Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/19201/18-ц

провадження № 61-3177 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ;

треті особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 - на постанову Вінницького апеляційного суду

від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки

та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.

Позовна заява мотивована тим, що з лютого 2000 року вона проживала

з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 19 грудня 2003 року вони зареєстрували шлюб, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Увесь цей час вони з відповідачем та сином проживали у будинку

АДРЕСА_1 , який належав батьку відповідача - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , по Ѕ частці кожному. Оскільки зазначений будинок був старим, нею з відповідачем за згодою його батька було прийнято рішення про будівництво за цією адресою нового будинку та за спільні кошти побудовано його.

Вона разом з дитиною були зареєстровані та проживали за вищевказаною адресою за згодою батька відповідача до літа 2017 року і саме з цього часу між нею та відповідачем почалися непорозуміння, причиною яких стало питання прийняття новозбудованого будинку до експлуатації. Вказувала, що відповідач вигнав її з сином з будинку, у зв`язку з чим вона звернулася до правоохоронних органів, а відповідач, замість добровільного врегулювання житлового питання, звернувся до суду з позовом до неї про розірвання шлюбу, який ще не розглянутий. Вона була вимушена разом з сином поселитися у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала її батькам. Іншого окремого житла у них немає.

Позивачка вважала, що вона, як член сім`ї власника, має право користування житлом, так як припинення сімейних відносин не позбавляє

її такого права, а син - ОСОБА_2 , як член сім`ї відповідача, має

право користування житлом та його виселення з будинку відповідача

є незаконним, проте останній їй та сину чинить перешкоди у користуванні цим житлом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_7 просила суд усунути їй та сину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 , вселивши їх до будинку відповідача та зобов`язавши останнього надати ключі від хвіртки у паркані та вхідних дверей у новозбудованому будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня

2019 року у складі судді Бойка В. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 , співвласника будинку

АДРЕСА_1 , а, відтак, не є власником оспорюваної будівлі. При цьому ОСОБА_1 вимоги до іншого співвласника будинку - ОСОБА_5 не заявляла. Син ОСОБА_2 , досягнувши чотирнадцяти років, має право самостійно обирати місце свого проживання. Разом з тим, у цей час він проживає разом з позивачкою

у квартирі № 54 її батька, а свого діда по АДРЕСА_2 . Крім того, позивачкою жодних доказів щодо участі у будівництві нового будинку власними силами, коштами не надано та не визначено, в яку частину будинку і в які приміщення вона вимагає вселення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення суду першої інстанції скасовано.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні житлом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 ,шляхом вселення до будинку АДРЕСА_1 з наданням ключів від хвіртки у паркані, дверей будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно зі статтею 1268 ЦК України ОСОБА_3 є таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки постійно проживав з останнім на час відкриття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, та про відмову від неї не заявляв. Позивачка з листопада 2006 року зареєстрована

у спірному будинку, не визнана такою, що втратила право проживання

у ньому, а тому згідно зі статтями 9, 156 ЖК Української РСР, статті 405 ЦК України має право на вселення до нього. При цьому припинення сімейних відносин з відповідачем не позбавляє її права користування житлом. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що один з двох будинків на земельній ділянці по АДРЕСА_1 побудований самочинно, не введений до експлуатації, а тому він не може бути предметом спору у цій справі. Згідно з пояснень позивачки у судовому засіданні її позовна вимога про вселення не стосувалася лише і виключно самочинного побудованого житлового будинку.

При цьому суд апеляційної інстанції керувався положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Вінницького міського суду Вінницької області. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконавчого провадження відмовлено.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_5 , про усунення перешкод

у користуванні житлом шляхом вселення призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у вищевказаній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 447/455/17-ц

за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання припиненим

права на користування житлом; за зустрічним позовом ОСОБА_9

до ОСОБА_8 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення поновлено у зв`язку

з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року у справі № 127/12712/18-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Так, вказаним судовим рішенням встановлено, що: з січня 2007 року сім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично розпалася і з того часу вони проживають окремо та не ведуть спільного господарства; починаючи з січня 2011 року

ОСОБА_3 проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10

у будинку по АДРЕСА_1 ; факт окремого проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 з 2007 року доведено, а саме актом

від 07 травня 2018 року, складеним сусідами ОСОБА_3 , та довідкою квартального комітету мікрорайону «Київський» від 08 травня 2018 року

№ 562, в яких зазначено, що ОСОБА_1 разом із сином з 2007 року та по теперішній час не проживають у будинку по АДРЕСА_1 .

Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідач не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки спадщину після смерті свого батька автоматично не прийняв, свідоцтва про право

на спадщину за законом у нього відсутнє, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно він, як власник спірного майна, не зареєстрований, а вимог до іншого співвласника цього майна - ОСОБА_5

не заявлено. Враховуючи те, що користування жилим приміщенням можливе лише за наявності права власності на нього, а таке право ОСОБА_3 не оформлено, тому позивачка разом з сином теж не мають права користуватись цим житлом.

Також апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 є співвласником ј частки квартири АДРЕСА_2 , в якій вона проживала разом з сином з 2007 року.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою,

а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відсутність у відповідача свідоцтва про право на спадщину за законом не позбавляє його такого права, а факт прийняття ним спадщини підтверджено належними доказами.

У квітні 2020 року ОСОБА_5 , співвласник спірного будинку, подав відзив, у якому підтримав доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З лютого 2000 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 19 грудня 2003 року вони зареєстрували шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня

2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано(а. с. 3, 4, 157-158).

Відповідно до довідки квартального комітету мікрорайону «Київський»

від 23 липня 2018 року № 1027 ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2 зі свідчень сусідів, відповідно до акта від 16 липня 2018 року з 2000 року

по червень 2017 року проживали у будинку АДРЕСА_1 .

З 25 березня 2018 року ОСОБА_1 з сином відповідно до акта

від 25 червня 2018 року, складеного на підставі свідчень сусідів про місце проживання осіб, проживають за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 6).

Згідно з інвентаризаційної справи № 1639 на будинок, розташованого

по АДРЕСА_1 , власниками цього будинку на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада

1977 року зазначений ОСОБА_6 , батько відповідача - ОСОБА_3 ,

та на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2004 року

ОСОБА_5 . Кожен із них володіє 1/2 часткою будинку.

У вказаних правочинах визначені конкретні приміщення, якими користуються співвласники, тобто існує порядок користування будинком. Так, у постійному користуванні ОСОБА_6 значаться кімната, житловою площею 14,30 кв. м, сіни 2-1, сарай «а3», вбиральня «уІ» (а. с.112-116).

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько відповідача - ОСОБА_6 помер. Спадщина після смерті померлого в установленому порядку не оформлена.

ОСОБА_3 не заперечувалося, що на земельній ділянці

по АДРЕСА_1 розташований новозбудований будинок, який зведений самочинно та не введений до експлуатації. Згідно з пояснень

у судовому засіданні ОСОБА_3 він мешкає цьому новому будинку,

який фактично придатний для використання в якості житла. У старому батьківському будинку ніхто не проживає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право

на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК Українипередбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСРгромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею)

для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зістаттею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені

в частині другійстатті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин

з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162цього Кодексу.

У статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України

у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

У Рішеннях Конституційного Суду України N 4-зп від 3 жовтня 1997 року

у справі за конституційним зверненням ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) №18/183-97 та № 5-рп/2012 від 13 березня 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_12 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) № 1-7/2012 зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною

є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено

у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, щочлени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом

у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:

У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина

і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги

як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням,

та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Отже, при розгляді справ у подібних правовідносин необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц, провадження № 14-64цс20, яка стосувалася застосування положень статті 156 ЖК УРСР та відповідних норм ЦК України.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що з лютого 2000 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 19 грудня 2003 року вони зареєстрували шлюб, від якого у них

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

З часу реєстрації шлюбу сторони разом з дитиною були зареєстровані та проживали у житловому будинку по АДРЕСА_1 , Ѕ частка якого належала батьку відповідача - ОСОБА_6 . Оскільки зазначений будинок був старим, сторонами за згодою батька відповідача було прийнято рішення про будівництво на земельній ділянці за цією адресою нового будинку та побудовано його, проте не введено до експлуатації.

Таким чином, за вищевказаною адресою розташовано два житлових будинка, один з яких новий, побудований самочинно та не введений

до експлуатації. Зазначене не заперечувалося ОСОБА_1 у письмових поясненнях (а. с. 65-66, 124-125) та ОСОБА_3 , а згідно з його пояснень у судовому засіданні він мешкає у новому будинку, який фактично придатний для використання в якості житла. У старому батьківському будинку ніхто не проживає.

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько відповідача - ОСОБА_6 помер. Спадщина після смерті померлого в установленому законом порядку не оформлена, проте апеляційний суд вірно виходив із того, що застосуванню підлягають положення статті 1268 ЦК України.

Проте суди не звернули увагу на вищенаведені доводи щодо врахування балансу інтересів сторін спору, а також допустили порушення норм цивільного процесуального права, які вплинули на правильне вирішення спору.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 просила суд вселити її та сина до житлового будинку АДРЕСА_1 , а у поясненнях до позову та відзиву (а. с.65-66, 124-125) нею вказано, що на земельній ділянці

за вищевказаною адресою знаходяться два житлових будинки, тобто один, який належав спадкодавцеві - ОСОБА_6 , а інший новий, побудований самочинно, в якому вони фактично проживали в останні роки.

Отже, позивачці слід уточнити, до якого будинку вона просить вселити

її з сином, надати докази, чи існує спадковий будинок.

Також у порушення вимог пункту 1 частини першої статті 189, пункту 4 частини четвертої статті 197 ЦПК України районний суд не обговорював питання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача іншого співвласника житлового будинку - ОСОБА_5 і не уточнив

у позивачки, до якої частини житлового будинку вона просить вселити. Зазначене має юридичне значення, оскільки необхідно встановити,

чи виділені частини співвласників у натурі, чи визначено між ними порядок користування житловим будинком і до якої частини житлового будинку позивачка просить її з дитиною вселити.

Крім того, суди не дали належної правової оцінки доводам

ОСОБА_3 (а. с. 154-155), які також відображені у касаційній

скарзі, про те, що позивачка є співвласником ј частки квартири

АДРЕСА_2 , в якій вона фактично проживала разом з сином з 2007 року.

З`ясування зазначеного має значення для врахування балансу інтересів сторін у контексті висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц, провадження № 14-64цс20.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 січня

2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк