П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2020року м. Київ

Справа № 760/15867/16-ц

Провадження: № 22-ц/824/11293/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Пікуль А.А., Гаращенка Д.Р.,

секретар Гулієв М.Д.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.06.2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі продажу будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №3767.31.10.2011 року рішенням Апеляційного судуКиївської області розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 27.06.2008року, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 2 982 074 грн та судові витрати в сумі 27 357 грн.25.11.2011 року відкрито виконавче провадження №30053113. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22.11.2012 року у справі №2609/15361/12, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 грошового зобов`язання, з останнього стягнуто на користь позивача інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 94 240,57 грн, а також судовий збір у розмірі 942,40 грн. Грошове зобов`язання відповідачем досі не виконане. Також зазначав, що 29.07.2013 року з боржника ОСОБА_1 було стягнуто частину суми боргу, а саме: 557 405,00 грн шляхом реалізації належного йому арештованого нерухомого майна (будинку) згідно з протоколом № 1013327/1 від 29.07.2013 про проведення прилюдних торгів. Більше жодних дій із виконання грошового зобов`язання боржником не здійснювалось. За таких підстав просив суд стягнути з ОСОБА_1 за період з 03.12.2012 року по 23.09.2019 року на свою користь інфляційні нарахування у розмірі 3 053 055,55 грн, 3 % річних у розмірі 530 325,22 грн, а всього 3 583 380,79 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 3 583 380,79 грн та 9605 грн судового збору.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 11 липня 2020 року направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

Мотивуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства після зміни складу суду не закрив підготовче засідання та не призначив справу до розгляду по суті. Вважав, що положення статті 625 ЦК України застосується лише до випадків порушення грошових зобов`язань сторони за договором, а не на підставі рішення суду, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не можуть. Окрім того, зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скрагу адвокат Колесников Д.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначав, що актуальна судова практика свідчить, що положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов`язань, в тому числі і на зобов`язання, що виникли на підставі рішення суду. Відповідач, заперечуючи проти розміру заявлених позивачем вимог, не надав контррозрахунку або обґрунтованих заперечень щодо проведеного розрахунку. Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

В судовому засіданні адвокат Вовченко С.М. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити.

Адвокат Колесников Д.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27.06.2008 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу будинку та присадибної ділянки площею 0, 1200 га в АДРЕСА_3 що знаходиться на території Гнідинської сільської ради Бориспільського р-ну Київської обл. За умовами договору позивачем було сплачено відповідачу 1 300 000 грн вартості будинку та 1 682 974 грн вартості земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31.10.2011 року укладений між сторонами договір купівлі-продажу розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 отримані за договором кошти в розмірі 2 982 074 грн та судові витрати в справі, а всього 3 009 431 грн. 96 коп.

На виконання даного рішення суду 14.11.2011 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області був виданий виконавчий лист.

Постановою головного державного виконавця відділу з примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у м. Києві від 22.10.2012 року відкрито виконавче провадження по виконанню вищезазначеного рішення суду, накладено арешт на майно боржника та оголошена заборона на його відчуження.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22.11.2012 року у справі №2609/15361/12, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 грошового зобов`язання, з останнього стягнуто на користь позивача інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 94 240,57 грн, а також судовий збір у розмірі 942,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на висновки ВеликоїПалатиВерховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, а також на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладені у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, вважав, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Оскільки зазначений позов поданий до суду 16.09.2016, на момент звернення до суду позивач просив стягнути з відповідача на свою користь за період з 03.12.2012 по 14.09.2016 інфляційне нарахування у розмірі 2 171 337,66 грн та 3 % річних у розмірі 300 029,53 грн, суд не вбачавпідстав для застосування строків позовної давності.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що положення статті 625 ЦК України застосуються лише до випадків порушення грошових зобов`язань сторони за договором, а не на підставі рішення суду, до уваги колегії суддів не приймаються.

Як убачається із змісту позовної заяви, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, які, окрім суми, що визначена 31.10.2011 року рішенням Апеляційного судуКиївської області, нараховані також на суму стягнутих рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 22.11.2012 року 92 420,57 грн інфляційних втрат та 3 % річних. Тобто, має місце подвійне нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасність сплати боргу.

У ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Нарахування передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних на суму вже присуджених до стягнення рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22.11.2012 рокугрошових коштів відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Окрім того, слід відмітити, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто, позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто,таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Отже, суд першої інстанції помилково вважав, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності.

З урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, право ОСОБА_2 нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати обмежується відповідним періодом, а саме з 16.09.2013 року, тобто, за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом.

Згідно останньої заяви позивача про збільшення позовних вимог, кінцевим терміном нарахування 3 % річних та інфляційних втрат ОСОБА_2 зазначає 23.09.2019 року (а.с. 136-138).

Тобто, у звя`зку із невиконанням судового рішення позивач має право на стягнення передбачених ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за період з 16.09.2013 року по 23.09.2019 року.

Також слід звернути увагу на визначений позивачем розмір заборгованості, на який останній нараховує 3 % річних та інфляційні втрати.

Як зазначено вище, рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 отримані за договором кошти в розмірі 2 982 074 грн та судові витрати у розмірі 27 357,96 грн, а всього 3 009 431,96 грн.

Чинне цивільне законодавство не передбачає застосування положень ст. 625 ЦК України до правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням судового рішення в частині стягнення судових витрат.

В той же час, 29.07.2013 року в рамках виконавчого провадження внаслідок проведення торгів з ОСОБА_1 було стягнуто лише частину суми боргу, а саме 557 405 грн. Однак при проведенні зарахування коштів пімля проведення торгів розмежувати суми, які були зараховані на погашення основної суми боргу, а які на погашення суми судового збору, неможливо.

За таких обставин, при обрахуванні 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням рішення Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року відповідно до ст. 625 ЦК України слід виходити із загальної суми стягнення (3 009 431,96 грн) за вирахуванням 557 405 грн, що стягнуті в рамках виконавчого провадження, тобто, 2 452 026,96 грн.

Суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті дійшов правильних висновків про стягнення з відповідача на користь позивача передбачених ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконання рішення суду, однак, поклавши в основу ухваленого рішення розрахунки, надані позивачем, не перевірив в повному обсязі їх правильності, зокрема, щодо періоду обрахування та розміру суми, на яку здійснюється таке нарахування.

Колегія суддів відмічає, що розмір інфляційних втрат обраховується за формулою ІІС=(ІІ1:100)x(ІІ2:100)x(ІІ3:100)x… (ІІZ:100)ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,.....ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення, та за період з 16.09.2013 року по 23.09.2019 року:

IIc (100,40 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (103,30: 100) x (103,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (99,90 : 100) x (99,70 : 100) x (101,80 : 100) x (102,80 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (101,00 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) = 2.62387644,

та складає 3 981 788,82 грн (2 452 026,96 x 2.62387644 - 2 452 026,96).

Розмір 3 % річних за зазначений період обраховується за формулою: сума заборгованості x 3 % x кількість днів прострочення : 365, та складає 442 977,14 грн (2 452 026,96 х 3% х 2198 : 365).

Із наведеного розрахунку убачається, що розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є більшим, ніж заявлений ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під матеріальними межами судового розгляду слід розуміти обов`язок суду вирішити справу на підставі тільки тих вимог, які заявлені заінтересованими особами. Процесуальні межі полягають у тому, що суд розпочинає розгляд справи не інакше як за заявою (скаргою) заінтересованої особи.

В даному випадку суд не наділений правом виходити за межі заявлених вимог, а тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат слід залишити без змін.

В той же час, розмір 3 % річних є меншим, а тому рішення суду першої інстанціїв частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних підлягає зміні шляхом зменшення суми 3 % річних, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за період з 16.09.2013 року по 23.09.2019 року,з 530 325,22 грн до 442 977,14 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства (одночасне проведення підготовчого та судового розгляду), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права . . . Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Тобто, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише у разі, коли таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті повно встановив обставини, що мають значення для справи, та дійшов правильних висновків про стягнення з відповідача на користь позивача, передбачених ст. 625 ЦК України коштів, проте, не перевірив в повному обсязі правильності наданих позивачем розрахунків та помилився у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, а як наслідок помилково стягнув із відповідача кошти у заявленому ОСОБА_2 розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За відсутності обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 рокув частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, а відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 рокув частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України змінити.

Зменшити розмір процентів за користування грошовими коштами, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ),за період з 16.09.2013 року по 23.09.2019 року, з 530 325 (п`ятсот тридцяти тисяч триста двадцяти пяти) грн 22 коп до 442 977 (чотириста сорока двох тисяч дев`ятсот сімдесяти семи) грн 14 коп.

У зв`язку з чим, зменшити загальну суму стягнення з 3 583 380 (трьох мільйонів п`ятсот вісімдесяти трьох тисяч трьохсот вісімдесяти) грн 79 коп до 3 496 032 (трьох мільйонів чотириста дев`яносто шести тисяч тридцяти двох) грн 71 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль