ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/941/19 Номер провадження 22-ц/814/2492/20Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого судді: Бондаревської С.М.

       суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.

секретар: Зеленська О.І.

за участю представника позивача – адвоката Фелоненко С.М.

представника відповідача – Немченка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

       на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Подільський відділ державної виконавчої служби міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області, про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів, –

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 18 вересня 2007 року Ленінським районним судом м. Полтави по справі №2-1251/07 було видано виконавчий лист №2-1252 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання не-повнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх видів заро-бітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З грудня 2010 року відповідач або частково проводив розрахунки за зобов`язанням, або не проводив їх взагалі, що призвело не лише до порушення ним встановленого законом порядку, а й спричинило скрутне матеріальне становище її – позивача та їхнього сина.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах згідно з виконавчим листом №2-1252 від 18 вересня 2007 року, виданого Ленінським районним судом м. Полтави, станом від грудня 2010 року по листопад 2018 року, заборгованість складає 62 994 грн. 09 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості.

Посилаючись на викладені обставини та норми ч. 1 ст. 196 СК України, позивач просила стягнути з ОСОБА_1 , на її – ОСОБА_2 користь заборгованість по виплаті аліментів у розмірі 62 994 грн. 09 коп., а також неустойку за прострочення виплат по аліментах у розмірі 775 726 грн. 01 коп.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2020 ро-ку позов ОСОБА_2 – задоволено частково.        

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті аліментів у розмірі 62 994 грн. 09 коп. та пеню у розмірі 62 994 грн. 09 коп., а всього 125 988 грн. 18 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення – залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2020 року, відповідач ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заборгованості по виплаті аліментів у розмірі 62 994 грн. 09 коп. та пені у розмірі 62 994 грн. 09 коп., а всього 125 988 грн. 18 коп. ухвалити нове рішення з урахуванням того, що розмір пені, який за рішенням суду підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача не може бути більшим ніж різниця між сумою заборгованості за аліментами в розмірі 65 458 грн. 25 коп. та розміром застосованих заходів примусового виконання, в розмірі 23 405 грн. 49 коп., тобто не може бути більшим за 42 052 грн. 76 коп.

Також вказував, що районний суд, задовольнивши вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 62 994 грн. 09 коп., фактично збільшив розмір аліментів, що підлягають стягненню майже у два рази, тоді як розмір аліментів, визначений рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2007 року у справі №2-1252/07 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, вже і так стягується з відповідача в примусовому порядку в рамках виконавчого провадження №23311797.

Окрім того, вважає, що суд першої інстанції не мав права ухвалювати заочне рішення у справі, оскільки він як відповідач по справі не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, жодна з судових повісток не була вручена ОСОБА_1 .

При цьому зазначав, що в матеріалах справи підшиті поштові конверти, які суд першої інстанції направляв відповідачу рекомендованими листами на адресу АДРЕСА_1 на яких міститься відмітка відділення поштового зв`язку про те, що поштове відправлення повернуто відправнику у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Матеріали справи не містять належних доказів направлення судової повістки про виклик відповідача у судове засідання, що було призначене на 20 листопада 2019 року.

Таким чином, оскільки у суду першої інстанції станом на 20 листопада 2019 року не було інформації про належне повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи, розгляд якої призначено на 20 листопада 2019 року, та позивач не міг висловити свою думку з приводу проведення заочного розгляду справи через відсутність у судовому засіданні 20 листопада 2019 року, – вважає, що суд не мав законних підстав для ухвалення заочного рішення у справі.

Окрім того, посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні заочного рішення не було дотримано норми ст. 280 ЦПК України та неправильно застосовані норми ст. 196 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 196 СК України, у разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провад-ження», – максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом і перераховуються стягувачу.

В свою чергу, районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що в рамках примусового виконання виконавчого листа, виданого 18 вересня 2007 року Ленінським районним судом м. Полтави у цивільній справі №2-1252 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів (номер провадження в АСВП 23311797) державним виконавцем Подільського ВДВС м .Полтава ГТУЮ у Полтавській області Гриб Т.В. була винесена постанова про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 у розмірі 30% від суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 23 405 грн. 49 коп.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 19 квітня 2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який було розірвано 12 вересня 2007 року рішенням Ленінського районного суду м. Полтави.

У сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син – ОСОБА_4 .

Ленінським районним судом м. Полтави 18 вересня 2007 року по справі №2-1251/07 був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% на дитину відповідного віку.

На підставі даного виконавчого листа державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області було відкрито виконавче провадження №23311797.

З грудня 2010 року відповідач або частково проводив розрахунки по аліментних зобов`язаннях або не проводив їх взагалі, в результаті чого заборгованість по сплаті аліментів станом на день подачі позову становила 62 994 грн. 09 коп.

Згідно наданого розрахунку пені, встановлено, що розмір пені за прострочення сплати аліментів за період з грудня 2010 року по листопад 2018 року відповідно до положень статті 196 СК України у ОСОБА_1 становить 775 726 грн. 01 коп. /а. с. 3-5/.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість зі сплати аліментів є меншою за суму пені, тому, з урахуванням норм ч. 1 ст. 196 СК України, дійшов висновку, що з відповідача підлягає до стягнення неустойка (пеня) у сумі 62 994 грн. 09 коп., яка дорівнює 100 відсоткам заборгованості по сплаті аліментів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з несвоєчасною та не у повному обсязі сплатою грошових коштів за рішенням суду  у відповідача утворилась заборгованість за аліментами у розмірі  62 994 грн. 09 коп., а тому вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за прострочення сплати аліментів на підставі статті 196 СК України у сумі 62 994 грн. 09 коп., яка дорівнює 100 відсоткам заборгованості по аліментах.

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що сторони з 19 квітня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2007 року.

Від даного шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а. с. 8, 9/.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2007 року по справі №2-1252/07 стягнуто з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5  аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3  у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% на дитину відповідного віку,починаючи з 15 серпня 2007 року до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до вказаного рішення місцевого суду, Ленінським районним судом  міста Полтави видано виконавчий лист №2-1252 від 18 вересня 2007 року, на підставі якого постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №23311797, яке, на час звернення позивача з даним позовом до суду, перебуває на виконанні Поділь-ського  відділу державної виконавчої служби м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області.

Згідно з розрахунком, складеним заступником начальника відділу Гавриленко Д.В., заборгованість   ОСОБА_1   за аліментами  станом на 01 грудня 2018 року становила 62 994 грн. 09 коп., що також підтверджується письмовим повідомленням за №3959 від 18 лютого 2019 року за підписом в.о. начальника Подільського відділу державної виконавчої служби м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області /а.с. 11-16/.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 194 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Згідно з частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за алімен-тами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору – судом.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 74 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду про стягнення аліментів), а також статтею 71 Закону України від 02 червня  2016 року №1404-VIII «Про виконавче провад-ження», чинного на момент звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України від 02 червня  2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Таким чином, за відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) (абзац 24), підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема: від 07 жовтня 2019 року у справі №760/22598/15-ц (провадження №61-30436 св18), від 18 листо-пада 2019 року у справі №293/286/17 (провадження №61-380св17), від 28 жовтня 2020 року у справі №537/4755/16-ц (провадження №61-20760св19).

Стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за аліментами, суд першої інстанції не врахував, що розмір заборгованості визначено за виконавчим листом, відповідач визнав розмір заборгованості за аліментами, а тому суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги на рішення районного суду в частині стягнення на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів апеляційний суд виходить з наступного.

За нормами частини 1 статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідно до абзаців другого та п`ятого частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Позивачем обрахована загальна сума пені за несплату аліментів у розмірі 775 726 грн. 01 коп. при наявній заборгованості відповідача по аліментах на час звернення позивача до суду з зазначеною позовною заявою – у розмірі 62 994 грн. 09 коп.

При вирішенні даного спору, суд першої інстанції вірно виходив з діючої редакції частини 1 статті 196 Сімейного кодексу України, якою фактично пом`якшено майнову відповідальність відповідача за невиконання зобов`язання та визначено, що загальний розмір неустойки (пені) не може бути більше 100 відсотків заборгованості.

Однак, суд, внаслідок неналежного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи, фактично позбавив відповідача права надати свої пояснення, докази та заперечення щодо позовних вимог, що в свою чергу призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Так, судом зокрема не було з`ясовано, що в рамках примусового виконання виконавчого листа, виданого 18 вересня 2007 року Ленінським районним судом м. Полтави у цивільній справі №2-1252 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів (номер виконавчого провадження ВП 23311797), державним виконавцем Подільського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області Гриб Т.В. була винесена постанова про накладення за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 23 405 грн. 49 коп. на користь стягувача (з урахуванням постанови від 01 жовтня 2020 року про виправлення описки) /а. с. 9, 46 матеріалів у провадженні №2-п/553/23/2020 за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення/.

При цьому судом першої інстанції допущено також неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, районним судом не було застосовано до даних правовідносин норми абзацу другого частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, згідно яких, у разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Зважаючи на той факт, що станом на дату ухвалення заочного рішення районним судом у даній справі, до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду – ОСОБА_1 , були застосовані заходи примусового виконання, передбачені частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме винесена постанова про накладення штрафу у розмірі 23 405 грн. 49 коп., відповідно до вимог ст. 196 СК України максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання.

Таким чином, максимальний розмір пені, який за рішенням суду підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача не може бути більшим ніж різниця між сумою заборгованості за аліментами в розмірі 62 9994 грн. 09 коп. та розміром заходу примусового виконання у вигляді штрафу у розмірі 23 405 грн. 49 коп., тобто не може бути більшим за 39 588 грн. 60 коп.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Так, за нормами ч. 2 ст. 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Разом з тим, наявні у справі докази свідчать про відсутність належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про місце, дату і час розгляду справи у суді першої інстанції 20 ли-стопада 2019 року.

В той же час, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін, один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, — передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (п.23 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Gurepka v. Ukraine (№2)»).

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене в §1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, установлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату й місце проведення засідання, а й мати достатньо часу, щоб устигнути підготуватися до справи (пп. 25, 27 рішення від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. Russia»).

За нормами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обовязковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, зважаючи, що місцевим судом при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права та розглянуто дану справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим порушено його процесуальні права, на що зокрема посилається заявник, – колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтуваними, та приходить до висновку, що з цих підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача на її користь пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 39 588 грн. 60 коп. та відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по аліментах за наведених вище обставин.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376, ст. ст. 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2019 року – скасувати. Ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Подільський відділ державної виконавчої служби міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області, про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 39 588 грн. 60 коп.

В частині позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:         Бондаревська С.М.

Судді:                                                                 Абрамов П.С.                                                        

Пилипчук Л.І.