Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/4192/18

провадження № 61-4866св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шараг Ольга Вікторівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Калініченко Л. В., від 11 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

Цюри Т. В., від 30 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її дочка ОСОБА_4 .

Із 21 грудня 2005 року і до своєї смерті ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ОСОБА_4 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 2006 року народження.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є її чоловік - ОСОБА_2 ,

син - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 відмовився від отримання спадщини на користь ОСОБА_5 , а ОСОБА_6 - на користь ОСОБА_6

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частину кожен, на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того 22 березня 2010 року під час перебування в шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , між останнім та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Альянс-Жилстрой» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 71/36.

12 листопада 2015 року, після смерті дружини, згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 71/36 за актом прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_2 отримав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 42, 50 кв. м, розташовану на 16-му поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 ) та 16 листопада 2017 року зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу майнових прав №71/36 на спірну квартиру було укладено під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у шлюбі, а отже останній належала 1/2 частина зазначеної квартири, яка входить до складу спадщини, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 (будівельна адреса:

АДРЕСА_3 ) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки ОСОБА_4 на день смерті мала лише майнові права на спірну квартиру.

Вимог щодо оспорення свідоцтва отриманого ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну квартиру позивачем не заявлено.

Крім того судом врахована відсутність доказів звернення ОСОБА_3 до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав на квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 30 січня 2020 року, колегія суддів погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що до моменту першочергової реєстрації права власності на квартиру існували лише майнові права, у відповідності до договору купівлі-продажу майнових прав №71/36

від 22 березня 2010 року. Відтак, спадкодавець ОСОБА_4 мала на день своєї смерті не право власності на квартиру, а лише майнові права на неї, які і входять до обсягу спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 березня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_3 - адвокат Шараг О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 520/4192/18 на рішення Київського районного суду

м. Одеси від 11 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, посилається на те, що суд не дослідив надані позивачем докази, які підтверджують у тому числі і факт її звернення до нотаріуса для оформлення спадкових прав на спірну квартиру.

Наголошує на тому, що з моменту державної реєстрації спірної квартири позивач втратила можливість оформити спадкування майнових прав, а тому на теперішній час може захистити свої законні права та інтереси лише шляхом визнання права власності на частину квартири, яка є спільним майном подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її:

- батько - ОСОБА_6 , який подав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 ;

- мати - ОСОБА_3 , яка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини;

- чоловік - ОСОБА_2 , який подав заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5 ;

- син - ОСОБА_5 2006 року народження, в інтересах якого ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

У березні 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О. М. видані свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , відповідно до якого кожному з них належить по 1/8 частині квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а саме

22 березня 2010 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 71/36, за умовами якого ТОВ «Альянс-Жилстрой» відчужує, а покупець - ОСОБА_2 придбає майнові права на однокімнатну квартиру

АДРЕСА_3, загальною площею 40, 59 кв. м, розташовану в об`єкті будівництва – 16-ти поверховому односекційному житловому будинку АДРЕСА_3 .

Пунктами 5.1, 5.2 зазначеного договору встановлено, що вартість майнових прав на квартиру складає 263 835 гривень. Покупець сплачує продавцю вартість майнових прав на квартиру протягом двох банківських днів з часу підписання цього договору.

22 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» складено акт прийому-передачі майнових прав, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв майнові права на однокімнатну квартиру

АДРЕСА_3, площею 40, 59 к. м, розташовану в об`єкті інвестування на 16-му поверсі по будівельній адресі: АДРЕСА_3 .

12 листопада 2015 року ОСОБА_2 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» складено Акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 , за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 42,50 кв. м, розташовану на 16-му поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 , при цьому підтверджено, що сума інвестування ОСОБА_2 сплачена в повному об`ємі.

16 листопада 2017 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №71/36 від 22 березня 2010 року, акту приймання-передачі

від 22 березня 2010 року, акту приймання-передачі від 12 листопада

2015 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пунктів 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодекс

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не

в повній мірі з огляду на наступне.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини. Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, з огляду на те, що до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 увійшла частина майнових прав на спірну квартиру, а не сама квартира, як об`єкт нерухомого майна, право власності на яку було зареєстровано вже після смерті спадкодавця.

Верховний Суд наголошує на тому, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (право володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Зазначеними нормами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Суди попередніх інстанцій, вказуючи на можливість захисту прав

ОСОБА_3 в інший, аніж нею обраний, спосіб, не врахували, що на момент вирішення справи зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав № 71/36 від 22 березня 2010 року між ОСОБА_2 та

ТОВ «Альянс-Жилстрой» припинені в силу закону (стаття 599 ЦК України) у зв`язку із виконанням, проведеним належним чином.

З моменту державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 16 листопада 2017 року, майнові права на вказану квартиру набуті за договором № 71/36 від 22 березня 2010 року трансформувалися у право власності на новостворене нерухоме майно.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України

від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого

2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).

За встановлених судами обставин звернення ОСОБА_3 до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування

на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 є ефективним способом захисту прав, які вона вважає порушеними.

Отже висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав є помилковими.

Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів неможливості оформлення ОСОБА_3 спадкових прав на частину спірної квартири в нотаріальному порядку є передчасними, оскільки судом не досліджено та не надано оцінки наявній в матеріалах справи копії заяви № 58

від 06 квітня 2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ярош О. М. про відмову ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 з тих підстав, що

16 листопада 2017 року право власності на квартиру зареєстровано за чоловіком спадкодавця ОСОБА_2 .

Переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не навів підстав відхилення доводів позивача в цій частині та не зазначив причин

неврахування заяви приватного нотаріуса № 58 від 06 квітня 2018 року.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, визначаючи частку ОСОБА_4 в спірному майні,

ОСОБА_3 виходила з того, що квартира є об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і їх частки у праві власності є рівними.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

Виходячи із вказаної презумпції, сам по собі факт реєстрації нерухомого майна, майнові права на яке набуті під час шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,

від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

ОСОБА_2 заперечував проти позову, у тому числі оспорюючи презумпцію спільності майна подружжя відносно спірної квартири, однак цим доводами відповідача суди не надали жодної оцінки.

З урахуванням викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав та недоведеності неможливості оформити спадкові права в нотаріальному порядку.

Апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку зазначених недоліків не усунув.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, порушення допущені під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційним судом не усунені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, об`єктивно дослідити надані сторонами докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої дії адвокат Шараг Ольга Вікторівна, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович