ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/534/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Чумака Ю.Я., Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківського обласного прокурора

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 (колегія суддів: Крестьянінов О.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Шевель О.В.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.05.2019 (суддя Смірнова О.В.)

за позовом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

2) ОСОБА_1

3) Фермерського господарства "Ранг"

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земель, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки

за участю:

прокурора: Скрипка М.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор), звернувшись з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач-1), ОСОБА_1 (відповідач -2), Фермерського господарства "Ранг" (відповідач-3), просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2309-СГ;

- визнати недійсним укладений 21.11.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 28,5311 га та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;

- визнати недійсним укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Ранг" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 28,5311 га;

- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Ранг" повернути земельну ділянку загальною площею 28,5311 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області всупереч приписів земельного законодавства ОСОБА_1 незаконно передано у користування земельну ділянку, який, в свою чергу, незаконно передав її в суборенду фермерському господарству.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, позовну заяву прокурора залишено без розгляду на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор не мав права звертатися у суд з даним позовом, тому його позов відповідно до п.1 ч.1 статті 226 ГПК України залишається без розгляду.

2.3. Апеляційний суд свою постанову мотивував тим, що прокурор повинен був попередньо повідомити про звернення з даним позовом до суду відповідний орган Держгеокадастру та лише невжиття заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи, є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності і дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави, проте до позовної заяви прокурором не додано доказів здійснення відповідного попереднього повідомлення уповноваженого органу. При цьому апеляційний суд вказав, що оскільки відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави установлена судом вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких ситуаціях застосуванню підлягає п.2 ч.1 статті 226 ГПК України.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. В касаційній скарзі прокурор просить скасувати вказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2. В скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судами норм права без врахування правових висновків Верховного Суду викладених у постановах за результатами розгляду подібних правовідносин, а саме в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, в постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №82611885/16. Зазначає, що відповідач-1 є територіальним органом Держгеокадастру і створений для реалізації повноважень останнього на місцях, тому у зв`язку з визначенням у справі його, позивачем у справі не може бути та ж сама особа що й відповідач.

3.3. Відповідач-3 подав відзив на касаційну скаргу, де просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на їх законність.

4. Мотивувальна частина

4.1. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.2. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Отже цей Закон було прийнято до набрання чинності наведених вище положень статті 1311 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

4.3. Разом з тим статтею 53 ГПК України у редакції чинній з 15.12.2017, тобто що введена у дію після набрання чинності вказаними положеннями Конституції України, встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5).

4.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.5. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором не доведено підстав представництва прокурором інтересів держави, оскільки ним не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову.

4.6. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено наступну правову позицію.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п.39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п.40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п.43).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п.47).

З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виклавши його в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18 (п.54).

4.7. Відповідно до положень статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статті 116 вказаного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Виходячи із наведених вище положень статті 13 Конституції України статті 116 Земельного кодексу України рішення відповідного органу щодо набуття права на землю із земель державної та комунальної власності є формою його волевиявлення прав на землю та слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

У своїй постанові від 19.06.2018 зі справи № 916/1979/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання рішення незаконним у спорі, що виник із земельних правовідносин, може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 16 частини 2 пункту 2 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

У справі №344/13170/17 Верховний Суд у своїй постанові від 11.04.2018 виклав правову позицію про те, що рішення відповідного органу із земельних питань, на підставі якого укладено договір оренди землі, тобто виникли суб`єктивні права та обов`язки, які були реалізовані, не може бути самостійно скасоване таким органом. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 17 березня 2015 року (справа № 21-38а15), а також в постановах від 18 листопада 2014 року (справа № 21-438а14) та 4 червня 2013 року (справа № 21-64а13).

Отже, вимога про визнання незаконним та скасування наказу, заявлена у цій справі, не є обов`язковою для реалізації права на захист.

За вказаних обставин у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не позбавлене права звернутися у суд із позовом про визнання недійсними спірних договорів оренди та суборенди земель, незважаючи на наявність вищевказаного наказу цього органу про передачу в оренду земельної ділянки, та навести підстави, за яких вважало би видачу такого наказу незаконним, а суд під час розгляду такого позову не позбавлений права надати правову оцінку такому наказу, який є, фактично, письмовою формою волевиявлення особи, яка діє від імені власника землі у спірних правовідносинах. При цьому така вимога, як визнання рішення незаконним, не є обов`язковою у спорі, що виник із земельних правовідносин.

4.8. Відповідно до положень статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2).

Згідно статті 43 цього Кодексу учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1).

Ці положення процесуального законодавства стосуються у рівній мірі усіх учасників судового процесу без виключення, отже і прокурора.

Із наведених норм права та із положень статті 215 ЦК України вбачається, що одна із сторін правочину або інша заінтересована особа може звернутися у суд із позовом про визнання недійсним правочину.

Отже, виходячи із наведених норм права, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке прокурор визначив в якості відповідача у даній справі, не позбавлене права звернутися у суді із вказаним позовом і до повноважень прокурора не віднесено позбавлення його такого права.

Таким чином прокурор повинен був дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо вказана особа протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно не звернувся до суду з позовом, то це було б достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, а відповідно і для звернення прокурора із позовом

4.9. За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що прокурору достатньо було дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

4.10. Разом, з тим, виходячи і наведеного щодо того, що рішення відповідного органу із земельних питань, на підставі якого укладено договір оренди землі, тобто виникли суб`єктивні права та обов`язки, які були реалізовані, не може бути скасоване, безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) має право самостійно скасовувати акти своїх територіальних органів, тобто, усунення порушеного права держави може відбуватися і у позасудовій процедурі, є помилковими, оскільки за наслідками прийняття у спірного у даній справі акта, як вже зазначалося, виникли певні суб`єктивні права та обов`язки, які були реалізовані шляхом укладення договору оренди землі.

4.11. Відповідно до положень статті 309 частини 2 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

5. Висновки

5.1. Виходячи із наведених вище положень статті 1311 Конституції України, статей 4, 43 ГПК України, статей 16, 215 ЦК України, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке прокурор визначив в якості відповідача у даній справі, не позбавлене права звернутися у суді із вказаним позовом і до повноважень прокурора не віднесено позбавлення його такого права.

За вказаних обставин правові підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківського обласного прокурора залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 у справі Господарського суду Харківської області №922/534/19, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Ю.Я. Чумак

Є.В. Краснов