Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1142/20

Провадження № 2-з/542/4/20

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2020 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Шарової-Айдаєвої О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Рибки Ю.О.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 542/1142/20 за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по борговим розпискам,

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила: стягнути з ОСОБА_2 на її користь, ОСОБА_1 , борг за розписками у розмірі 262722 грн 65 коп.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

15 листопада 2020 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила:

-вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на все рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заборонити йому виїзд за територію України.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, заявником вказано наступне.

ОСОБА_2 жодного разу не з`явився до суду для розгляду вищевказаної справи, а після останнього судового засідання зателефонував позивачу ОСОБА_1 та повідомив її про те, що здійснює продаж свого майна та найближчим часом виїжджає на роботу за кордон.

Оскільки заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до того, що ОСОБА_2 може розпродати все належне йому майно та виїхати з території України, що може утруднити чи зробити неможливим в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною заявою про забезпечення позову.

Суд, дослідивши матеріали заяви, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 150 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1 статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до частини 6 статті 153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Частиною 7 статті 153 ЦПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, судом встановлено, що матеріали заяви не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а містять лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, про що заявнику стало відомо з телефонної розмови.

Крім того, суд зазначає, що обраний позивачем ОСОБА_1 такий вид забезпечення позову як заборона виїзду за територію України відповідача, застосований бути не може, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Згідно з частиною 3 статті 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Статтею 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Пунктом 5 частини 1 статті 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, суд приходить до висновку, що встановлення заборони виїзду за межі України як вид забезпечення позову не може бути застосовано до відповідача, оскільки на момент розгляду вказаної заяви він не є боржником за рішенням суду.

Надаючи оцінку такому обраному виду забезпечення як накладення заборони на все рухоме і нерухоме майно, суд вказує на відсутність саме такого виду забезпечення відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України, забороною вчиняти дії.

Норми чинного цивільного процесуального законодавства не містять такого виду забезпечення як накладення заборони на все рухоме і нерухоме майно.

Зважаючи на фактичні обставини, викладені у заяві, враховуючи відсутність доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, виходячи з того, що такий вид забезпечення як заборона виїзду за територію України не може бути застосований до відповідача, а такий вид забезпечення як накладення заборони на нерухоме і нерухоме майно чинним ЦПК України не передбачений, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволена бути не може.

Отже, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 151-153, 260, 261 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 542/1142/20 за цивільним позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по борговим розпискам- відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Шарова-Айдаєва