ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року                                                                            м. Херсон

Номер справи: 655/214/19

Номер провадження: 22-ц/819/1812/20

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів:                                          Радченка С.В.,

Семиженка Г.В.,

секретар    Дундич А.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернопереробне підприємство «Зерно Таврії»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2020 року, у складі судді Посунько Г.А., повне судове рішення складено 13 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернопереробне підприємство «Зерно Таврії» про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернопереробне підприємство «Зерно Таврії» про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтовано тим, що з 26 березня 2012 року по 29 грудня 2018 року вона працювала на посаді прибиральниці приміщень ТОВ "ЗП "Зерно Таврії". Наказом директора ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" від 29 грудня 2018 року № 365-к згідно п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) позивач була звільнена з роботи 29 грудня 2018 року. В день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунку та не повідомив їй про нараховані суми, які належать при звільненні, включаючи виплату компенсації за невикористані відпустки. В лютому 2019 року ТОВ "ЗПП "Зерно Таврії" виплатило позивачеві компенсацію за невикористану відпустку терміном вісімнадцять календарних днів в сумі 1421,64 грн.

Позивач не погоджується з розміром компенсації, та вважає, що за час роботи вона використала лише 14 днів щорічної відпустки в жовтні 2012 року, рештою щорічної відпустки тривалістю 8 днів вона не скористалась. Як мати, яка має неповнолітніх дітей, позивач має право на додаткову відпустку за 2012 рік та 2013 рік тривалістю 20 днів, якими не скористалась. Таким чином, позивач не використала 28 днів відпустки, з яких: 8 днів щорічної відпустки та 20 днів додаткової відпустки, за що ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" зобов`язане виплати їй грошову компенсацію в сумі 4961,60 грн, із розрахунку: 28 днів невикористаної відпустки х 177,2 грн середньоденного заробітку (середньоденний заробіток: 3723 грн (мінімальна заробітна плата, встановлена на території України, за останні два місяці до дня звільнення) х 2 місяці ? 42 робочих дня). Відповідач виплатив позивачеві грошову компенсацію в сумі 1421,64 грн. Отже, різниця між належною до виплати компенсацією та фактично виплаченою компенсацію становить 3539,96 грн.

У зв`язку з несвоєчасною виплатою звільненому працівнику всіх належних виплат позивач вважає, що відповідач ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки в сумі 9214, 40 грн, із розрахунку 52 дні затримки розрахунку (з 29 грудня 2018 року по 19 лютого 2020 року) х 177,2 грн середньоденного заробітку.

На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з відповідача ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" на її користь компенсацію за невикористані щорічну та додаткову відпустки в сумі 3539,96 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9214,40 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн, всього - 13522,76 грн.

Рішенням Горностаївського районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що оскільки відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (на підставі медичного висновку - до 6 років) та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону України "Про відпустки"), належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону України "Про відпустки", то жінка, перебуваючи у соціальних відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не має права на соціальну додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки".

Суд першої інстанції, застосувавши Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, враховуючи, що позивач не працювала з 23 жовтня 2012 року, а її посадовий оклад становив 2330 грн, дійшов висновку, що відповідач ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" правомірно здійснив нарахування грошової компенсації за 18 днів невикористаних відпусток в сумі 1421,64 грн., а саме: 2330 грн. х 12 місяців ? 354 календарних дня х 18 днів невикористаних відпусток.

Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вказав, що позивач, будучи належним чином повідомленою про нарахування їй грошової компенсації за невикористані відпустки, звернулась до ТОВ "ЗПП "Зерно Таврії" та пред`явила вимогу про розрахунок лише 19 лютого 2020 року. В той же день відповідач повністю виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористану відпустку.

З апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернулась ОСОБА_2 , яка вказує, що суд першої інстанції незаконно не взяв до уваги її доводи про те, що на час звільнення вона мала 10 днів невикористаної відпустки за 2013 рік, посилаючись при цьому на лист Міністерства соціальної політики України від 20 жовтня 2011 року № 307/13/133-11. Наполягає на тому, що компенсація за невикористані відпустки повинна нараховуватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на території України станом на день такого розрахунку. Також заперечує, що була належним чином повідомлена відповідачем про нарахування компенсації та можливість її отримати. Посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 26 березня 2012 року по 29 грудня 2018 року позивач ОСОБА_2 працювала на посаді прибиральниці приміщень ТОВ "ЗП "Зерно Таврії".

29 грудня 2018 року позивач звільнена з займаної посади за згодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України (наказ № 365-к від 29 грудня 2018 року).

За період роботи в ТОВ "ЗП "Зерно Таврії" позивач ОСОБА_3 з 26 березня 2012 року по 30 вересня 2012 року - працювала (наказ № 45-к від 22 березня 2012 року про прийом на роботу – а.с. 41);

- з 01 жовтня 2012 року по 14 жовтня 2012 року - перебувала у щорічній відпустці терміном 14 календарних днів (наказ № 222-к від 01 жовтня 2012 року – а.с. 43);

- з 15 жовтня 2012 року по 22 жовтня 2012 року – працювала;

- з 23 жовтня 2012 року по 25 лютого 2013 року - перебувала на лікарняному по вагітності та пологах (а.с. 45);

- з 26 лютого 2013 року по 28 грудня 2015 року - перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років (наказ № 50-к від 26 лютого 2013 року – а.с. 46);

-з 29 грудня 2015 року по 28 грудня 2018 року - перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років (наказ № 207-к від 29 грудня 2015 року – а.с. 48);

- 29 грудня 2018 року - звільнена (наказ № 365-к від 29 грудня 2018 року – а.с. 50).

Позивач має трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15).

Згідно свідоцтва про зміну імені, виданого 26.09.2019 року відділом ДРАЦС по Великолепетиському та Горностаївському районах ГТУЮ у Херсонській області ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.105).

Судом першої інстанції встановлено, що на час звільнення позивач мала 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, та як жінка, яка має дітей віком до 15 років та має неповнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, мала право на щорічну додаткову оплачувану відпусткою тривалістю 10 календарних днів за 2012 рік.

Спору щодо кількості днів невикористаної щорічної відпустки та додаткової відпустки за 2012 рік між сторонами немає.

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Згідно ч.1 ст.182-1 КЗпП України та ч.1 ст.19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку дійшов обґрунтованого висновку, що для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років чи бути одинокою матір`ю і т.д., вона ще повинна працювати (виконувати свої трудові обов`язки). Оскільки відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (на підставі медичного висновку - до 6 років) та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону України "Про

відпустки"), належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону України "Про відпустки", то жінка, перебуваючи у соціальних відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не має права на соціальну додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки". Право на отримання вищезазначеної відпустки у працівниці настає після фактичного її виходу на роботу.

Доводи апеляційної скарги такий висновок суду першої інстанції не спростовують.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції, незаконно послався на лист Міністерства соціальної політики України від 20 жовтня 2011 року № 307/13/133-11 «Щодо надання роз`яснення», який не джерелом права, є юридично безпідставними, оскільки судом першої інстанції зроблено відповідний висновок також з аналізу ст. 182-1 КЗпП України та ЗУ «Про відпустки».

Необґрунтованими також є доводи апеляційної скарги, про те, що компенсація за невикористані відпустки за 2012 рік повинна нараховуватись виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на території України, станом на день такого розрахунку.

Судом першої інстанції, правильно застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( в редакції чинній на час здійснення розрахунку), а саме пункти 2, 4 (третій абзац), 7, та зроблено висновок, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки; в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без належних доказів дійшов висновку, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_3 про нараховані та належні до виплати їй суми, а позивач пред`явила вимогу про їх виплату лише 19 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тобто саме роботодавець має довести належними й допустимими доказами дотримання ним трудового законодавства.

Матеріали справи не містять жодного доказу про письмове повідомлення відповідачем ОСОБА_3 про нараховані суми, належні їй при звільненні.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач поштою направив ОСОБА_3 письмове повідомлення (звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) жодним доказом не доведено.

За змістом положень ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5-1, Глав ІІІ, XV та інших норм КЗпП України щодо прав і обов`язків сторін трудового договору, порядку укладення та припинення трудового договору, обов`язок дотримання процедури звільнення працівника, що включає і проведення розрахунку при звільненні, лежить на роботодавцеві, кожен може вимагати судового захисту порушених трудових прав.

В даній справі відповідачем не доведено виконання обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, щодо письмового повідомлення позивача про нараховані суми.

Таким чином, розрахунок при звільненні, що був проведений 19 лютого 2020 року, з вини відповідача був здійснений із порушенням строку його виплати.

Встановивши, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України позивачеві не були виплачені належні йому від товариства суми, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку по день фактичного розрахунку. Отже, рішення суду у вказаній частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового суду рішення.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до абз.3 пункту 2 Порядку у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 3 пункту 4 Порядку у випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Пунктом 8 (абз. 1) Порядку передбачено, шо нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього

пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи, що позивач  ОСОБА_3  не працювала з 23 жовтня 2012 року, а її посадовий оклад становив 2330 грн (штатний розпис – а.с. 145) середньоденна заробітна плата позивача становить 108,37 грн (2330 грн х 2 місяці / 43 робочих днів).

Затримка розрахунку при звільненні тривала 33 робочих дні, відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 3576,21 гривень (108,37 грн х 33 робочих днів).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Водночас Верховний Суд України зауважив, що необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Входячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у вказаному висновку Верховного Суду України, відповідають такій меті.

Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду та обставини даної справи, а саме розмір компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка не була виплачена при звільненні позивача, тривалість невиплати та застосувавши принцип співмірності, колегія вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 2652 гривень.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, відповідно рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних позовних вимог підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення на користь позивача 2652 гривень (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів).

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ч.1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, ухвалити у вказаній частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернопереробне підприємство «Зерно Таврії» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернопереробне підприємство «Зерно Таврії» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2652 гривень (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів).

В іншій частині рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року.

Головуючий І.В. Вейтас

Судді: С.В. Радченко

Г.В. Семиженко