АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    20 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді : Сіротюка В.Г.

Суддів   : Сінані О.М.,

  Даніла Н.М.,

з участю секретаря : ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Лівадійської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Південний бриз» про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

    Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до Лівадійської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Південний бриз» про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок відмовлено.

    Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення сулу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

    Також не погодився з рішенням суду ОСОБА_6 та подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, апеляційна скарга ОСОБА_6 залишенню без розгляду із закриттям апеляційного провадження за цією скаргою з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність позивачкою факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

Такі висновки відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги позивачки не містять законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_5 зазначила, що рішенням Лівадійської селищної ради № 2 від 08 липня 2003 року «Про затвердження проекту відводу та передачу земельної ділянки в довгострокову оренду ТОВ «Південний бриз» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: смт. Курпати, Алупкінське шосе, 8-в» та безпосередньо договорами оренди земельної ділянки № 2069, № 2070 від 25 березня 2004 року (арк. справи 8, 10-17, 18-26) порушено її права на цю земельну ділянку, оскільки нею вона фактично користується з 1985 року.

    Приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що виникнення права користування або власності на земельну ділянку пов’язується з наявністю різних фактів: одержання державного акту на право користування або власності на землю; державна реєстрація цього документа; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).

Аналіз статті 20 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року), який був чинний на початок, про що зазначає позивачка, користування нею спірною земельною ділянкою та статті 126 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) вказують на те, що документ, який посвідчує право постійного користування або власності на земельну ділянку є державний акт на право постійного користування або власності на земельну ділянку, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України – в редакції 2001 року).

    З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 в обґрунтування своїх позовних вимог не надано суду державний акт на право користування або власності на земельну ділянку у зв’язку з чим не надається можливим прийти до висновку, що у позивачки виникло, у встановленому законом порядку, право користування або власності на спірну земельну ділянку, а відтак, висновки суду про те, що її суб’єктивне право не порушене є такими, що засновані на законі.    

Аналогічне розуміння застосування матеріального закону, міститься в ухвалі Верховного Суду України від 08 липня 2009 року по справі № 6-14287св09 за позовом ОСОБА_7

    Колегія суддів не може не враховувати названі правові позиції Верховного Суду України, оскільки згідно статей 18, 47 Закону України «Про судоустрій України» єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується, зокрема, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

При такому положенні рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції згідно статті 308 Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає також за необхідне вказати на наступне.

Як визначено частиною першою статті 292 Цивільного процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 (арк. справи 180-181), який не приймав участі у справі, не наведено обставин та доказів про те, що, відповідно до встановленого законом порядку, він набув право користування або власності на спірну земельну ділянку, нерухомі об’єкти, що на ній знаходяться, або іншим чином рішенням суду порушено його право, яке породжує юридичні наслідки.

За вказаними мотивами відсутні підстави для висновку про те, що вказаним рішенням суду вирішено питання про права та обов’язки ОСОБА_6

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз’яснено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 Цивільного процесуального кодексу України права на апеляційне оскарження, якщо зазначені обставини були встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року залишити без розгляду із закриттям апеляційного провадження за цією скаргою.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 292, 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без розгляду.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2010 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.

Судді:

В. Сіротюк О. Сінані Н. Даніла