Справа № 22ц-3293/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Владимирська І.М.
Категорія 45 Доповідач Азевич В.Б.
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Голубцові А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради про визнання рішень Селидівської міської ради від 15 січня 1998 року та від 28 квітня 1999 року частково недійсними, третя особа – ОСОБА_2 за апеляційною скаргою Селидівської міської ради, ОСОБА_2 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 3 лютого 2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 3 лютого 2010 року позов задоволено частково – визнано частково недійсними рішення Селидівської міської ради від 15 січня 1998 року №7 та від 28 квітня 1999 року № 114 в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та скасовано в цій частині вказані рішення.
На зазначене рішення подали апеляційні скарги Селидівська міська рада та ОСОБА_2
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги рада посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, що полягає в наступному.
Земельна ділянка була виділена ОСОБА_2 та приватизована ним відповідно до норм ЗК України. Технічна документація видана повноважної організацією на підставі геодезичної зйомки, а межі земельних ділянок були узгоджені з ОСОБА_1 Остання державного акту про право власності на земельну ділянку не отримувала. При цьому вона фактично користується земельною ділянкою 0.2002 га, але її батьку було виділена ділянка розміром 0.06 га, такий же розмір зазначено і у свідоцтві про право на спадщину на ім’я позивачки. Саме нею при виготовлені технічної документації була допущена арифметична помилка. Фактично спір стосуються відновлення меж суміжних земельних ділянок, який повинен розглядатися в порядку, встановленому ст. 158 ЗК України. З приводу цього виконкомом ради рішення не виносилося. Позовні вимоги ОСОБА_1, стосовно рішень ради, які прийняті відносно іншої особи, порушують прав ОСОБА_2 Просить скасувати рішення та ухвалити нове – про відмову у задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що він приватизував земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, який він придбав 19.07.1996 року. При приватизації було проведено переобмір земельних ділянок та встановлені межові знаки, що було узгоджено з позивачкою. Вона, не маючи правовстановлюючого документа на земельну ділянку, користується значно більшою ділянкою. Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм законодавства та порушує його права власника. Просить скасувати рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивачка заперечувала проти доводів апеляційних скарг та просили їх відхилити.
Селидівська міська рада, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, просила розглянути справу за відсутності їх представника.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, невідповідоність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що позивачка отримала у спадщину жилий будинок, розташований в АДРЕСА_2 та є землекористувачем земельної дялянки розміром 0.06 га.
ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на змелю від 13 травня 1999 року, який був виданий на підставі рішення Селидівської міської ради від 15.01.1998 року №7. Окрім того, рішення ради від 28.04.1990 року №114 йому передано у приватну власність у межах норми земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства розміром 0.0970 га.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при винесені рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_2 неналежним чином були підготовлені матеріали щодо розміру земельної ділянки, що потягло за собою порушення прав та інтересів суміжних землекористувачів. При цьому суд посилався на пояснення свідків, та акт комісії виконкому від 24 травня 2006 року про обмір земельних ділянок.
Проте погодитися з даним висновком суду не можливо, оскільки суд не застосував закон, якій підлягає застосуванню, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Згідно ст. 125 ЗК України в редакції 2001 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (У редакції Закону України від 05.03.2009 р. N 1066-VI)
Відповідоно до норм частин 1, 2 та 3 статті 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0.10 га, розташованого на території Селидівської міської ради по АДРЕСА_1, що посвідчується державним актом від 13 травня 1999 року, який виданий на підставі рішення Селидівської міської ради від 15.01.1998 року №7 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на змелю за № 11909. (а. с. 11-13, 195) Рішенням від 28.04.1999 року №114 йому передано у власність для ведення особистого підсобного господарства ділянка площею 0.0970 га про що зазначено у вказаному державному акті. (а. с. 115-116) Межі земельної ділянки ОСОБА_2В узгоджені з суміжними землекористувачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1, що підтверджується актом про встановлення меж земельної ділянки від 15.04.1999 року. (а. с. 172 )
Таким чином, він на законних підставах є власником вказаної земельною ділянкою.
Згідно свідоцтвам про право на спадщину від 13.01.1976 року та від 13.12.2005 року позивачка є власницею жилого АДРЕСА_2 який розташований на земельній ділянці Селидівської міської ради. (а.с. 104, 144) Земельна ділянка на місцевості їй не відводилася, документів на право власності або користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку вона не отримувала.
Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Виходячи з позовних вимог та обставин справи, спірні правовідносини виникли з приводу суміжного землекористування.
Згідно ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Спір про встановлення меж повинен вирішуватися відповідно до глави 25 ЗК України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 8 постанови від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.
Колегія суддів ввжає, що позивачка не довела суду порушення її права користування і володіння земельною ділянкою, якою вона фактично користується.
При цьому ОСОБА_1 оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, які винесені не щодо неї особисто, а стосуються права на земельну ділянку ОСОБА_2
Оскільки правовстановлючи документи на землю видані ОСОБА_2 з дотримання вимог земельного законодавства, набуте їм право власності на земельну ділянку відповідає вимогам закону, тому суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про порушення прав позивачки та ухвалив рішення, яке по суті є підставою для припинення права власності на земельну ділянку.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах матеріального права та суперечать обставинам справи, тому у задоволені позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте суд першої інстанції, всупереч зазначеним вище нормам законодавства, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч. 1 п. п. 3, 4, 314 ч. 2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд,
ВИРІШИВ :
Апеляційні скарги Селидівської міської ради, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 3 лютого 2010 року скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Селидівської міської ради про визнання рішень Селидівської міської ради від 15 січня 1998 року та від 28 квітня 1999 року частково недійсними відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий : Судді: