Постанова

Іменем України

18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 206/6715/18

провадження № 61-20538св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,Тітова М.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 була власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1 га і земельної ділянки площею 0,0362 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У травні 2016 року ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_3 заповіту не складала. З 05 березня 2010 року і по день її смерті позивач проживав з нею однією сім`єю. Зі слів його родичів померла була його далекою родичкою, а саме двоюрідною тіткою, однак документи, які б підтверджували родинні зв`язки у нього відсутні. ОСОБА_3 завжди називала його своїм племінником. У встановлений законом термін він звернувся до Восьмої ДДНК з заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса від 13 грудня 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутнє рішення суду, яке б встановлювало факт його проживання однією сім`єю разом з померлою. Окрім нього інших спадкоємців 1-4 черг ОСОБА_3 не мала.

Позивач просив суд:

встановити факт його проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю з 05 березня 2010 року по 31 травня 2016 року;

визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на: домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А-1. загальною площею 77,1 кв. м., житловою площею 42,8 кв. м., сарай літ.-Б, сарай літ.-В, сарай літ.- Г, вбиральня літ.-Д, забор № 1. колодязь літ.-К.; земельної ділянки, площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,0362 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він проживав однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що не доведено наявності усіх ознак, що притаманні сім`ї, у їх сукупності, а отже відсутні передбачені статтею 1264 ЦК України підстави для визнання позивача спадкоємцем останньої четвертої черги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та постановити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи в позові, суди не звернули уваги на сукупність доказів, які були надані позивачем для обґрунтування своїх вимог, наприклад, акт про спільне проживання, засвідчений головою квартального комітету № 17 Самарської районної у м. Дніпрі ради, який є офіційним документом уповноваженого органу, свідоцтво про поховання, згідно з яким саме позивач здійснював поховання ОСОБА_3 , показання свідків, які є сусідами позивача та підтвердили всі факти, викладені в позові, характеристику з місця роботи, в якій зазначено, що позивач проживає по АДРЕСА_1 та інші докази, що в своїй сукупності беззаперечно доводять законність та обґрунтованість вимог позивача.

Також суди зробили помилкові висновки про не проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім`єю на момент її смерті у зв`язку з не зазначенням в свідоцтві про її смерть точної дати смерті, що на думку суду свідчить про тривалу відсутність позивача в будинку.

Суди не навели в оскаржених рішеннях докази, на підставі яких вони дійшли висновку про те, що техніку позивач купував саме для себе або для своєї сім`ї.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року представник Дніпровської міської ради - Гуртовий В. Ю. направив відзив на касаційну скаргу, в якій зазначає, що Дніпровська міська рада заперечує щодо визнання права власності за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи № 206/6715/18 надійшли до Верховного Суду та 31 січня 2020 року передано судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_3 належав на праві приватної власності житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 жовтня 1984 року; земельна ділянка, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , яка була передана їй для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельна ділянка, площею 0,0362 га, для ведення особистого підсобного господарства.

У травні 2016 року ОСОБА_3 у віці 84 років померла.

26 квітня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4

22 червня 2016 року з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1

13 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою від 13 грудня 2016 року державним нотаріусом Восьмої ДДНК відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після померлої у травні 2016 року ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 не надав рішення суду, що набрало законної сили про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до характеристики з місця роботи від 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 поступив на завод ПАТ «Інтерпайп НТЗ» у липні 2011 році у якості електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання ділянки горячого прокату ТПЦ-3, ЦРЕО. З моменту роботи на заводі проживає у АДРЕСА_1 .

08 жовтня 2018 року мешканцями буд. 94, 111 , 108 , 99 по вулиці Гвая , засвідченого головою квартального комітету № 17, складено акт про те, що за адресою АДРЕСА_1 проживали спільно, вели спільне господарство, спільний бюджет та спільно сплачували комунальні послуги з 05 березня 2010 року по 31 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Після смерті останньої ОСОБА_1 продовжує жити за даною адресою разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_6 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла у травні 2016 року , у період з 05 березня 2010 року по травень 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з : житлового будинку літ. А-1, загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 42,8 кв. м., сарай літ. - Б, сарай літ. - В, сарай літ. - Г, вбиральня літ. - Д, забор № 1, колодязь літ. - К; земельну ділянку, площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку, площею 0,0362 га для ведення особистого підсобного господарства - у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла у травні 2016 року . В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 300,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 3 450,00 грн.

Згідно статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зроблено висновок, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю».

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів, що постійно проживав із спадкодавцем однією сім`єю протягом п`яти років, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов