Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 569/4030/16-ц

провадження № 61-35227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат», виконавчий комітет Рівненської міської ради, мале приватне підприємство «АПМ», товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс», товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест -Рівне»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат» (далі - ТзОВ «Рівненський домобудівний комбінат»), виконавчого комітету Рівненської міської ради, малого приватного підприємства «АПМ» (далі - МПП «АПМ»), товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» (далі -ТзОВ «АПМ Плюс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» (далі - ТзОВ «Пріоритетінвест-Рівне»), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просили:

- визнати недійсним договір № 5 купівлі-продажу об`єктів соціального побуту в частині купівлі-продажу гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , який укладений 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» і МПП «АПМ»;

- визнати недійсним розпорядження міського голови від 15 червня 2012 року № 622-Р «Про оформлення права власності на квартири», яким оформлено право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2012 року, видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради, згідно з яким за ТОВ «АПМ Плюс» оформлено право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2015 року, видані реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, згідно з якими за ТОВ «Пріоритетінвест-Рівне» оформлено право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 .

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мотивована тим, що ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» не мало права відчужувати житлові приміщення, які їм були надані у гуртожитку у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із останнім, оскільки не було скасовано рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» від 11 квітня 1997 року № 6, відповідно до якого всім мешканцям гуртожитку була надана можливість викупити займані ними житлової приміщення, а тому в результаті неправомірних дій відповідачів вони позбавлені можливості отримати це житло у свою власність і від них тепер вимагають укладення договорів оренди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» про продаж гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладення 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» договору купівлі-продажу гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , не призвело до порушення прав та інтересів позивачів, оскільки цей договір укладений вже після закінчення строку, протягом якого останні мали право скористатись переважним правом на викуп займаних ними житлових помешкань за пільговими цінами, однак позивачі не скористались своїм правом на викуп квартир на пільгових умовах, яке також було надано їм новим власником до 01 січня 2000 року.

Враховуючи те, що вимоги позивачів про визнання недійсним розпорядження міського голови від 15 червня 2012 року № 622-Р «Про оформлення права власності на квартири», визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2012 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2015 року є похідними від основної вимоги - визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» про продаж гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували та порушили положення частини першої статті 48 та статтю 49 ЦК Української РСР, підпункт «а» пункту 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5, статті 177, 179, 182, 382 ЦК України, частину другу статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що вимоги про визнання недійсним розпорядження міського голови від 15 червня 2012 року № 622-Р «Про оформлення права власності на квартири», визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2012 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2015 року є похідними від основної вимоги - визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» про продаж гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , не врахували, що крім визнання недійсним спірного розпорядження та свідоцтв про право власності з підстав недійсності договору купівлі-продажу від 26 травня 1998 року, позивачі також просили визнати їх недійсними з інших підстав, однак суди не навели мотивів відмови у задоволенні цих вимог.

Так, позивачі у позовній заяві також вказували на те, що спірне розпорядження міського голови не підписано останнім (підписано секретарем міської ради), а також відсутні підстави для прийняття міським головою спірного розпорядження згідно з підпунктом «а» пункту 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5, та статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування».

При цьому, суди не врахували, що 14 березня 2001 року за МПП «АПМ» зареєстровано право власності на будівлю гуртожитку, у той час як до статутного капіталу ТзОВ «АМП Плюс» внесено спірні квартири, на які право власності за МПП «АПМ» не було зареєстровано.

Отже, МПП «АПМ» не мало право передавати спірні квартири до статутного капіталу ТзОВ «АМП Плюс».

Як наслідок, спірне розпорядження, а також видане на його підставі свідоцтво про право власності, є незаконними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року ТзОВ «Рівненський домобудівний комбінат» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ТОВ «Рівненський домобудівний комбінат» є правонаступником організації орендарів «Рівненський ДБК», орендного підприємства «Рівненський ДБК», ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та ПАТ «Рівненський домобудівний комбінат».

Відповідно до договору № 11 купівлі-продажу державного майна від 30 червня 1993 року, зареєстрованого фондом державно-комунального майна 09 липня 1993 року (наказ № 398 від 09 липня 1993 року), Організація орендарів «Рівненського ДБК» придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Рівненського ДБК» (свідоцтво № 9 про право власності від 09 липня 1993 року).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з 1990-х років працювали у Рівненському домобудівному комбінаті.

У 1994 році роботодавцем було надано позивачам житло у гуртожитку для малосімейних на АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 -квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 - квартиру АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_6 , ОСОБА_5 - квартиру АДРЕСА_7 .

11 квітня 1997 року загальними зборами акціонерів ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» прийнято рішення про надання дозволу на продаж квартир Спостережній раді та Правлінню на АДРЕСА_22, на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_21 за пільговими цінами працівникам ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат».

На підставі вказаного рішення Правлінням ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» розроблено Положення про порядок продажу квартир в гуртожитках для малосімейних, що знаходяться на балансі ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», яке було затверджено рішенням Спостережної Ради ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» (протокол № 29 від 14 травня 1997 року) та погоджено засіданням профкому ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» (протокол № 8 від 20 травня 1997 року) (далі - Положення).

Згідно з пунктом 11 Положення продаж квартир проводився протягом травня-липня 1997 року, після цього терміну продаж квартир припинився.

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» укладений договір № 5, згідно з яким ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» продало МПП «АПМ» гуртожиток для сімейних на АДРЕСА_1 .

На виконання умов зазначеного договору між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» складений акт приймання-передачі основних засобів, згідно з яким МПП «АПМ» прийняло від ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» зазначений гуртожиток для малосімейних.

14 березня 2001 року на підставі договору від 26 травня 1998 року № 5 за МПП «АПМ» зареєстровано право власності на цей гуртожиток.

Одночасно з укладенням вказаного договору між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» підписано Особливі умови до договору від 26 травня 1998 року № 5, відповідно до яких продаж квартир на пільгових умовах для працівників ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» здійснювався до 01 червня 1999 року.

У подальшому розроблено зміни та доповнення до Положення, затверджені 28 травня 1999 року рішеннями Спостережної Ради і Правління та погоджені засіданням профкому ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», згідно з якими пунктом 11 Положення змінено умови та продовжено термін продажу квартир для працівників ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» на пільгових умовах до 01 вересня 1999 року.

Рішенням Спостережної Ради ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» (протокол № 10 від 29 липня 1999 року) затверджено нові зміни та доповнення до Положення, згідно з якими продаж квартир на пільгових умовах продовжено до 01 січня 2000 року.

09 лютого 2012 року МПП «АПМ» як один із засновників ТзОВ «АПМ Плюс» внесло до статутного фонду ТзОВ «АПМ Плюс» тринадцять квартир на АДРЕСА_1 , у тому числі і п`ять квартир, в яких були зареєстровані та проживали позивачі.

Згідно з актом прийому-передачі майна від 09 лютого 2012 року, який складений між ТзОВ «АПМ Плюс» та засновником (учасником) вказаного товариства - МПП «АПМ» як внесок до статутного капіталу ТзОВ «АПМ Плюс» передано квартири АДРЕСА_20, що знаходяться в будівлі гуртожитку для сімейних за адресою:

АДРЕСА_8 ; квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_4, АДРЕСА_14, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_6, АДРЕСА_17, АДРЕСА_5, АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, що знаходяться в будівлі гуртожитку для малосімейних за адресою: АДРЕСА_1 ; а директор ТзОВ «АПМ Плюс» ОСОБА_6 прийняв вказане майно як внесок до статутного капіталу цього товариства.

15 червня 2012 року видано Розпорядження міського голови № 622-Р «Про оформлення права власності на квартири», відповідно до якого, на підставі статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно оформлено право приватної власності на ряд квартир в гуртожитку для сімейних по АДРЕСА_8 , та квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_4, АДРЕСА_14, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_6, АДРЕСА_17, АДРЕСА_5, АДРЕСА_18, АДРЕСА_19 у гуртожитку для малосімейних на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2015 року квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6, АДРЕСА_15 на АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ТзОВ «Пріоритетінвест-Рівне».

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2015 року квартира АДРЕСА_10 належить на праві приватної власності ТзОВ «Пріоритетінвест-Рівне».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу укладений між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» 26 травня 1998 року, тому правила про визнання угоди недійсною мають визначатися відповідно до правил про угоди ЦК Української РСР.

У частинах першій та другій статті 4 ЦК Української РСР визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно зі статтею 49 ЦК Української РСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідно до статті 50 ЦК Української РСР недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Згідно за статтею 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб`єктів права власності.

Власник, здійснюючи свої права, зобов`язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

При здійсненні своїх прав і виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержувати моральних засад суспільства.

У справі, що переглядається, установлено, що позивачі проживають у гуртожиту для сімейних на АДРЕСА_1 .

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» укладений договір № 5, згідно з яким ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» продало МПП «АПМ» гуртожиток для сімейних на АДРЕСА_1 , а 14 березня 2001 року за МПП «АПМ» зареєстровано право власності на цей гуртожиток.

На час укладання спірного договору Статут ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» не обмежував право Правління на укладання угод від імені Товариства (розділ 10 Статуту).

Відповідно до підпункту «е» пункту 9.2. розділу 9 Статуту ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» до компетенції Спостережної ради належить розпорядження майном товариства та здійснення контролю за господарським використанням колективної власності.

За поданням голови Правління ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» № 163 від 05 травня 1998 року Спостережною радою ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» прийнято рішення дозволити Правлінню ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» продати малосімейний гуртожиток на АДРЕСА_1 МПП «АПМ» (протокол № 38 від 07 травня 1998 року).

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» укладений договір № 5, згідно з яким ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» продало МПП «АПМ» гуртожиток для сімейних на АДРЕСА_1 , а 14 березня 2001 року за МПП «АПМ» зареєстровано право власності на цей гуртожиток.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи чи інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що внаслідок укладення 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та МПП «АПМ» договору купівлі-продажу гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , права та інтереси позивачів порушені не були, оскільки цей договір укладений вже після закінчення строку, протягом якого останні мали право скористатись переважним правом на викуп займаних ними житлових помешкань за пільговими цінами, однак позивачі не скористались своїм правом на викуп квартир на пільгових умовах, яке також надавалось новим власником до 01 січня 2000 року.

Також суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що вимоги позивачів про визнання недійсними розпорядження міського голови від 15 червня 2012 року № 622-Р «Про оформлення права власності на квартири», свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2012 року, яким за ТОВ «АПМ Плюс» оформлено право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 , та свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2015 року, якими за ТОВ «Пріоритетінвест-Рівне» оформлено право власності на спірні квартири, є похідними від основної вимоги - визнання недійсним договору № 5 купівлі-продажу об`єктів соціального побуту в частині купівлі-продажу гуртожитку для сімейних на АДРЕСА_1 , який укладений 26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» і МПП «АПМ», оскільки у разі задоволення цієї вимоги позивачі набули б право порушувати питання про незаконність подальших дій відповідачів щодо розпорядження спірним майном.

Оскільки суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення основної позовної вимоги, відповідно, також правильно відмовив у задоволенні похідних вимог позивачів.

Також слід зазначити, що набуття права власності на спірні квартири у гуртожитку ТОВ «АПМ Плюс», а в подальшому ТОВ «Пріоритетінвест-Рівне» не суперечить Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та не порушує житлових прав осіб, які постійно проживають у цих квартирах.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник