Постанова

Іменем України

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 759/12558/17

провадження № 61-2579св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Комуністична партія України,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Українська прес-група», ОСОБА_1 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комуністичної партії України на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року у складі судді Ул`яновської О. В. та на постанову Київського апеляційного суду від

16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Комуністична партія Українизвернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська прес-група» (далі - ТОВ «Українська прес-група»), ОСОБА_1 про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у щоденній всеукраїнській газеті «День» НОМЕР_1, що належить ТОВ «Українська прес-група», на 4 сторінці в рубриці «Подробиці» було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якій містилося інтерв`ю ОСОБА_1 із зазначенням наступної інформації:

«… Чи реально зробити в умовах, які існують зараз? Існує думка, що російські олігархи та чиновники знають, де межа власного збагачення і де починаються національні інтереси, тоді як наші не знають міри…

- Гадати, що наші олігархи зміняться не варто. Це марнування часу. Внутрішній агресор нічим не кращий від зовнішнього. «В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема, КПУ…».

На думку прозивача, поширена інформація є недостовірною, не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію партії, а також явно демонструє той факт, що ОСОБА_1 без належної доказової бази, в тому числі, без рішення суду, матеріалів розслідування, кримінальних проваджень або коментарів офіційних представників влади, звинуватив Комуністичну партію України в антиукраїнській позиції, отримання грошових коштів від російського або іншого іноземного капіталу. Вказані висловлювання завдають шкоди репутації партії, підривають її авторитет серед населення країни, створюють у громадськості помилкове та оманливе уявлення стосовно політичної позиції партії, що є порушенням репутації Комуністичної партії України.

Посилаючись на вказані обставини, Комуністична партія України просила суд:

- визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_1 та

ТОВ «Українська прес-група»у щоденній всеукраїнській газеті «День» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: « В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема КПУ »,

- зобов`язати ОСОБА_1 спростувати зазначену недостовірну інформацію з наступного дня набрання законної сили судового рішення шляхом, яким вона була поширена, а саме: у інтерв`ю в щоденній газеті «День» повідомити, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «День» НОМЕР_1 у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: « В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема КПУ » - не відповідає дійсності;

- зобов`язати ТОВ «Українська прес-група» з наступного дня набрання законної сили судового рішення опублікувати спростування

ОСОБА_1 на поширену ним недостовірну інформацію;

- зобов`язати ТОВ «Українська прес-група» розмістити на 4 сторінці у щоденній всеукраїнській газеті «День» в рубриці «Подробиці» спростування про те, що інформація, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «День» НОМЕР_1 у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: « В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема КПУ » - не відповідає дійсності.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суд у м. Києва від 27 вересня

2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що інформація, висловлена ОСОБА_1 , що була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 у газеті «День» НОМЕР_1, на 4 сторінці в рубриці «Подробиці», стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 », є власними оціночними судженнями автора, вираженням його суб`єктивної думки й поглядів, які не можуть бути перевірені на предмет достовірності, а тому не підлягають спростуванню.

Суди дійшли висновку про відсутність підстав, які б доводили, що висловлювання ОСОБА_1 мотивовані цілеспрямованими діями на приниження ділової репутації позивача, як політичної партії, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року Комуністична партія України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 27 вересня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справу № 759/12558/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновок судів стосовно оціночності суджень автора щодо інформації, викладеної ІНФОРМАЦІЯ_1 у газеті «День» НОМЕР_1, на 4 сторінці в рубриці «Подробиці» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 », є помилковим, оскільки спірна інформація, а саме: « В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема КПУ », викладена у формі стверджень, категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), а не оціночних суджень.

Спірна інформація принижує ділову репутація позивача, оскільки містить недостовірні дані про порушення порядку фінансування політичних партій. Разом із тим, жодного рішення суду, яким було б встановлено факт отримання Комуністичною партією України або її посадовими особами грошових коштів від російського або іншого іноземного капіталу, немає, що свідчить про недостовірність цієї інформації.

Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про проведення лінгвістичної експертизи та не дослідили належним чином докази у справі, зокрема, офіційні відповіді СБУ, НАЗК, прокуратури, які є безпосереднім доказом на підтвердження факту недостовірності інформації, поширеної відповідачами.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_2 , у якому просить суд залишити касаційну скаргу Комуністичної партії Українибез задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач не вказав належних підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень. Твердження позивача свідчать про перекручування висловлювань ОСОБА_1 , особисте сприйняття позивачем інформації, оскільки зі змісту статті вбачається, що спірне інтерв`ю - достатньо філософська розмова, роздуми на тему суспільно-політичної ситуації у країні та власне, суб`єктивне переконання автора.

Крім того, Комуністична партія України є публічним суб`єктом політичного життя, а тому повинна бути готова до прискіпливої уваги її діяльності та висловів її лідерів, оскільки межа критики до політичних партій завжди набагато ширша.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у щоденній всеукраїнській газеті «День» НОМЕР_1, що належить ТОВ «Українська прес-група», на 4 сторінці в рубриці «Подробиці» було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якій містилося інтерв`ю

ОСОБА_1 , із зазначенням, зокрема, такої інформації (далі - цитація із застосуванням пунктуації автора):

«… Чи реально зробити в умовах, які існують зараз? Існує думка, що російські олігархи та чиновники знають, де межа власного збагачення і де починаються національні інтереси, тоді як наші не знають міри…

- Гадати, що наші олігархи зміняться не варто. Це марнування часу. Внутрішній агресор нічим не кращий від зовнішнього. В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема, КПУ…». (а. с. 22, т. 1)

Факт поширення зазначеної інформації в указаний спосіб не заперечується сторонами у справі.

Комуністична партія 09 червня 2017 року письмово звернулася до

ТОВ «Українська прес-група» з вимогою про спростування вищевказаної інформації, а саме: «В Україну заходили російські капітали, які фінансували місцеві антиукраїнські партії, зокрема, КПУ...», як такої, що не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію партії (а. с. 24-28, т. 1).

12 липня 2017 року директор ТОВ «Українська прес-група» ОСОБА_3 повідомила, що поширена інформація є авторським матеріалом, що була отримана під час інтерв`ю. Спростування цієї публікації без згоди автора, яку останній не надавав редакції газеті, є втручанням в цілісність авторського твору, порушенням немайнового права, а тому не може бути спростована

(а. с. 29-31, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням, а під діловою репутацією особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження думки та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширенняпро неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» («Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Крім того, у пункті 21 постанови пленуму Верховного Суду України

від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів чи політичних партій.

Свобода політичної дискусії є стрижнем концепції демократичного суспільства. Питання, що стосується аналізу діяльності певної політичної партії чи політичного діяча, до якого привернута увага всього суспільства, безперечно є інформацією, яка становить суспільний інтерес.

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що інформація, висловлена ОСОБА_1 , що була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 у газеті «День» НОМЕР_1 на 4 сторінці в рубриці «Подробиці», стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 », є власними оціночними судженнями автора, вираженням його суб`єктивної думки й поглядів, які не можуть бути перевірені на предмет достовірності, а тому не підлягають спростуванню.

Поширення таких суджень відповідачем повинно оцінюватися у сукупності всього інтерв`ю з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.

Доводи касаційної скарги про те, що поширені висловлювання створюють у громадськості негативну поведінку щодо політичної партії, підривають її авторитет, є безпідставними, оскільки спірна інформація не може тлумачитися як така, що містить фактичні дані, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Підстави вважати, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, судами не встановлено, а позивачем не доведено.

Наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених статтею 105 ЦПК України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи у справі. Не призначення експертизи у справі не є підставою для скасування законних рішень у цій справі.

Посилання касаційної скарги на неврахування та не дослідження судами доказів у справі Верховним Судом відхиляються, оскільки вони направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо клопотання Комуністичної партії України про розгляд справи за участю представника партії

У касаційній скарзі Комуністична партія України просила провести розгляд справи за участю представника позивача.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комуністичної партії України залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук