КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.04.2010                                                                                           № 25/478

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: не з’явився,

 від відповідача: Глуховецький О.С. (за дов.),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.12.2009

 у справі № 25/478 ( .....)

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 до                                                   Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк"

 про                                                   стягнення 1429,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 1429,06 грн. (з яких: 486,515 грн.  3% річних та інфляційних втрат в сумі 942,55 грн.) за прострочення виконання зобов’язання за Договором банківського мультивалютного рахунку №0176 від 24.06.2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно не виконувалося зобов’язання по перерахуванню коштів з рахунку позивача за платіжним дорученням, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва по від 16.07.2009 справі № 25/133, у зв’язку з чим, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач  зобов’язаний сплатити позивачу 3% річних та інфляційні.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №25/478 в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, з посиланням на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору, у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання, зокрема, виконати доручення позивача щодо перерахування грошових коштів, які належать позивачу і який має право ними розпоряджатися, з його рахунку на інший. Оскільки банком своєчасно не було виконано зобов’язання щодо перерахування коштів на інший рахунок, своїми діями відповідач безпідставно використовував кошти позивача протягом березня-липпня 2009 року. Таким чином, відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України ПАТ «Родовід-Банк» зобов’язаний сплатити ФОП ОСОБА_2 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов’язання, а саме, за несвоєчасне перерахування коштів на інший рахунок.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

12.03.2009 через канцелярію суду від позивача надійшла телеграма (а.с. 70), в якій він просить суд розглядати справу у його відсутності за наявними матеріалами. Судова колегія ухвалила дане клопотання задовольнити та розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами. До того ж позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, доказом чого є повідомлення про вручення поштового відправлення за № 07703185 (а.с. 77).

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.

24.06.2008 між позивачем (Клієнт) і відповідачем (Банк) було укладено Договір банківського мультивалютного рахунку № 0176 (надалі – Договір), за умовами якого відповідач відкриває позивачу поточний рахунок № 26006020000176 для зберігання коштів та здійснення розрахунково –касових операцій, та зобов’язується здійснювати розрахунково –касове обслуговування.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2009 по справі №25/133 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи), яке набрало законної сили, ПАТ «Родовід Банк» були порушенні зобов’язання за Договором№ 0176 від 24.06.2008 про перерахування грошових коштів за платіжними дорученнями №66 від 25.02.2009 на суму 17935,62 грн. та №68 від 02.03.2009 на суму 19766,71 грн. За вказаним рішенням зобов’язано відповідача перерахувати 37 702,33 грн. на користь позивача.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частини третьої ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Господарським судом м. Києва в межах справи № 25/133 було встановлено, що між сторонами у справі укладений договір №0176 від 24.06.2008 банківського рахунку, за яким банк взяв на себе зобов'язання, зокрема, виконувати операції по рахунку позивача (клієнта) в національній валюті України за розрахунковими документами, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, в день їх надходження, при умові належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначених операцій відповідно до законодавства України та вимог банку, і наявності достатніх коштів на рахунку, а позивач (клієнт), зокрема, здійснювати оплату наданих відповідачем (банком) послуг.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну діб (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, виходячи з приписів наведеної норми та умов вказаного договору слідує висновок, що відповідач мав зобов'язання перед позивачем щодо надання послуг, визначених договором банківського рахунку №0176 від 24.06.2008, і не мав будь-яких майнових зобов'язань щодо сплати позивачу своїх грошових коштів, а позивач мав право вимагати від відповідача виконання обумовлених договором послуг. Виходячи із цього, рішенням господарського суду м. Києва і було задоволено вимогу позивача про зобов’язання відповідача вчинити дії на виконання умов Договору банківського рахунку №0176 від 24.06.2008 (перерахувати кошти на виконання платіжних доручень позивача), а не про стягнення з відповідача грошового боргу.

Таким чином, на підставі Договору банківського рахунку №0176 від 24.06.2008 у зв’язку з поданням позивачем платіжних доручень № 66 від 25.02.2009 та № 68 від 02.03.2009 про перерахування з його рахунку за вказаними реквізитами грошових коштів позивача в загальній сумі 37 702,33 грн., у відповідача виникло зобов’язання надати позивачу банківську послугу по перерахуванню з його (позивача) рахунку, відкритому у відповідача, його ж (позивача) грошових коштів у вказаній сумі, на інший рахунок позивача, відкритий в іншому банку. Таке зобов’язання не носить майнового характеру, не є грошовим, оскільки не передбачає обов’язку відповідача сплатити позивачу власні кошти за надані останнім послуги чи передані товари, тощо.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку стаття 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню оскільки зобов’язання відповідача по перерахуванню грошових коштів за платіжними дорученнями позивача не є грошовим.

Як правильно зазначає позивач у позовній заяві, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань. Однак позивачем помилково ототожнюються зобов’язання відповідача перерахувати кошти за платіжними дорученнями із грошовими зобов’язаннями.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 по справі № 25/478 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м .Києва від 10.12.2009 у справі № 25/478 залишити без змін.

Матеріали справи № 25/478 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді