ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/1078/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича - не з`явився,

Підприємства Коростишівської райспоживспілки

«Кооперативний ринок» - Невисевича М. В.,

Комунального підприємства «Міський ринок»

Коростишівської міської ради - не з`явився,

Коростишівської міської ради Коростишівського району

Житомирської області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 (у складі колегії суддів: Крейбух О. Г. (головуючий), Саврій В. А., Юрчук М. І.)

у справі № 906/1078/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича

до Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради, Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області

про визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Фізична особа-підприємець Пригодський Сергій Павлович (далі - позивач, ФОП Пригодський С. П.) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» (далі - відповідач, Підприємство), в якому просив визнати недійсним договір оренди торговельних майданчиків від 01.08.2014 № 467.

На обґрунтування позовних вимог ФОП Пригодський С. П. зазначив, що відповідач, не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття території ринку та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу територіальної громади міста на розпорядження ним, що встановлено судами у справі № 906/41/19, ввівши позивача в оману щодо свого права на предмет оренди і щодо свого права на вчинення такого правочину, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, незаконно передав його в оренду іншим особам, тому наявні підстави для визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди від 01.08.2014 № 467.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.12.2019 залучено до участі у справі Комунальне підприємство «Міський ринок» Коростишівської міської ради (далі - КП «Міський ринок») та Коростишівську міську раду Коростишівського району Житомирської області (далі - Рада) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що відповідач при укладанні оспорюваного договору порушив публічний порядок щодо використання комунального майна та ввів позивача в оману щодо свого права на вчинення такого правочину. Крім того, суд вказав, що питання визнання недійсним договору оренди торговельних майданчиків від 01.08.2014 № 467 з підстави невідповідності його положенням ст. 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) було предметом розгляду судів у справі №906/490/15, і встановлені судами обставини у цій справі щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним не підлягають доказуванню в межах справи № 906/1078/19, яка розглядається, в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Встановлені судами обставини у справі № 906/41/19 щодо відсутності у Коростишівської райспоживспілки, яка є засновником Підприємства, права власності на асфальтобетонне покриття території ринку суд визнав такими, що не стосуються прав та інтересів позивача, не впливають на характер та зміст спірних правовідносин та не мають правового значення для вирішення справи № 906/1078/19, яка розглядається, оскільки предметом оспорюваного договору оренди є не асфальтобетонне покриття, а торговельні майданчики.

Також суд дійшов висновку про відмову відповідачу в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності до позовних вимог, оскільки вважав, що позивачем не порушено строків позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, зважаючи на обґрунтування позовних вимог обставинами, встановленими рішенням суду від 12.03.2019 у справі № 906/41/19.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 рішення суду першої інстанції від 28.02.2020 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним з моменту вчинення договір оренди від 01.08.2014 № 467. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що об`єктом оренди за оспорюваним договором є не торговельні майданчики, а асфальтобетонне покриття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді м. Коростишева в особі Коростишівської міської ради. Оспорюваний договір оренди відповідачем укладено з порушенням положень ст. 761 ЦК України, оскільки Підприємство, засновником якого є Коростишівська райспоживспілка, на момент укладення договору не мало титулу власника об`єкта оренди (асфальтобетонного покриття), що підтверджується судовими рішеннями у справі № 906/41/19, тому наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Розглянувши клопотання позивача від 07.07.2020 про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності на звернення до суду із цим позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення цього клопотання, оскільки позивач про обставини відсутності у відповідача права власності на об`єкт оренди дізнався з судових рішень у справі № 906/41/19, які постановлені у 2019 році.

Додатковою постановою суду апеляційної інстанції від 13.07.2020 задоволено заяву позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи №906/1078/19 у суді апеляційної інстанції. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та додатковою постановою цього ж суду від 13.07.2020, у жовтні 2020 року Підприємство подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 та додаткову постанову від 13.07.2020, а рішення суду першої інстанції від 28.02.2020 - залишити в силі.

Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство зазначило, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, не вказав, з яких підстав оспорюваний договір оренди визнано недійсним. А також суд не врахував правових позицій Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, Касаційного господарського суду складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.08.2019 у справі № 2а-12868/12/2670.

Також скаржник вказав, що апеляційний суд безпідставно відокремив поняття «торговельний майданчик», «асфальтобетонне покриття» та «земельна ділянка» та неправомірно не врахував обставин, встановлених судами у справі №906/490/15, в межах якої вже розглядалися позовні вимоги (зустрічні) ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467 з підстав його невідповідності положенням ст. 761 ЦК України.

Посилаючись на наявність підстави оскарження вказаної постанови апеляційного господарського суду, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство вказало на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень ч. 1 ст. 190, ст. 792 ЦК України, Закону України «Про автомобільні дороги», ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Оскаржуючи додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 13.07.2020 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство посилалось на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 904/66/18 щодо застосування ч. 3 ст. 244 ГПК України, в результаті чого суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи, чим порушив приписи ч. 3 ст. 244 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі №906/1078/19 за касаційною скаргою Підприємства на постанову апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та додаткову постанову від 13.07.2020 з підстав, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.12.2020 о 10 год 40 хв.

ФОП Пригодський С. П., КП «Міський ринок» та Рада не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу Підприємства.

У судове засідання 02.12.2020 ФОП Пригодський С. П., КП «Міський ринок» та Рада своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги Підприємства по суті за відсутності представників ФОП Пригодського С. П., КП «Міський ринок» та Ради.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2014 між Підприємством (орендодавець) та ФОП Пригодським С. П. (орендар) укладено договір оренди №467, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є торговельні майданчики № 181, №182, загальною площею 12 м2 та 8 м2, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку.

У договорі оренди від 01.08.2014 № 467 сторони погодили, зокрема, такі умови:

об`єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності (п. 1.2);

об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності (п. 1.3);

сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов`язків за ним (п. 1.4);

орендодавець зобов`язується передати у тимчасове користування орендарю об`єкт оренди та надавати послуги, визначені договором (п. 4.1.1, 4.1.2 п. 4.1);

договір діє з 01.08.2014 до 31.12.2014 включно (п. 6.1);

орендодавець гарантує, що на дату укладення договору об`єкт оренди може бути вільно переданий орендарю, об`єкт оренди не перебуває у спорі, не знаходиться в податковій заставі, жодних прав та претензій у третіх осіб щодо нього немає (п.6.2).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.03.2016 у справі №906/490/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016, позов Підприємства до ФОП Пригодського С. П. задоволено. Стягнуто з ФОП Пригодського С. П. на користь Підприємства суму боргу з орендної плати за договором оренди від 01.08.2014 № 467, неустойку у розмірі подвійної плати за невиконання обов`язку щодо повернення торговельних майданчиків № 181, № 182. Зобов`язано ФОП Пригодського С. П. звільнити торговельні майданчики № 181, №182, які знаходяться на території Підприємства за адресою вул. Шевченка, 40 у м. Коростишеві, шляхом вивезення металевих кіосків за межі території Підприємства. У задоволенні зустрічного позову ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору від 01.08.2014 № 467 з підстав його невідповідності положенням ст. 761 ЦК України - відмовлено.

04.03.2019 Підприємство звернулось до ФОП Пригодського С. П. з листом № 59, в якому, посилаючись на рішення суду від 30.03.2016 у справі № 906/490/15, просило сплатити кошти присуджені судом та звільнити торгівельні майданчики № 181, № 182 або укласти новий договір оренди торговельних майданчиків №181, 182 на 2019 рік.

31.01.2017 Коростишівською міською радою прийнято рішення № 38 «Про створення Комунального підприємства ?Міський ринок? Коростишівської міської ради». 18.12.2018 на підставі рішення № 602 Рада прийняла на свій баланс об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям, загальною площею 10 200 м2, розташований за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, який за рішенням Ради від 23.04.2019 №721 передано в оперативне управління КП «Міський ринок».

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019, відмовлено Коростишівській райспоживспілці у задоволенні позову до Ради про скасування рішення міськради від 18.12.2018 № 602 «Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів» з підстав недоведеності позивачем порушення Радою його прав при прийнятті цього рішення, оскільки Коростишівська райспоживспілка не надала доказів на підтвердження права власності на асфальтобетонне покриття, загальною площею 10 200 м2, розташоване за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 906/41/19 судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

Посилаючись на судові рішення у справі № 906/41/19 та на те, що Підприємство, засновником якого є Коростишівська райспоживспілка, не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу територіальної громади міста на розпорядження ним, ввівши позивача в оману щодо свого права на предмет оренди і щодо свого права на вчинення такого правочину, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, незаконно передало його в оренду, ФОП Пригодський С. П. звернувся до господарського суду з позовом у справі, яка розглядається, про визнання недійсним договору оренди торговельних майданчиків від 01.08.2014 № 467.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 28.02.2020 та задовольняючи позов ФОП Пригодського С. П. про визнання недійсним договору оренди торговельних майданчиків від 01.08.2014 № 467 у справі № 906/1078/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції у постанові від 09.07.2020 зазначив, що предметом оспорюваного договору оренди від 01.08.2014 № 467 було асфальтобетонне покриття земельної ділянки, яке належить територіальній громаді м. Коростишева в особі Коростишівської міської ради; з встановлених судами обставин у справі № 906/41/19 вбачається, що Коростишівська райспоживспілка не є власником цього асфальтобетонного покриття, тому відповідач, засновником якого є Коростишівська райспоживспілка, не маючи жодних майнових прав на предмет договору оренди від 01.08.2014 № 467, уклав цей договір з позивачем в порушення положень ст. 761 ЦК України.

Встановивши, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн підтверджені належними доказами та є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції додатковою постановою від 13.07.2020 стягнув з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі Підприємство оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 з підстав, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а також додаткову постанову від 13.07.2020 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 та додаткової постанови від 13.07.2020 в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3).

Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень ч. 1 ст. 190, ст. 792 ЦК України, Закону України «Про автомобільні дороги», ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції від 09.07.2020, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку Верховного Суду, виходить із такого.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 у справі № 906/1078/19, яка розглядається, не відповідає вказаним вимогам законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 162 ГПК України, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Так, предметом розгляду у справі № 906/1078/19, яка розглядається, є вимоги ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467, предметом якого були торговельні майданчики № 181, 182.

Як на правову підставу позову позивач посилався на те, що у 2019 році судами у справі № 906/41/19 при розгляді позову Коростишівської райспоживспілки до Коростишівської міської ради про скасування рішення Ради від 18.12.2018 №602 було встановлено, що Коростишівська райспоживспілка не є власником асфальтобетонного покриття земельної ділянки, яке належить територіальній громаді м. Коростишева в особі Коростишівської міської ради. Тому Підприємство, засновником якого є Коростишівська райспоживспілка, не будучи власником предмета оренди за оспорюваним договором, не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу територіальної громади міста на розпорядження ним, ввівши позивача в оману щодо свого права на предмет оренди і щодо свого права на вчинення такого правочину, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, незаконно передало його в оренду позивачеві за договором від 01.08.2014 № 467.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 09.07.2020 у справі № 906/1078/19, яка розглядається, дійшов висновку про недійсність договору від 01.08.2014 № 467, оскільки цей договір було укладено відповідачем (орендодавцем), який не був власником предмета оренди та не мав будь-яких прав на цей предмет оренди.

При цьому апеляційний суд вважав, що предмет оренди за оспорюваним договором оренди (торговельні майданчики) і асфальтобетонне покриття, яке було предметом дослідження у справі № 906/41/19, є однією і тією ж річчю.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, в межах справи №906/490/15 вже розглядалися зустрічні позовні вимоги ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 №467, заявлені з підстав невідповідності оспорюваного договору положенням ст. 761 ЦК України, з посиланням позивача на те, що відповідач не є власником предмета договору оренди та не має майнових прав на нього. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.03.2016 у справі №906/490/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016, у задоволенні зустрічного позову ФОП Пригодського С. П. було відмовлено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 2, 4, 5 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу.

Відповідно до змісту вказаних норм права, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Задовольняючи позов ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467 з підстав його невідповідності положенням ст. 761 ЦК України у справі № 906/1078/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не надав оцінки рішенню суду першої інстанції у справі №906/490/15, яке набрало законної сили, та не перевірив доводи відповідача про те, що у справі № 906/490/15 вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 в частині задоволення позовних вимоги ФОП Пригодського С. П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467 з підстав його невідповідності положенням ст.761 ЦК України, прийнята без надання правової оцінки висновкам судів першої та касаційної інстанцій у справі № 906/490/15 та без врахування наведених положень закону.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Згідно пп. «в» п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції має містити, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги ФОП Пригодського С. П. вбачається, що позивач, посилаючись на положення, зокрема, ст. 228, 230 ЦК України, зазначав про те, що відповідач, не будучи власником предмета договору оренди, порушив публічний порядок щодо використання комунального майна та ввів позивача в оману щодо свого права на вчинення оспорюваного договору.

Водночас, будь-яких висновків щодо позовних вимог ФОП Пригодського С. П. про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467, заявлених з підстав вчинення цього договору з порушенням публічного порядку та під впливом обману, постанова суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 не містить, що є порушенням вимог ст. 236, 237, 269, 282 ГПК України.

У справах № 6-1528цс15, № 2а-12868/12/2670, № 916/3156/17, №910/12959/18, № 911/1171/18 та № 910/9070/18, на правові висновки у яких посилається Підприємство, оскаржуючи постанову суду від 09.07.2020 з підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд України та Верховний Суд зробили висновки щодо застосування ст. 203, 215, 228, 229, 230 ЦК України при вирішенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними. При цьому судові рішення у зазначених справах були постановлені у межах заявлених позовних вимог, з розглядом всіх підстав заявлених позовів, що підтверджує підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 у справі № 906/1078/19, яка розглядається, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо вимог касаційної скарги Підприємства про скасування додаткової постанови апеляційного господарського суду від 13.07.2020 у справі № 906/1078/19, якою задоволено заяву ФОП Пригодського С. П. про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, і стягнуто з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на наявність підстави оскарження додаткової постанови від 13.07.2020, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначило, що вказана додаткова постанова ухвалена судом з порушенням приписів ч. 3 ст. 244 ГПК України та без врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №904/66/18 щодо застосування цієї норми права, оскільки розгляд заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, здійснено судом апеляційної інстанції без призначення судового засідання та без повідомлення представників сторін.

У ч. 2, 3 ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3). У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4).

Отже, за змістом ч. 4 ст. 244 ГПК України вирішення питання щодо виклику сторони або інших учасників справи в судове засідання при ухваленні додаткового рішення належить до повноважень суду. Разом з тим зазначене положення ч. 4 цієї статті Кодексу кореспондується з вимогами ч. 3 щодо ухвалення додаткового рішення в тому самому порядку, що й судового рішення.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 904/66/18, на яку посилається Підприємство у касаційній скарзі, наведено правовий висновок щодо застосування судами положень ч. 3 ст. 244 ГПК України, відповідно до якого, якщо постанова за наслідками розгляду апеляційної скарги прийнята у відкритому судовому засіданні, розгляд заяви сторони про розподіл судових витрат, в тому числі на правничу професійну допомогу, та ухвалення додаткового рішення за наслідками розгляду такої заяви здійснюється судом в тому самому порядку, що й судове рішення.

З матеріалів справи № 906/1078/19, яка розглядається, вбачається, що апеляційна скарга ФОП Пригодського С. П. на рішення суду першої інстанції від 28.02.2020 у цій справі була розглянута судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.

Разом з тим заява ФОП Пригодського С. П. про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, з прийняттям додаткової постанови від 13.07.2020 у справі № 906/1078/19, розглянута апеляційним господарським судом без призначення судового засідання та без повідомлення сторін, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови від 13.07.2020 положень ч. 3 ст. 244 ГПК України та неврахування судом правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 904/66/18, на яку посилається Підприємство у касаційній скарзі, а тому підтвердилась підстава касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 13.07.2020, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Порушення судом апеляційної інстанції наведених норм процесуального права при прийняті постанови від 09.07.2020 та додаткової постанови від 13.07.2020 унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст.300 ГПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Ураховуючи те, що постанову від 09.07.2020 та додаткову постанову від 13.07.2020 судом апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, а також відповідно до положень п. 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, ці судові рішення підлягають скасуванню, а справа № 906/1078/19 - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки справа № 906/1078/19 підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (в тому числі з підстав відсутності висновків апеляційного суду щодо позовних вимог про визнання договору оренди від 01.08.2014 № 467 недійсним з підстав вчинення його з порушенням публічного порядку та під впливом обману), доводи касаційної скарги Підприємства щодо неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 09.07.2020 правових позицій Верховного Суду України у справі № 6-1528цс15 (постанова від 13.04.2016), Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 (постанова від 04.06.2019), Касаційного господарського суду складі Верховного Суду у справі № 911/1171/18 (постанова від 13.02.2019), у справі № 910/9070/18 (постанова від 04.06.2019) та у справі № 910/12959/18 (постанова від 03.10.2019), Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 2а-12868/12/2670 (постанова від 08.08.2019) підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи № 906/1078/19, виходячи зі встановлених фактичних обставин у цій справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 у справі № 906/1078/19 скасувати.

3. Справу № 906/1078/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий