УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/ 14058/18

Провадження №2/201/1202/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

прокурора Меюс Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Державної казначейської служби України, третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 04 лютого 2019 року за підсудністю надійшла справа за указаним позовом з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

В обґрунтування заявлених вимог, з урахуванням уточнень, позивач зазначив, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року у справі №2-4709/11, з відповідачів на користь позивача з бюджету України було стягнуто 17500 грн. моральної шкоди, завданої правоохоронними органами. Державна казначейська служба України, яка зобов`язана добровільно виконати це рішення, протиправно його не виконує, що встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року у справі № 200/7261/13. Позивач зазначає, що вказані порушення його прав призводять до його душевних страждань, погіршення стосунків з оточенням і значим зусиллям для відновлення свого попереднього стану. Розмір боргу, який утворився внаслідок невиконання складає суму заборгованості, збільшену на інфляційні втрати плюс 3% річних. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 64878 грн. та зобов`язати відповідачів сплатити борг, який утворився внаслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року у справі №2-4709/11 у розмірі 51955,32 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Представник Дніпропетровської обласної прокуратури у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення представника Дніпропетровської обласної прокуратури від 16 грудня 2020 року, в яких остання зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно з частинами 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 2-4709/11 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2020 року було стягнуто з Державного Казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500 грн.

Також встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року та постановою Верховного суду від 01 квітня 2019 року було стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в сумі 20 000 грн. за невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В обґрунтування своїх вимог позивач в судовому засіданні посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 22 листопад 2007 року у справі «Заїченко проти України», ухвалене між тими самими сторонами з аналогічного питання правових наслідків невиконання судового рішення, копія офіційного перекладу якого була залучена судом до справи.

Вказаним рішенням від 22 листопада 2007 року Європейського суду з прав людини у справі «Заїченко проти України», яке є остаточним, у п.п. 28 - 30 встановлено, що невиконанням судового рішення, ухваленного на користь позивача, порушені його права, які гарантовані національним законодавством, ст.ст. 6 і 13 Конвенції з прав людини та основних свобод і ст. 1 Додаткового протоколу до цієї Конвенції. Цим самим рішенням у його п. 35 встановлено, що невиконанням ухвали про стягнення з державного бюджету 3000,00 грн. позивачу завдано немайнову (моральну) шкоду у розмірі 2000 євро. Тобто цим рішенням вказане на те, що неможливість отримати виконання рішення на її чи його користь становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, як це передбачено у першому реченні першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, невиконанням рішення суду порушуються права позивача на справедливий судовий розгляд у розумний термін, на ефективний захист у національному органі, на право власності, що не підлягає новому доказуванню, внаслідок встановлення цієї обставини остаточним рішенням Європейського суду з прав людини щодо цього самого права тими самими порушеннями прав тієї самої особи.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення зазначених норм закону відповідач свої зобов`язання не виконав та грошові кошти стягнуті за судовим рішенням від 27 грудня 2011 року, що набрало законної сили, не повернув позивачу.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, та беручи до уваги розрахунки, надані позивачем, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача сплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася внаслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-4709/11 від 27 грудня 2011 року з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 51955,32 грн. є такими, що підлягають задоволенню

Крім того, при задоволенні позовних вимог в цій частині, суд враховує висновки Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди, з якого вбачається, що будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та встановлені відповідні їм фактичні обставини справи та правовідносини, а також зважаючи на те, що ніяких доказів щодо повного виконання відповідачем своїх зобов`язань за судовим рішенням до суду надано не було, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача сплатити ОСОБА_1 заборгованість є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесено до загальних засад цивільного законодавства. Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання (в тому числі деліктне зобов`язання з відшкодування заподіяної шкоди) має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 Пленуму Верховного Суду України, наведених в пукті 2 Постанови від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 4 Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачці, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пункт 5 Постанови встановлює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд враховує твердження позивача, що порушення його прав призвело до душевних страждань, погіршення стосунків з оточенням і значим зусиллям для відновлення свого попереднього стану. Виходячи з загальноприйнятних понять та взаємовідносин у суспільстві, суд вважає, що неправомірні дії відповідача не могли не завдати позивачу хвилювань, страждань тощо. Позивач має право на відшкодування моральної шкоди, але на думку суду розмір цього відшкодування позивачем дещо завищений. Виходячи з принципу розумності та справедливості, таке відшкодування має бути визначено на рівні 2000 грн. Доходячи до такого висновку, суд враховує також й той факт, що якихось тяжких, або особливо тяжких наслідків внаслідок неправомірних дій відповідача не настало.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним судові витрати по справі віднести з рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна, Державної казначейської служби України, третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Державну казначейську службу України сплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася внаслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-4709/11 від 27 грудня 2011 року з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 51955,32 грн (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 32 копійки).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , що проживає АДРЕСА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-4709/11 від 27 грудня 2011 року 2000 грн. (дві тисячі гривень).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев