Справа № 308/4164/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

       10 грудня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Фазикош Г.В., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря: Микуляк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я, що призвело до каліцтва, -

                                                   встановив :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 подала до суду вищевказаний позов, мотивуючи тим, що 03.02.2014 року вона звернулася до окуліста Ужгородської МКЛ № 2 зі скаргою на погіршення зору, де їй запропоновано зробити операцію. Позивач звернулася до відділення офтальмології Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака до лікаря к.м.н. ОСОБА_2 , який відповідно порадив перед операцією пройти повне медичне обстеження. 23 квітня 2014 року лікарем ОСОБА_2 була проведена операція, під час якої новий кришталик був успішно встановлений на місце. Після цього лікарем було запропоновано зробити укол, під час здійснення якого трапився розрив радужної оболонки ока та було знищено 80 % радужної оболонки. Внаслідок таких дій лікаря стан позивача погіршився і вона втратила зір на лівому оці. Позивач зазначає, що допустившись лікарської помилки, ОСОБА_2 не проінформував її про існуючи проблеми, продовжував так зване лікування вже «мертвого» ока та почав заспокоювати, що вона знову буде бачити, на протязі чотирьох місяців, вводячи їй сильнодіючі ліки, від чого у неї паморочилась голова, піднімався тиск та погіршувалось самопочуття. Після цього позивач консультувалася з багатьма лікарями і кожний з них ставив діагноз «сліпота». Позивач звернулася до лікаря ОСОБА_2 про виплату їй компенсації за нанесену ним фізичну та моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень, однак останній відмовився виконати вимоги ОСОБА_1 та мирно владнати фінансові питання. Позивач вказує на те, що очевидною є негативна динаміка(різниця діагнозів) до операції та після її проведення, що на її думку є наслідком некомпетентності та лікарської помилки від час проведення операції лікарем ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що очі безпосередньо пов`язані між собою, повна сліпота лівого ока негативно позначилась і на стані правого ока, в результаті чого виникла нагальна потреба робити ще додаткову операцію на праве око, що звичайно потребує значних матеріальних витрат. Для вирішення цього питання позивач звернулася до завідуючого відділенням ОСОБА_3 , головного лікаря Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака Яцина Ю.Ю., начальника управління охорони здоров`я Скрип В.В., однак останні пропонували звертатися за захистом прав до суду. Враховуючи пережитий нею стрес у зв`язку з невдалою операцією, вона не мала часу думати про збереження квитанції та чеків на підтвердження понесених нею матеріальних витрат. Діями лікаря було спаплюжено її зовнішність, завдано значної шкоди здоров`ю та моральної шкоди, адже усвідомила, що залишиться калікою на все життя. Спричинену моральну шкоду, матеріальні збитки та необхідність робити ще додаткову операцію для врятування зору на праве око позивач оцінює в 150 000 грн. За вказаних обставин, позивач просила стягнути солідарно із Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака та ОСОБА_2 на її користь суму моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. та суму матеріальних збитків у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. внаслідок ушкодження здоров`я, що призвело до каліцтва відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на те, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені нею в обґрунтування заявленого позову, дійшов помилкового висновку щодо відсутності причинного зв`язку між діями лікаря ОСОБА_2 та настанням сліпоти на ліве око і неправомірно відмовив у заявленому позові

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу і його не подали.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_4 , підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник Закарпатської обласної клінічної лікарні Рутковський С.В., відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 , заперечили подану апеляційну скаргу, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та доведеності.

З такими висновками погоджується і апеляційний суд, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Встановлено, що 22.04.2014 року ОСОБА_1 , 1944 року народження, поступила в офтальмологічне відділення ЗОКЛ ім. А. Новака з діагнозом «Ускладнена катаракта, псевдоексфоліативний синдром на лівому оці» для оперативного лікування .

23.04.2014 року  проведена операція: Факоемульсифікація катаракти з імплантацією асферичної гнучкої ОІЛ (ADAPT-AO) 23, 5 Д на лівому оці. Ускладнення операції: відрив райдужної облолонки, гемофтальм. ( а.с. 5)

У відповідності до витягу з історії хвороби № 6681 хвора ОСОБА_1 була підготовлена за м/п, протипоказань до оперативного лікування не встановлено.

З матеріалів вбачається, що оперативне лікування 23.04.2014 року було проведено лікарем офтальмологом вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_2 , який перебуває в трудових відносинах із Закарпатською обласною клінічною лікарнею ім. А.Новака.

Обгрунтовуючи заявлений позов, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що після проведеної 23 квітня 2014 року лікарем ОСОБА_2 операції, в ході якої новий кришталик був успішно встановлений на місце, лікарем було запропоновано зробити укол, під час здійснення якого лікар припустився помилки, внаслідок якого трапився розрив радужної оболонки ока та було знищено 80 % радужної оболонки, що спричинило втрату зору на лівому оці і негативно позначилось на стані правого ока та викликає необхідность робити додаткову операцію на праве око.

Відповіднодо п. 3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК Укрїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів,  з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч.1,ч.2 ст.1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У п. 2  постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»  вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

За змістом ст.ст.23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала  у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано , що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Згідно з ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12, ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2015 року ОСОБА_1 зверталася зі скаргою до Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної державної адміністарції України на неналежне оперативне лікування к.м.н. лікарем офтальмологічного відділення ЗОКЛ ім. А. Новака В.Беляєвим з приводу ускладненої катаракти на лівому оці у період з 22.04. до 05.05.2014 року.

       Розгляд скарги ОСОБА_1 відповідно до наказу управління № 22-о від 21.01.2015 року здійснено клініко-експертною комісією (КЕК) управління охорони здоров`я «Хірургічна допомога».

У відповідності до вказаного листа КЕК вивчила подану ОСОБА_1 документацію та провела експертизу якості лікувально-діагностичного процесу, взяла пояснення від ОСОБА_2 та зробила наступні висновки:

- під час оперативного втручання виникло ускладнення у вигляді відриву з наступним випадінням райдужної оболонки через тунельний розріз, крововилив у передню камеру лівого ока. При цьому хірург ОСОБА_2 своєчасно виявив розвиток ускладнення і надав адекватну хірургічну допомогу, в результаті чого ліве око хворої ОСОБА_1 було врятоване;

- ведення історії хвороби задовільне, стан хворої чітко відображений в щоденниках курації, обходах куратора та завідувача відділенням офтальмології; протокол операції оформлений належним чином. У виписці надані чіткі і правильні лікувальні рекомендації;

- обстеження хворої ОСОБА_1 в Ужгородській міській поліклініці та наступне її обстеження і лікування в ЗОКЛ ім.. А. Новака здійснювалося відповідно до стандартів та протоколів надання допомоги хворим офтальмологічного профілю, затверджених МОЗ України.

Зауважень до діагностичної та лікувальної тактики хворої ОСОБА_1 , які б могли суттєво вплинути на результати лікування не виявлено. (а.с.7 т.1).

       За клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02.11. 2015 року було призначено судово-медичну експертизу з метою встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями лікаря ОСОБА_2 при проведенні оперативного лікування хворої ОСОБА_1 та наслідками у вигляді ушкодження здоров`я ОСОБА_1 , а також з метою встановлення ступеня ушкодження здоров`я позивача.

На виконання даної ухвали судово-медичною експертною комісією Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи було проведено комісійну судово-медичну експертизу за матеріалами цивільної справи № 308/4164/15-ц відносно ОСОБА_1 .

Висновком експерта № 44 (01.03.2016 року – 28.03.2016 року) судово-медичною експертною комісією зроблено наступні підсумки. Станом на день контрольного обстеження 15.03.2016 року гострота зору на лівому оці становить 0, тобто ліве око є сліпим та встановлено наявність дегенерації сітківки та атрофії зорового нерву лівого ока. Згідно з даними медичної карти амбулаторного хворого №862 Ужгородської міської лікарні у ОСОБА_1 станом на 03.04.14р.гострота зору на праве око становила 0,9. Згідно з даними медичної карти стаціонарного хворого №6681 Закарпатської обласної клінічної лікарні при поступленні 22.04.14р. гострота зору у ОСОБА_1 на павому оці становила 1,0. Станом 15.03.2016 року гострота зору у гр.. ОСОБА_1 на правому оці становить 0,9, виявлено початкову катаракту правого ока, а при поступленні 22.04.2014 року гострота зору у гр. ОСОБА_1 на правому оці становила 1,0. Таким чином, у ОСОБА_1 станом на 15.03.14р встановлена така ж гострота зору на праве око, яка була станом на 03.02.14р., але нижча на 0,1, ніж була встановлена при поступленні в Закарпатську обласну лікарню 22.04.14р. В медичній карті стаціонарного хворого № 6681 Закарпатської обласної клінічної лікарні є розбіжності у записах даних гостроти зору, які встановлені обстеженням при поступленні та даними виписного епікризу. При контрольному обстеженні гр. ОСОБА_1 станом на 15.03.2016 року виявлені дистрофічні зміни райдужної оболонки лівого ока у вигляді нерівномірності товщини та витончення шарів у верхній половині внаслідок можливого механічного ушкодження, яке могло відбутись і під час операції 23.04.2016 року, а саме при відриві та випадінні райдужної оболонки через тунельний розріз. При контрольному обстеженні ОСОБА_1 15.03.2016р. на рогівці лівого ока на 11год. умовного циферблату годинника проглядаються залишки рогівкового тунельного розтину до 2,5 мм. В капсульному мішку лівого ока наявна інтраокулярна лінза моделі Adapt-AO, країна –виробник США, встановлена модель лізи відповідає тій, яка вказана на титульному листку та в листку лікарських призначень. (а.с.64-66т.1).

       З даного висновку не вбачається, що лікарем ОСОБА_2 допущено не своєчасне і не кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта ОСОБА_1 та наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями лікаря ОСОБА_2 при проведенні оперативного лікування хворої ОСОБА_1 та наслідками у вигляді ушкодження здоров`я ОСОБА_1 , зокрема втрата нею зору на лівому оці.

       Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 та її представника витребувано від Закарпатської обласної клінічної лікарні дані лабораторних та інструментальних обстежень, які проводились ОСОБА_1 перед оперативним втручанням 23.04.2014р. та зобов`язано лікаря ОСОБА_2 надати листок лікарських призначень ОСОБА_1 в друкованому варіанті, завірений його підписом.

        За клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Закарпатського апеляцного суду від 04.квітня 2019 року у справі призначено додаткову комісійну судово – медичну експертизу із залученням лікарів інших спеціальностей, проведення якої доручено експертам Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи за наслідками якої надано висновок №80 (11.12.2019 року – 22.01.2020 року).

        Даним висновком зроблено наступні підсумки. Наявні у  ОСОБА_1  згідно даних медичної карти амбулаторного хворого №862 захворювання, не впливають на функцію органів зору.  ОСОБА_1  22.04.2014р. поступила до Закарптської обласної клінічної лікарні з скаргами на зниження зору на ліве око в плановому порядку для оперативного втручання. При доопераційному розборі встановлено діагноз: ускладнена катаракта на лівому оці. В протоколі операції вказано:діагноз: Ускладнена катаракта на лівому оці. Псевдоексфоліативний синдром.  ОСОБА_1  вірно було показане оперативне лікування. Перед оперативним лікуванням вірно проведено комплекс необхідних обстежень у відповідності до Протоколу надання медичної допомоги хворим з катарактою старечою, травматичною,діабетичною, вродженою, що затверджений наказом МОЗ України від 15.03.2007, який діяв станом на 23.04.2014р.  ОСОБА_1  22.04.2014 р. підписана інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболювання. Протипоказів до проведення оперативного лікування небуло. Було вірно видалено кришталик лівого ока та встановлено інтраокулярну лінзу. Під час гідроадаптації парацентезів відмітилось різке зменшення глибини передньої камери з випадінням райдужної оболонки через тунельний розріз, утворилась гіфема (крововилив в передній камері). Дане ускладення можна розцінити як експульсивну геморагію, що є самим грізним операційним ускладенням. При огляді 15.03.2016 року ОСОБА_1 виявлені дистрофічні зміни райдужної оболонки у вигляді нерівномірності товщини та витончення шарів в верхній половині, які не є проявом псевдоексфоліативного синдрому, а в даному випадку могли бути наслідком травматичного ушкодження райдужної оболонки при її випадінні під час операції 23.04.2014. В даному випадку достовірно встановити, що стало причиною виникнення експульсивної геморагії, неможливо. Ускладенням експульсивної геморагії може бути атрофія зорового нерву, дегенерації сітківки, що і було встановлено у ОСОБА_1 після операції на лівому оці. Сліпота лівого ока у ОСОБА_1 після операції може бути внаслідок атрофії зорового нерву та дегенерації сітківки лівого ока. Експульсивна геморагія є ускладенням оперативного лікування катаракти та є передбачуваним ускладенням (тобто таким, яке може виникнути при оперативному лікуванні), але повністю запобігти його розвитку неможливо, оскільки на виникнення цього ускладення впливає багато факторів. Лікарем, що проводив операцію, було вчасно встановлено ускладнення , яке розвилось під час операції, та вірно проведено введення в передню камеру фізіологічного розчину з дексазоном, вірно проведено повторна гідроадаптація парацентезів. Завдяки діям лікаря удалось уникнути повної експульсивної геморагії з випадінням скловидного тіла, але не зважаючи на це, уникнути ускладнення в подальшому, а саме втраті зору на ліве око, не вдалося. Медикаментозна підготовка до операції та лікування операційниї ускладнень проводилось вірно. В пердставленій медичні карті стаціонарного хворого №6681 даниї про виконання уколу в диск зорового нерву та ушкодження зорового нерву не міститься. В діях лікуючого лікаря, що проводив операцію ОСОБА_1 23.04.2014 року вбачається опосередкований причинний зв`язок з втратою зору на ліве око, оскільки експульсивна геморагія є передбачуваним ускладненням операції при катаракті та повністю запобігти його розвитку неможливо, 22.04.2014р. з пацієнткою була оформлена інформована добровільна згода на проведення діагностики, лікування та на проведення операції і знеболювання, але лікар, яки проводив операцію, мав детально обговорити з пацієнткою ОСОБА_1 можливі ризики, ускладнення операції з видалення катаракти , включаючи будь – які ризики, характерні для цієї операції, в тому числі наявність у неї до операції псевдоексфоліативного сидрому, який ускладнював проведення операції. Крім того, лікуючий лікар мав розглянути фактори ризику експульсивної геморагії у пацієнтки ОСОБА_1 та запропонувати їй проведення операції під загальним наркозом, що могло зменшити ризик виникнення даного ускладнення.

З даного висновку також не вбачається, що лікарем ОСОБА_2 допущено не своєчасне і не кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта ОСОБА_1 , та наявний причинно-наслідковий зв`язок між його діями при проведенні оперативного лікування хворої ОСОБА_1 та наслідками у вигляді втрати нею зору на лівому оці.

Даним висновком підтверджено, що лікарем ОСОБА_2 перед оперативним лікуванням вірно проведено комплекс необхідних обстежень у відповідності до Протоколу надання медичної допомоги хворим з катарактою старечою, травматичною,діабетичною, вродженою, що затверджений наказом МОЗ України від 15.03.2007, який діяв станом на 23.04.2014р.,протипоказів до проведення оперативного лікування небуло. Вірно було видалено кришталик лівого ока та встановлено інтраокулярну лінзу. Однак, як вказано у висновку, під час гідроадаптації парацентезів відмітилось різке зменшення глибини передньої камери з випадінням райдужної оболонки через тунельний розріз, утворилась гіфема (крововилив в передній камері), тобто ускладнення, яке можна розцінити як експульсивну геморагію, що є самим грізним операційним ускладенням. Достовірно встановити, що стало причиною виникнення ускладення, неможливо. Дане ускладення є таким, яке може виникнути при оперативному лікуванні катаракти, але повністю запобігти його розвитку неможливою. Лікарем ОСОБА_6 було вчасно встановлено дане ускладнення, яке розвилось під час операції та вірно проведено комплекс лікувальних маніпуляцій. Завдяки діям лікаря удалось уникнути повної експульсивної геморагії з випадінням скловидного тіла, але не зважаючи на це, уникнути ускладнення в подальшому, а саме втраті зору на ліве око, не вдалося. Даним висновком також підтверджено, що медикаментозна підготовка до операції позивача ОСОБА_1 та лікування операційних ускладнень, які виникли у неї, лікарем ОСОБА_2 проводилось вірно.

Посилання у висновку, що в діях лікуючого лікаря вбачається опосередкований причинний зв`язок з втратою зору на ліве око, який полягає у тому, що він мав детально обговорити з пацієнткою ОСОБА_1 можливі ризики, ускладнення операції з видалення катаракти, включаючи будь – які ризики, характерні для цієї операції, в тому числі наявність у неї до операції псевдоексфоліативного сидрому, який ускладнював проведення операції, судом не заслуговують на увагу, так як обговорення чи необговорення з пацієнткою можливих ускладнень операції не може запобігти їх розвитку. Більше того, у висноку експертом вказано, що ускладнення, яке виникло у ОСОБА_1 під час проведення операції, є грізним ускладенням, якому запобігти неможливо, і достовірно встановити, що стало причиною його виникнення неможливо. Окрім того, з історії хвороби ОСОБА_1 вбачається, що в ній міститься підписана 22.04.2014р. позивачем ОСОБА_1 інформована добровільна її згода на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення, згідно якої позивач підтвердила про ознайомлення з планом обстеження і лікування, а також його можливими наслідками, а саме вказано : «Я ознайомлена з планом обстеження і лікування. Отримала в повному обсязі роз`яснення про характер, мету, орієнтовну тривалість діагностично – лікувального процесу та про можливі несприятливі наслідки під час його проведення, про необхідність дотримання визначеного лікарем режиму в процесі лікування. Я мала можливість задавати будь – які питання, які мене цікавлять стосовно стану здоров`я, перебігу захворювання і лікування та одержала на них відповіді». Таким чином позивачка ОСОБА_1 в повній мірі була поінформована про операцію, можливі її ризики та ускладнення і в цій частині законних прав та інтересів позивачки не порушено.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З врахуванням вище встановлених обставин справи, аналізу наявних і досліджених у справі доказів у їх сукупності і взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено, що лікар ОСОБА_2 при наданні медичної допомоги позивачці, надав її некваліфіковано, та вчинив дії, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам, а також, що його дії пербувають у причинному зв`язку з негативними наслідками у вигляді втрати зору на лівому оці позивачки, та наявність передбачених законом підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові.

Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на припущеннях, а тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2020 року.

Головуючий:

Судді: