ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/7763/19 Номер провадження 22-ц/814/2122/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 27 липня 2020 року, ухвалене суддею Предоляк О.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначила, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. Мають спільну дочку ОСОБА_3 . Після припинення шлюбних відносин місце проживання дочки визначено з нею. Розмір заборгованості ОСОБА_1 на утримання дочки становить 42061,09 грн. Відповідач життям дитини не цікавиться, не телефонує, школу не відвідує, уникає спілкування з донькою, участі в утриманні та її вихованні не приймає.

Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та збільшити розмір аліментів на її користь на утримання дочки до 2500 грн. щомісячно та до закінчення навчання дитини до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з нього неустойку за прострочення сплати аліментів у сумі 42061,09 грн. та судові витрати.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 27 липня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 42061,09 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та збільшення розміру аліментів відмовлено.

Попереджено ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та покладено на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 .

З рішенням суду першої інстанції не погодились як відповідач ОСОБА_1 , так і позивачка ОСОБА_2 , оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 прохає змінити рішення місцевого суду в частині задоволених вимог та постановити нове про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

Вважає, що судом належним чином не оцінено надані ним докази та обставини на підтвердження стану його здоров`я, матеріального та сімейного стану. Вказує, що не ухиляється від сплати аліментів та повідомляв державного виконавця про отримані доходи. Посилається на те, що розмір неустойки відповідно до закону може бути зменшений.

У поданій апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, прохає скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні її позову про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів. Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В іншій частині рішення суду нею не оскаржується.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що її вимоги про позбавлення батьківських прав доведені належними доказами, а також показами дочки, яка була допитана в суді та просила позбавити батька батьківських прав щодо неї. Зазначає, що останній не приймав та не приймає участі у навчально-виховному процесі дочки, не відвідує батьківські збори, не цікавиться її навчанням, не спілкується та не піклується про неї, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Оскільки їх дочка вступила на навчання до медичного коледжу, витрати на її утримання збільшилися та аліментів, що стягуються з відповідача, не вистачає. Тому вважає, що має право на збільшення розміру аліментів, що стягнуті з ОСОБА_1 , до 2500 грн. щомісячно.

12.10.2020 р. до суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги ОСОБА_1 , до яких додано розрахунок державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.09.2020 р.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 прохає залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позову скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

У судове засідання не з`явилися позивачка, відповідач та третя особа, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Участь позивачки та відповідача в судовому засіданні забезпечена представниками - адвокатом Пасюком В.В. та Гонтарем В.А. відповідно.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивачки - адвоката Пасюка В.В., представника відповідача - адвоката Гонтаря В.А., приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах та мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якої з 11.05.2004 р. зареєстровано з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-19).

Рішенням Автозаводського районного суду м Кременчука від 2005 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання цього рішення 27.10.2005 р. суд видав виконавчий лист № 2-6743, який перебуває на виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби м. Кременчука.

Відповідач не сплачує аліменти, має заборгованість, яка згідно розрахунку державного виконавця від 26.09.2019 р. № 76492 станом на 01.10.2019 року складає 42061,09 грн. (а.с. 22-23).

Згідно наданого позивачкою розрахунку, пеня за несплату відповідачем аліментів на утримання дочки за період з січня 2016 року по квітень 2017 року складає 43847,98 грн. (а.с. 10-12).

Неповнолітня ОСОБА_3 навчається у Кременчуцькому медичному коледж ім. В.І. Литвиненка за денною формою навчання на відділенні лікувальної справи на контрактній основі, стипендію не отримує. Вартість навчання за 2018/2019 р.р. - 10900 грн., за 2019/2020 р.р. - 11900 грн. У 2018 р. за навчання було сплачено 5450 грн., у 2019 р. - 7830 грн., що підтверджується довідкою начального закладу (а.с. 24).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_1 .

Також суд послався на те, що позивачкою не надано доказів щодо наявності виключних обставин, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав відносно дитини, а наведені нею підстави також не можуть бути достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дочки.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Як визначено ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею третьою Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.

Згідно п. 16 цієї ж Постанови, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ст. 166 Сімейного кодексу. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Згідно ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому, звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував рішення про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 02.03.2020 року № 310, вирішено питання про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2003 р.н. (а.с. 11-116).

Як убачається з матеріалів справи, місцевим судом була заслухана неповнолітня ОСОБА_3 , яка пояснила суду, що з батьком не спілкується з 2007 року, коли попрохала у останнього допомоги, яку він не надав. Після цього вона заблокувала його у соціальних мережах та не спілкується з ним.

У місцевому суді відповідач ОСОБА_1 пояснив, що в нього є бажання піклуватися про дочку, проявляти турботу та брати участь у її вихованні.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача також зазначив, що ОСОБА_1 бажає спілкуватися з дочкою, проте вона відмовляється від спілкування, на його телефонні дзвінки не відповідає.

Також вказав про те, що позивачка налаштовує дитину проти батька та забороняє спілкуватися. Крім цього, відповідач внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми є особою з інвалідністю та певний час не мав можливості спілкуватися з дочкою; не знав про те, де вона навчається, а за станом здоров`я не може вільно пересуватися та встановлювати місце навчання дочки й інші обставини її життя.

Як убачається з наданих у місцевому суді документів, які також були враховані при наданні висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, що 30.10.2010 року між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.

На утриманні відповідача перебувають неповнолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також за місцем проживання відповідача, крім нього, дружини ОСОБА_8 та двох неповнолітніх дітей також зареєстрована та проживає дочка ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ОСОБА_1 на обліку в наркологічному та психіатричному диспансерах не перебуває. Позитивно характеризується за місцем проживання. Є пенсіонером, отримує пенсію як особа з інвалідністю, з якої відраховуються аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .

Згідно наданих копій квитанції, у 2014, 2015, 2018 р.р. ним здійснювалися грошові перекази в рахунок сплати аліментів на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до наданої медичної документації, ОСОБА_1 проходив лікування та потребує курси поновлювальної терапії 2-3 рази на рік (а.с. 51-81).

За таких обставин, твердження позивачки в суді першої інстанції та аналогічні доводи її апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не піклується про доньку, участі у її вихованні не бере, не відвідує дитину та не цікавиться її життям, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, обґрунтовано не взяті до уваги місцевого суду та не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Будь-яких доказів наявності виключних обставин позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки позивачкою не надано.

Отже, є правильними висновки місцевого суду про те, що позивачка не довела належними і допустимими доказами наявність таких підстав, за яких можливо застосувати щодо відповідача такий крайній захід, як позбавлення батьківських прав.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , 2003 року народження.

При цьому, місцевий суд вірно послався на те, що стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини, а також звернення до суду з вимогами про збільшення розміру аліментів та стягнення пені не свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини, оскільки є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про збільшення розміру аліментів та задоволення вимог про стягнення з відповідача пені за несплату аліментів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно із статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст.ст. 183, 184 СК України, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК, так і положень статей 183, 184 СК.

Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначені положення Закону наведені в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним і у зв`язку із наявністю обставин, передбачених статтею 192 СК України може бути збільшений.

При цьому, закон (стаття 192 СК) встановлює можливість врахувати такі обставини (зміну матеріального стану), які виникли після постановлення попереднього рішення про стягнення аліментів і визначити розмір аліментів в іншому розмірі з врахуванням нових обставин.

Важливим в даних правовідносинах є те, що СК передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК).

Стаття 192 СК тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині збільшення розміру аліментів суд відповідно до статті 182 СК, враховує: стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявні в матеріалах справи докази про наявність у платника аліментів інших дітей, відсутність в матеріалах справи доказів про наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, відсутність в матеріалах справи доказів про витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК).

Статтею 84 СК України гарантовано право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини.

Так само аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі (частина перша статті 80 СК).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Так, згідно з частиною першою статті 196 СК у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а, отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Зокрема, законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць помножена на кількість днів заборгованості помножена на 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), який Суд враховує відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК.

Як вірно встановив суд першої інстанції, і це підтверджено матеріалами справи, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів у сумі 42061,09 грн., що є підставою для застосування до нього відповідальності за прострочення їх сплати.

Наданий позивачкою розрахунок відповідає обставинам справи, відповідачем не спростований і обґрунтовано прийнятий місцевим судом при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів.

З огляду на те, що сума пені становить 43847,98 грн. та перевищує суму заборгованості, розмір якої складає 42061,09 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість стягнути з відповідача на користь позивачки пеню у сумі 42061,09 грн., що становить 100% відсотків заборгованості та відповідає положенням статті 196 СК України.

Наданий відповідачем до апеляційного суду розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 23.09.2020 р. за № 134384, складений державним виконавцем Автозаводського ВДВС у м. Кременчуці, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів згідно виконавчого листа № 2-6743 від 27.10.2005 р. станом на 01.09.2020 р. складає 40262,77 грн., не може бути прийнятий до уваги колегії суддів, з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.

Така позиція узгоджується з висновками у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від 12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17.

Враховуючи те, що відповідачем не наведено підстав, з яких він був позбавлений можливості подати вказаний розрахунок під час розгляду справи судом першої інстанції, не надав докази неможливості його подання до місцевого суду з причин, що об`єктивно не залежали від нього, колегія суддів не приймає цей розрахунок відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Отже, доказів на підтвердження того, що відповідач належним чином виконує зобов`язання зі сплати аліментів та на спростування розміру заборгованості ним не надано.

Також колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру пені, що стягнута з відповідача на користь позивачки, оскільки відповідачем не надано жодних доказів щодо неможливості працевлаштуватися внаслідок того, що він є особою з інвалідністю 2-ї групи, та, відповідно, покращити свій матеріальний стан задля можливості погашення заборгованості зі сплати аліментів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, яким місцевим судом надано правильну правову оцінку, та не спростовують вірних висновків районного суду про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені зі сплати аліментів.

Так само, не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині незгоди з рішенням місцевого суду про відмову у позові про збільшення розміру аліментів, оскільки позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у неї змінився матеріальний чи сімейний стан, погіршилося здоров`я, або відбулася зміна матеріального чи сімейного стану відповідача, або поліпшилося його здоров`я.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

В рамках цієї справи позивачка не заявляла вимогу про стягнення додаткових витрат на дитину, що не позбавляє її права звернутися з таким позовом в окремому порядку, до настання повноліття дитини.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_2 просила збільшити розмір аліментів, що стягнуті з відповідача на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 2500 грн. до закінчення навчання дитини (до 30.06.2022 р.).

Водночас, статтею 199 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання та передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Між тим, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчається, на даний час є неповнолітньою.

При цьому, після досягнення повноліття ОСОБА_3 позивачка не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів на період її навчання, в разі, якщо дитина продовжуватиме навчання та проживатиме з нею.

Так само не позбавлена такого права і ОСОБА_3 після досягнення повноліття та в разі продовження навчання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційних скаргах сторін.

Отже, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишається колегією суддів без змін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 27 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун