Ухвала

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 161/14326/19

провадження № 61-17156ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та відповідачі у різний час набули права спільної часткової власності на житлові будинки та господарські споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Його частка у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/5. Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,1076 га, яка належала ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (0,0826 га) та ОСОБА_2 (0,025 га).

Володіючи частиною житлового будинку, він набув право власності на земельну ділянку відповідно до статті 120 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України). Спірна земельна ділянка є спільна між усіма п`ятьма співвласниками будинків, тому вони не можуть досягнути згоди щодо можливості встановлення її меж.

Із урахуванням наведених обставин, позивач, збільшивши вимоги позову, просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційно до належної йому частки у праві власності житлового будинку, але у розмірі площі земельної ділянки не меншій ніж та, яка необхідна для обслуговування частини житлового будинку, яка йому належить на праві спільної часткової власності та стягнути з відповідачів понесені у справі судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент виникнення у позивача права власності на зазначений житловий будинок, попередній власник ОСОБА_7 не мав права власності на спірну земельну ділянку, оскільки вона належала на праві власності ОСОБА_6 , а тому у зв`язку з набуттям позивачем права власності на 1/5 частини житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, до позивача як до нового власника цього нерухомого майна не перейшло право власності на частину земельної ділянки, площею 0,085 га, а тому відсутні підстави для визнання права власності на цю земельну ділянку за позивачем.

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано для усунення зазначених недоліків строк до 24 грудня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, а саме: запропоновано заявнику самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору та сплатити його, враховуючи раніше сплачені суду кошти.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме клопотання на виконання ухвали щодо усунення недоліків касаційної скарги, висновок судової оціночно-земельної експертизи від 09 вересня 2019 року № 16.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи від 09 вересня 2019 року № 16 вартість спірної земельної ділянки складає 167 678,00 грн.

Предметом позову у цій справі є визнання права власності на 1/5 частини земельної ділянки, ціна позову складає 33 535,60 грн (167 678,00 грн ? 1/5), що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик