на послуги адвоката позивач і його представник не надали.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в актах виконаних робіт зазначено про представництво адвоката у 46-ти судових засіданнях у різних судах вартістю по 2500 грн. за кожне судове засідання, а до позову долучено лише 29 протоколів судових засідань (а.с. 106 – 123 т. 1).

Самі по собі квитанції не є доказом обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем та не можуть братися судом до уваги про визначення розміру матеріальної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем не обґрунтовані і не доведені витрати на правничу допомогу в сумі 208 500 грн., а тому дана сума не підлягає стягненню, тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати їх за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 16, 23, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 2-5, 76-81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури – задовольнити частково.

Стягнути із Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 283 709,67 грн. (двісті вісімдесят три тисячі сімсот дев`ять гривень 67 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складений 18 грудня 2020 року.

Суддя                        Наумова О.С.