Провадження номер 2/741/655/20

Єдиний унікальний номер 741/1215/20

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

іменем України

17 грудня 2020 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді  Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Качан О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1   про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

08 жовтня 2020 року  до  Носівського  районного суду  Чернігівської області надійшла позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості   за  кредитним  договором    в розмірі  10378 грн. 63 коп. та 2102 грн. 00 коп. судових витрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 09 січня 2012  року з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписав заяву № б/н, чим підтвердив згоду  на те, що підписана заява разом з Умовами  та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає  між ним та банком договір про надання банківських послуг. Банком на підставі вказаного договору було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов користування та обслуговування  картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку.  У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5000 грн. 00 коп. Оскільки відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, станом на 09 вересня 2020 року виникла заборгованість  на суму 10378 грн. 63 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту   –    4441    грн. 68 коп.,  в т. ч. заборгованість за  притороченим тілом кредиту – 4441 грн. 68 коп., заборгованості  за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 – 1514 грн. 98 коп. та нарахованої пені у розмірі 4421 грн. 97  грн.

Ухвалою судді Носівського  районного суду  Чернігівської області від 20 жовтня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, постановлено розгляд справи проводити в судовому засіданні з викликом сторін, призначено судове засідання на 18 листопада  2020 року.

18 листопада 2020 року  розгляд справи відкладено до 17 грудня  2020 року у зв`язку з неявкою учасників справи.

У судове засідання 17 грудня  2020 року  представник позивача не з`явився, у поданому клопотанні зазначив, що просить  суд розглянути позов до  ОСОБА_1    у порядку спрощеного провадження без виклику сторін (а. с. 51). Окремо подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, у якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та   не   заперечує   проти   заочного   розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду (а. с. 52).

Відповідач, який повідомлявся судом про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку шляхом надсилання судової повістки про виклик за адресою місця реєстрації, у судове засідання 17 грудня 2020 року не з`явився, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов та жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання   без  поважних   причин  або   без повідомлення  причин;  3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти  такого вирішення справи.

За письмовою згодою позивача суд постановив 17 грудня  2020 року ухвалу про заочний розгляд справи, у відповідності до ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України).

У відповідності до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд робить висновок,  що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з нижченаведеного.

Так, у відповідності  до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормою ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно  з довідкою  позичальнику ОСОБА_1 було надано такі кредитні картки (а. с.11):

№ НОМЕР_1 ,  дата відкриття 09.01.2012, термін дії – 10/15;

№ НОМЕР_2 ,  дата відкриття 08.05.2014, термін дії – 05/17;

№ НОМЕР_3 , дата відкриття 29.03.2018, термін дії – 03/22.

Позивач надав 09 грудня 2012 року ОСОБА_1 у користування грошові кошти в розмірі 1000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок НОМЕР_1 , який 06 березня 2015 року було зменшено до 920 грн. 00 коп., 04 вересня 2015 зменшено до 270 грн. 00 коп., 26 червня 2016 року зменшено до 0 грн. 00 коп.,  29 березня 2018 року збільшено до 5000 грн. 00 коп., 29 березня 2018 року зменшено до 0 грн.00 коп., 13 травня 2019 року  зменшено до 0 грн.00 коп. (а. с.10).

У судовому засіданні установлено, що 09 січня 2012 року відповідач заповнив анкету-заяву  про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, в якій базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання  у відсотках на місяць  із розрахунку 360 днів у рік не зазначена (а. с.12).  Отже заява, окрім анкетних даних ОСОБА_2 , не  містить відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на умовах, що заявлені позивачем, а також запропоновані відповідачу конкретні  умови надання банківських послуг.

У відповідності до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша  статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 та 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Тому позовні вимоги у частині стягнення з ОСОБА_1    на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 4441 грн. (чотири тисячі сорок одна гривня) 68 копійок, яка складається із: 4441 грн. 68 копійок – заборгованості  за простроченим тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач, звертаючись із позовними вимогами про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути заборгованість за відсотками,  нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625  у розмірі 1514 грн. 98 коп.  станом на 09 вересня 2020 року. Вирішуючи цю позовну вимогу суд виходить з наведеного нижче. 

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1056 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Разом з цим, в анкеті-заяві  про приєднання до Умов і Правил  надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаної відповідачем 09 січня 2012 року, розмір процентної  ставки не зазначено.

Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення  заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит  згідно зі ст. 625, позивач посилається на Витяг з Тарифів та    Умови   та   Правила надання банківських послуг  від 06 березня 2010 року  № СП-2010-256 (а. с. 14-28). При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та цими Умовами  було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи анкету-заяву.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, за відсутності в заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року  (у справі  № 342/180/17), яка відповідно до положень ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками,  нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625  у розмірі 1514 грн. 98 коп.

У частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею на суму 4421 грн. 97 коп., що виникла станом на 09 вересня 2020 року, суд керується таким.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою та другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).

Анкета-заява від 09 січня 2012 року, яка знаходиться в матеріалах справи, не містить даних щодо визначеного розміру умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а матеріали справи не містять будь-якого належного обґрунтування  права вимоги  в частині стягнення нарахованої пені, у тому числі її розміру та порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості.

У наявному в справі Витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентні ставки, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші положення та умови (а.с.13).

Однак, матеріали справи не містять жодних  підтверджень, що саме з цим   Витягом з Тарифів     та     Умовами    та      Правилами  надання банківських послуг  від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а. с. 14-28) відповідач ознайомився, зрозумів і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Ураховуючи вищевикладене, надані позивачем Витяг з Тарифів та Умов та Правил надання банківських послуг  від 06 березня 2010 року  № СП-2010-256 не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Ці документи  прямо не передбачені в заяві позичальника, яку він особисто підписав. Підписання відповідачем заяви від 09 січня 2012 року, у якій не зазначені конкретні умови кредитування, не може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, суд робить висновок вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення заборгованості по нарахованій пені в сумі  4421 грн. 97 коп.  є безпідставними, адже такі вимоги є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища відповідача, а тому  відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

При цьому суд ураховує, що  згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з положень п. 3. ч. 2 ст. 141 ЦПК України, ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково (42,8 %), суд уважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок повернення судових витрат пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 899 грн. 66 коп., які підтверджені документально (а. с. 4).

На підставі ст. ст. 526, 527, 530, 549, 551, 599, 1050, 1048, 1054 та 1056 ЦК України та керуючись  ст. 141, ч. 2 ст. 247, 259, 263, 264 та 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1   про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1   на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 4441    (чотири    тисячі   чотириста сорок одну) гривню  68 копійок, яка складається  з 4441  грн. 68 коп. заборгованості  за кредитом.

Стягнути із ОСОБА_1   на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 899 (вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 66 коп. у рахунок повернення коштів по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д, 01001, код згідно з ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ,  реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2020 року.

Суддя А.О. Крупина