Єдиний унікальний номер 229/1376/19

Номер провадження 22-ц/804/3331/20        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020  року                                                                                                                       м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Корчистої О.І., Папоян В.В.,

за участю секретаря судового засідання Гуляєва М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Лебеженка В.О. в місті Дружківці Донецької області, повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року, в справі номер 229/1376/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський фарфоровий завод» про зобов`язання прийняти на роботу та стягнення належної оплати,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2019 року до Дружківського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Дружківський фарфоровий завод»  про зобов`язання прийняти на роботу та стягнення належної оплати, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 травня 2014 року його взято на облік, як безробітного в Центрі зайнятості м. Дружківка, після скорочення штату в ПАТ «ДМЗ».

26 грудня 2018 року на прийомі у спеціаліста №9 йому надано направлення в ТОВ «Дружківський фарфоровий завод» для  працевлаштування на вільне робоче місце: слюсаря – ремонтника.

27 грудня 2018 року позивач прийшов до ТОВ «Дружківський фарфоровий завод», за адресою: Донецька область, м. Дружківка, вул. Педагогічна, 18, з відповідним направленням на вільне робоче місце: слюсаря – ремонтника.

Проте, йому було відмовлено у прийомі на роботу з причини невідповідності вимогам займаній посаді. При цьому, жодного роз`яснення, бесіди та огляду трудової книжки, представниками підприємства не провадилося.

З приводу незаконної відмови позивач звертався до УСЗН  Дружківської міської ради та головного управління Держпраці у Донецькій області. Однак, УСЗН Дружківської  міської ради перенаправило його звернення до ГУ Держпраці у Донецькій області. ГУ Держпраці у Донецькій області надало відповідь, що управлінню забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду індивідуальних або колективних трудових спорів.

Просив суд зобов`язати адміністрацію ТОВ «Дружківський фарфоровий завод» прийняти його на роботу з 27 грудня 2018 року на посаду слюсаря-ремонтника; стягнути належну  оплату, яку він міг отримати  з 27 грудня 2018 року до ухвалення судового рішення, виходячи з розміру 5000,00 грн в місяць.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський фарфоровий завод» про зобов`язання прийняти на роботу та стягнення належної оплати – відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати   рішення  Дружківського  міського  суду  Донецької  області  від  09  вересня  2020  року  та

направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, та таким, що ухвалене з порушення норм процесуального права.

Суд не взяв до уваги надані позивачем належні докази, які були предметом розгляду справи, не дослідив всіх обставин справи та виніс незаконне рішення.

Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Представник відповідача ТОВ «Дружківський фарфоровий завод» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України.

Судова повістка про розгляд справи на 17 грудня 2020 року, що направлена на адресу відповідача ТОВ «Дружківський фарфоровий завод», 11 грудня 2020 року Укрпоштою повернута до суду апеляційної інстанції через відсутність адресата за вказаною адресою.

В суді першої інстанції представник відповідача приймав участь в судових засіданнях, надсилав відзив на позовну заяву з додатками, зазначаючи офіційну адресу, на яку апеляційним судом направлена повістка. Проте, апеляційному суду не повідомив про зміну свого місцезнаходження, тому апеляційний суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи відповідно до ст.. 131 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившегося відповідача.

Заслухавши суддю – доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до трудової книжки серія НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 працював у ВАТ «Дружківський метизний завод»  в  період  з 10.07.2007 року по 08.02.2011 року на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду. З 13 червня 2014 року по 09 червня 2015 року Дружківським Центром зайнятості виплачувалась допомога по безробіттю  (а.с. 13-16).

З направлення на працевлаштування від 26 грудня 2018 року Дружківським міським центром зайнятості вбачається, що ОСОБА_1 направлений для працевлаштування на робоче місце (вакансію) слюсар-ремонтник ТОВ «Дружківський фарфоровий завод». В цьому Направлені на працевлаштування №05171812120002008 від 26.12.2018 року роботодавцем в графі «Відповідь про прийняте рішення» зроблено відмітку – відмовлено в прийнятті на роботу, робоче місце, оскільки не відповідає вимогам (а.с. 2).

Відповідно до диплому серія НОМЕР_2 , виданого 15 липня 1979 року, ОСОБА_1 отримав професію слюсар-ремонтник 3-го розряду. З посвідчення №80 від 18 лютого 1981 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 підвищив свою кваліфікацію за спеціальністю слюсар-ремонтник та отримав 5 розряд слюсаря по ремонту обладнання (а.с. 17).

Згідно з посвідченням №420 від 09 квітня 1980 року позивач ОСОБА_1 пройшов курси підвищення кваліфікації за спеціальністю слюсар-ремонтник та отримав 4 розряд (а.с. 18).

Листом ГУ Держпраці у Донецькій області №044/16-06/Л-25;Л-38 від 25.01.2019 року  ОСОБА_1 повідомлено, що згідно відповіді ТОВ «Дружківський фарфорового заводу» та наданих витягів з технічної документації вбачається, що відповідно до профілю ТОВ «Дружківський фарфорового заводу», а саме для механічної служби заводу встановлені особливі критерії щодо професійно-кваліфікаційного складу осіб, які повинні мати підготовку кваліфікаційних робітників, пов`язану з обслуговування виробництва та ремонту сучасного нового європейського автоматичного обладнання з центральним програмним забезпеченням, згідно з Державним стандартом професійно-технічної освіти ДСПТО 7233.С33.11-2015. При цьому, ОСОБА_1 не надані будь-які офіційні документи, підтверджуючи кваліфікацію та відповідність вакантній посаді слюсаря-ремонтника механічної служби заводу, через що було зроблено у направлені Державної служби зайнятості представником ТОВ «Дружківський фарфорового заводу»  запис про невідповідність вакантній посаді (а.с. 19).

З службової записки начальника відділу персоналу ТОВ «Дружківський фарфорового заводу», 27 грудня 2018 року вбачається, що до Товариства звернувся ОСОБА_1 , як кандидат на вакантну посаду слюсаря-ремонтника механічної служби, за направленням від Державної служби зайнятості.   Для механічної служби, відповідно до профілю підприємства, встановлено особливі критерії щодо професійно-кваліфікаційного складу осіб, які повинні мати унікальні  (рідкісні) професії пов`язані з обслуговуванням виробництва та ремонтом сучасного нового європейського автоматичного обладнання ТМ «SAMA» (Німеччина), «REIDHAMMER» (Німеччина) та «SACMI» (Італія) з центральним програмним забезпеченням, яке введено в експлуатацію з 2013 року. Ознайомившись з документами, що підтверджує особу (паспорт), а також з записами трудової книжки, ОСОБА_1 було запропоновано надати посвідчення або диплом, що підтверджують необхідну кваліфікацію, стосовно вимогам до вакансії. Проте, ним не  надані запитувані документи. Кандидат на вакантну посаду не підтвердив свого досвіду роботи з подібним обладнанням та повідомив про відсутність за останній час офіційних документів про визначення його стану здоров`я за професією слюсаря-ремонтника, встановлені актом визначення категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичним оглядам. Підстав для направлення кандидата ОСОБА_1 для проходження медичного огляду не було (а.с. 35).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив необґрунтованості позовних вимог.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Згідно із статтею 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Судом встановлено, що вимоги до претендентів на подану вакансію: професія (посада) – слюсар    ремонтник відноситься до категорії працівників 4-6 розряду.

Основними вимогами до кандидата, який претендує на посаду є: наявність професійно-технічної освіти; кваліфікований робітник (який має достатній освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі. 

ОСОБА_1 , претендуючи на посаду слюсаря-ремонтника механічної служби, надав до відділу персоналу ТОВ  «Дружківський фарфоровий завод» направлення Дружківського міського Центру зайнятості від 26 грудня 2018 року №05171812120002008 та трудову книжку. 

Позивачем інших документів передбачених статтею 24 КЗпП України не надано, зокрема посвідчення або диплому, що підтверджують його кваліфікацію стосовно вимогам до вакансії та довідку про стан здоров`я, що унеможливило перевірку відповідності позивача вимогам посади, на яку той претендував.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість відмови позивачу у прийнятті на роботу на вакантну посаду. Його твердження з цього приводу не відповідають обставинам справи.

Апеляційний суд також зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, враховуючи зміст ст. 21 КЗпП України, з якого вбачається, що укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу, та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Наявності правових підстав, які б указували на існування у відповідача обов`язку щодо укладення трудового договору з позивачем, встановлено не було.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої  інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 367 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної  інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 18 грудня 2020 року.

Суддя: