Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/14663/19

провадження № 61-16139св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Венгрин О. О., від 25 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Шемети Т. М., від 08 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод

у здійсненні права користування та розпорядження квартирою шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2015 року. Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ним 04 грудня 2018 року. Вказував, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживають у вказаній квартирі без належних правових підстав й чинять йому як власнику перешкоди у користуванні та розпорядженні майном. Зазначав, що на його вимогу добровільно звільнити квартиру відповідачі не реагують.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 й ОСОБА_2 з неї без надання іншого житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з вказаної квартири без надання іншого житла.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідачі не є і не були членами його сім`ї. Районний суд зазначив, що на вимогу позивача звільнити квартиру відповідачі не реагують, у зв`язку з чим він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись належною йому на права власності квартирою, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 набув квартиру на законних підставах, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року, однак не міг його реалізувати у повній мірі (володіти та користуватися своїм майном) через проживання та реєстрацію там відповідачів. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про оскарження в касаційному порядку судових рішень у справі № 127/15802/15, вказавши, що за змістом частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд не може встановлювати нові обставини, які фактично на час ухвалення рішення судом першої інстанції не існували. На думку суду апеляційної інстанції, захист прав відповідачів забезпечується процесуальним законом шляхом подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а не шляхом скасування в апеляційному порядку законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у позові, посилаючись на те, щосуд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про зупинення розгляду справи у зв`язку з вирішенням питання щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірну квартиру у справі № 127/15802/15-ц. Заявниця вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не прийняв як новий доказ, який не було подано до суду першої інстанції з поважних причин, - постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 127/15802/15-ц, у відповідності до якої договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , визнано недійсним. Наголошує на тому, що на момент винесення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови ОСОБА_1 вже не був власником спірної квартири, а тому суд не міг застосовувати до спірних правовідносин положення

статей 319, 321 ЦК України. Стверджує, що спірна квартира була придбана нею не за кредитні кошти. Вважає, що судами не взято до уваги сталу практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у право особи на житло та право на повагу до приватного життя. Вказує, що позивачем не наведено підстав для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, передбачених статтею 116 ЖК УРСР.

Відзиву на касаційну скаргу у визначений строк не надійшло

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.

Право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру зареєстроване

04 грудня 2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

від 12 грудня 2018 року.

27 жовтня 2018 року ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 » після реєстрації шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Згідно довідки департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 19 вересня 2019 року № 56092 у квартирі АДРЕСА_1 з 26 грудня 2016 року зареєстровані

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки міського комунального підприємства «Управляюча компанія «Житло-гарант» від 19 серпня 2019 року № 4153 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 з 01 квітня 2001 року по 02 вересня 2014 року та повторно

з 26 грудня 2016 року. ОСОБА_3 зареєстрована у зазначеній квартирі

з 21 серпня 2001 року по 02 вересня 2014 року та повторно з 26 грудня

2016 року.

04 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідачів із вимогою про добровільне звільнення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня

2018 року у справі № 127/15802/15-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до ПАТ «Мегабанк», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 26 січня 2015 року недійсним.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції встановлено набуття

ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на законних підставах, що підтверджувалось рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року у справі № 127/15802/15-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області

від 25 квітня 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі

№ 127/15802/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 127/15802/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 січня 2015 року між

ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріально округу Малаховою Г. І. 26 січня 2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 67. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі

№ 127/15802/15-ц відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Під час розгляду справи № 127/15802/15-ц, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір купівлі-продажу укладений щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому дії банку щодо відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідають вимогам статті 203 ЦК України. ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна вона не надавала, а тому договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений

26 січня 2015 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним.

Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення законодавства та встановлені судом в іншій справі обставини достатньої уваги не звернув, не надав належну правову оцінку доводам апеляційної скарги, не врахував, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції судовим рішенням у справі № 127/15802/15-ц, яке набрало законної сили, було задоволено позов ОСОБА_2. та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 січня 2015 року, укладений між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув права власності на спірну квартиру, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, відповідно до якого відповідачів було виселено із квартири, яка є їх єдиним житлом, зазначивши, що вказані обставини є підставою для звернення відповідачів із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, а також врахувати обставини, встановлені судом при розгляді справи № 127/15802/15-ц.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович