ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 948/620/20 Номер провадження 22-ц/814/2677/20Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Бондаревської С.М.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк"ПриватБанк"

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Косик С.М.,

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н від 01.06.2011 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та пра-вилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Умови та Правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку. При укладенні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, який було збільшено до 39000 грн.

Однак, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення за боргованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за договором відповідач станом на 08.06.2020 року має заборгованість у розмірі 38642,92 грн., яка складається з наступного: 26118,46 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10208,13 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф 500 грн. (фіксована частина), штраф 1816,33 грн. (процентна складова).

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за договором про надання банківських послуг без номера від 01.06.2011 у розмірі 26 118,46 грн. та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1420,72 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі банк, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неналежне застосування норм матеріального права, просив рішення районного суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків та штрафів, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що сторони узгодили умови договору в частині розміру процентів за користування кредитними коштами на рівні 2,5%, а також нарахування неустойки, що підтверджується наданою до апеляційної скарги довідкою про умови кредитування, підписаною банком і позичальником 01.06.2011 року, доданою до апеляційної скарги.

Також вказує, що при укладенні заяви позичальника він приєднався до Умов надання банківських послуг, які є загальними та їх підписання сторонами не є обов`язковим.

Зазначає, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Посилається на те, що позичальник був проінформований про зміну процентної ставки відповідно до Умов і правил надання банківських послуг. Проте, з письмовими заявами про розірвання кредитного договору позичальник до банку не звертався, продовжував користуватися кредитними коштами. Отже, прийняв нові Тарифи та погодився з їх зміною.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подавався.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно до положень ч. 2 ст. 369 цього Кодексу – без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2011 р. ОСОБА_1 підписав анкету- заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої своїм підписом погодився на те, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Також в анкеті-заяві зазначено, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 20).

За умовами договору (п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов) після отримання від клієнта всіх документів, банк самостійно встановлює кредитний ліміт, який має право в будь-який час змінити, що є безумовною згодою клієнта про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту (а.с. 38).

Згідно з наданими позивачем Тарифами базова відсоткова ставка складає 3,0 % на місяць, за тратами здійсненими з 01.09.2014 р. – 2,9 %, з 01.04.2015 р. – 3,6 %, щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості) та за несвоєчасне погашення заборгованості передбачена сплата пені, яка розраховується як : пеня 1 (базова % ставка за договором / 30 – нараховується за кожен день прострочення кредиту) + пеня 2 (1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочки по кредиту або % 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50 грн). Та при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, штраф у сумі 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с. 21).

Також, пунктом 1.1.5.20 Умов передбачено, що при порушенні строків платежу по будь-якому грошовому зобов`язанню більш ніж на 30 днів клієнт зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій (а.с. 31).

Згідно п. 1.1.5.21 Умов якщо в інших розділах не визначено іншого, при непогашенні кредиту в строк, установлений графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться у відповідності з розміром, установленим в заяві на приєднання до діючого Договору для відсотків з дня виникнення простроченої заборгованості. У випадку непогашення вказаного простроченого зобов`язання на протязі 30 календарних днів всі сплачені після вказаної дати платежі є пенею, крім платежів направлених з врахуванням установленої Договором черговості на погашення тіла кредиту. В період нарахування пені на всю суму заборгованості по кредитному договору відсотки не нараховуються (а.с. 31).

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 08.06.2020 заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 38642,92 грн., з яких: 26118,46 грн.– заборгованість за тілом кредиту; 10208,13 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2316,33 грн. – заборгованість по судовим штрафам (а.с. 7-13).

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено право на отримання тіла кредиту, та відсутні підстави для стягнення інших складових заборгованості, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Суд першої інстанції правильно встановив, що в анкеті-заяві позичальника від 01.06.2011 р., підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена (а.с. 20).

Також у ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01.06.2011 року, послався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна контракт», «Універсальна голд» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Між тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов в правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом на підтвердження вказаних обставин бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Як правильно зазначив місцевий суд, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 послалася на те, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Верховний Суд також зазначив, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем вимог Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www.privatbank.ua.

Враховуючи вищенаведене, а також встановлені місцевим судом обставини стосовно того, що підписаною сторонами заявою не визначено відсоткову ставку, тоді як банк просив стягнути саме відсотки, які визначені договором, а не встановлені Законом; враховуючи відсутність належних доказів того, що сторони узгодили процентну ставку, а також умови щодо відповідальності позичальника за невиконання зобов`язань за договором у вигляді стягнення неустойки (штрафів), суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення процентів та штрафів.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» відповідачем не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту, яка, згідно наданого позивачем розрахунку складає 26118,46 грн., та проти стягнення якої не заперечував відповідач у суді першої інстанції, про що надав відповідну заяву (а.с. 78).

Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», які зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, правильних висновків місцевого суду не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам, узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

До апеляційної скарги позивачем було надано довідку про умови кредитування від 01.06.201 року, яка підписана позичальником ОСОБА_2 (а.с. 90).

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.

Така позиція узгоджується з висновками у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від 12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не наведено підстав, з яких позивач був позбавлений можливості подання підписаної банком та відповідачем довідки про умови кредитування від 01.06.2011 р. під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів не приймає вказаний доказ відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Окрім того, банком подано до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та на підставі наданих документів, а також, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення судом, у разі виникнення обставин викладених в ч. 1 ст. 280 ЦПК України (а.с. 55).

Також банком подано до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України (с. 57).

Позивач є юридичною особою – банківською установою, отже, представники позивача мали бути обізнані з нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі змагальність сторін, за яким кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ЦПК) та диспозитивність, за якими суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись з позовом, позивач, користуючись своїм правом самостійно визначив перелік доказів на підтвердження своїх позовних вимог, надавши разом з позовною заявою розрахунок заборгованості; виписку за договором; довідку про зміну умов кредитування; довідку про надання відповідачу кредитних карток; Витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», копію документа, що посвідчує особу відповідача; відомості з ЄДРПОУ; копію банківської ліцензії; витяг зі Статуту АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7-54).

Надані банком до суду першої інстанції документи на підтвердження позовних вимог були повно та всебічно досліджені місцевим судом, їм надана відповідна правова оцінка.

Підстав, з яких позивач був позбавлений можливості подання до суду першої інстанції підписаної сторонами довідки про умови кредитування від 01.06.2011 р., ним не наведено та доказів не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає нормам матеріального і процесуального права, та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.В.Чумак

Судді:                                                 Ю.В.Дряниця

С.М.Бондаревська