Постанова

Іменем України

18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 753/2621/17

провадження № 61-21843св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що 22 грудня 2008 року та 26 травня 2009 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 470 000 грн.

Зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_3 не виконав. ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майне, а саме, квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи дійсна ринкова вартість квартири станом на 18 січня 2013 року складала 476 076 грн.

Спадщину прийняв ОСОБА_4 , з якого рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 476 076 грн.

Просив на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 476 076 грн, звернути стягнення на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , а саме, квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року, з урахуванням ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року про виправлення описки, позов задоволений.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 477 896 грн, яка складається з 476 076 грн заборгованості за договорами позики від 22 грудня 2008 року та від 26 травня 2009 року та 1 820 грн судових витрат, встановленої рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року, звернуто стягнення на спадкове майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом передачі у власність ОСОБА_1 , за ціною, встановленою рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року в розмірі 476 076 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києві від 31 жовтня 2017 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Білошкурського О. В. в інтересах ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року скасовано.

Ухвалено по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про звернення стягнення на спадкове майно, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 11 ЦПК України в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на квартиру шляхом передачі її у власність ОСОБА_1 та одночасно визнано за позивачем право власності. Тобто позивачем неправильно обраний спосіб захисту. Суд першої інстанції належним чином не з`ясував характер порушеного права позивача та якими діями відповідача порушено таке право, звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , в той час як указане майно перебуває під забороною відчуження у відповідності до договору іпотеки від 14 жовтня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Крім того, відповідно до виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом на нерухоме майно звернуто стягнення за зобов`язаннями покійного ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд позбавив позивача на захист від вчинення неправомірних дій з боку відповідача і фактично визнав законність та правомірність вчинків. Спадкоємці повинні повернути борг.

Аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/2621/17, витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Суди встановили, що 22 грудня 2008 року та 26 травня 2009 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 470 000,00 грн.

Зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_3 не виконав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною першою статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1281 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша статті 1282 ЦК України).

25 лютого 2010 року ОСОБА_2 подав до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадкового майна після смерті батька.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 476 076, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з копії договору іпотеки від 14 жовтня 2004 року, витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та виконавчого напису на цей договір іпотеки вбачається, що на підставі укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 договору від 14 жовтня 2004 року, за яким ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність 124 200 грн, за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_1 , видано виконавчий напис про звернення стягнення на вказане нерухоме майно та накладено обтяження: заборона на нерухоме майно.

31 серпня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою щодо вимог до спадкоємців ОСОБА_3 .

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Крім того, суди не встановили, що при укладенні договору позики ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили право кредитора на звернення стягнення в разі невиконання позичальником умов договору щодо повернення позики.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Керуючись статтями 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов