П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1642/19

Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

за участю секретаря Ішханяна Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення – 06.08.2019р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

31.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у м. Києві (правонаступник ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12955-23 від 15.05.2019 року на суму 37  656,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна вимога була винесена відповідачем з перевищенням повноважень, оскільки про проведення перевірок органів доходів і зборів з приводу правильності нарахування і сплати єдиного внеску його ніхто не повідомляв, жодної звітності позивач не подавав, а з 2014 року він ніде не працює та не здійснює підприємницьку діяльність, яка взагалі ним була припинена.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 09.09.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимогу у повному обсязі.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року – без змін.

Постановою Верховного суду від 22.09.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 року – скасовано, а адміністративну справу №400/1642/19 направлено на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони двічі (т.б. 02.12.2020р. і 16.12.2020р.) не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

В зв`язку з вказаними вище обставинами, враховуючи незначну складність справи, а також встановлений на всій території України «особливий» режим «карантину», а також з метою запобігання поширенню як на території України, так і приміщеннях 5ААС, респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої «коронавірусом SARS-CoV-2» та убезпечення як сторін по справі, так і працівників суду від вищевказаної особливо небезпечної інфекційної хвороби, апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні без участі сторін та за наявними у справі матеріалами (доказами).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судами апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач – ОСОБА_1 з 16.02.2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець III групи у Солом`янському районі м. Києва.

В березні 2014 року позивач був знятий з реєстрації у м. Києві та переїхав на постійне місце проживання до м. Миколаєва, та зареєстрований за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

01.07.2016 року, на підставі рішення ДПІ у Солом`янському районі м. Києва №71/26-58-13-02 від 01.07.2016р., свідоцтво єдиного податку позивача було анульовано, т.б. з 01.07.2016 року позивач, як фізична особа-підприємець знаходився на загальній системі оподаткування.

15.05.2019 року відповідачем винесено вимогу №Ф-12955-23 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 656,33 грн., яку позивач отримав 20.05.2019 року.

27.05.2019 року ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено відповідний запис.

Не погоджуючись з такими діями та з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності п/вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, беручи до уваги висновки викладені в постанові ВС від 22.09.2020 року по даній справі, лише частково погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх часткового обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини безпосередньо врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI.

Як слідує зі змісту вимог ст.1 вказаного Закону України №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено п.4 ч.1 ст.4 цього ж Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Так, як передбачено приписами п.1 ч.2 ст.6 Закону України №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому, згідно із ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 ч.1 ст.4 цього Закону, - календарний рік.

Як визначено п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7   Закону №2464-VI).

В свою чергу, ч.12 ст.9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналіз наведених норм показав, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з цим, чинне законодавство не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).

Для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), тобто для таких осіб база нарахування єдиного внеску ставиться в залежність від отриманого доходу (прибутку) в певному звітному періоді.

Як визначено нормами п.3 ч.1 ст.14 вказаного Закону, органи доходів і зборів мають зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

А згідно із ч.4 ст.25 цього ж Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже, системний аналіз зазначених вище норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При чому, слід зазначити, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Також, відповідно до п.10 Розділу IV «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015р. №449 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за №508/26953), обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Згідно із п.п.1,2 Розділу VI вказаної Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до п.3 Розділу VI цієї ж Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Так, Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Крім того, у відповідності до п.4 Розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, діючим законодавством чітко передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску.

Отже, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

При цьому, відповідно до «Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 визначено порядок: ведення інтегрованої картки платника та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов`язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов`язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов`язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Таким чином, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 27.05.2019 року позивач припинив свою підприємницьку діяльність, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено відповідний запис.

Отже, до 27.05.2019 року за позивачем зберігався обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску.

Разом з цим, в інформаційній системі органу доходів і зборів відображаються відомості про сплату чи не сплату платниками податків єдиного внеску, розмір та обов`язок сплати якого встановлені напряму Законом, відповідно до яких, спірна заборгованість у розмірі 37  656,53 грн. за не сплату ЄСВ виникла за період з 2012 року по квітень 2019 року, т.б. враховуючи припинення позивачем підприємницької діяльності 27.05.2019 року (а.с.173-178 т.1).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем вносилась плата з ЄСВ за 2012 рік та 2013 рік, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України щодо відомостей за відповідні роки (а.с.9 т.2) та роздруківкою звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с.14,15 т.2).

Таким чином, судова колегія зазначає, що оскільки заборгованість за 2012 рік та 2013 рік за не сплату ЄСВ була нарахована відповідачем протиправно, так як відповідно до зазначених вище відомостей ЄСВ за 2012 та 2013 р.р. було сплачено і за цей період ЄСВ склало 4409,31 грн., то, відповідно, відповідачем було протиправно прийнята вимога в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки за 2012-2013р.р. на цю суму у розмірі 4409,31 грн.

Разом з тим, згідно даних облікової картки платника податку, за інші періоди за позивачем наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску, що не спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

До того ж, слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду частково не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року – скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Вимогу Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник ГУ ДПС у м. Києві) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12955-23 від 15.05.2019 року в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки за 2012-2013р.р. на суму 4409,31 грн. - скасувати.

В задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 18.12.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач:                                                        Ю.В. Осіпов

Судді:                                                                      І.П. Косцова

                                                                                В.О. Скрипченко