Справа № 219/2477/20

Провадження № 2/219/1758/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 грудня 2020 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Шевченко Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Брагіної М.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача Держави України в особі Кабінету Міністрів України - Богданова Р.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач, ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання нею вогнепального поранення верхньої третини правого стегна, - внаслідок терористичного акту, а саме обстрілу 14.03.2017 року смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, у розмірі 1 000 000,00 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 14.03.2017 невстановленими особами здійснено терористичний акт, в результаті якого 14 березня 2017 року приблизно о 11.00 годині на власному подвір`ї по АДРЕСА_1, під час проведення антитерористичної операції, внаслідок обстрілу з боку незаконних збройних формувань позивач - ОСОБА_2 отримала вогнепальне поранення верхньої третини правого стегна, та в важкому стані була доставлена до ЦРЛ м. Бахмута, де було здійснено первинну хірургічну обробку рани, після чого в даному лікувальному закладі позивач перебувала на лікуванні до 18.04.2017 року. Згідно з виписного епікризу ЦРЛ м. Бахмута з карти стаціонарного хворого № 981, ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в ЦРЛ м. Бахмут з 14.03.2017 року по 18.04.2017 року, діагноз: вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна.

За фактом отримання тілесних ушкоджень вказаної особи під час артилерійського обстрілу в смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, Слідчим відділом Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області 14.03.2017 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050150000693 та розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст.258 КК України (терористичний акт, який призвів до ушкодження здоров`я людини). В подальшому зазначені матеріали Бахмутським ВП були спрямовані до слідчого відділу 2 управління (з дислокацією в м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях для організації подальшого досудового розслідування. Вказані матеріали об`єднано у кримінальне провадження № 12014050150001521 від 07.07.2014 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 2, 3 ст.258 КК України. Позивач вважає, що внаслідок ушкодження її здоров`я, вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яка полягає у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених ушкодженням її здоров`я внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням Державою Україна в особі КМУ права на життя, гарантованому ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.27 Конституції України. Втрати позивача є довічними та непоправними та з урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, вона оцінює розмір спричиненої моральної шкоди в 1 000 000,00 (один мільйон) гривень. Моральні страждання ОСОБА_2 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а саме вогнепвльним пораненням верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку НЗФ, та підтверджуються, зокрема, висновком експертів № 2150-2152 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складеним 26.02.2019 року та висновком експертів № 68/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи, складеним 17.01.2020 року. За висновками судово-медичної експертизи № 186-М від 23.07.2018 року, вказане в меддокументах вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна утворилась від дії компактного предмету (кулі), який володів високою кінетичною енергію та пробивною дією, можливо в строк вказаний в наданих меддокументах та, яке потребує для одужання строк більш 21-го дня, відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. 15.01.2019 року за результатами медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 з 06.12.2019 року було встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.

06.05.2020 від представника Державної казначейської служби України Безверхої Л. надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач просить відмовити в задоволенні позову на тих підставах, що до теперішнього часу не прийнятий спеціальний нормативно-правовий акт, яким би визначався Порядок надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Крім того, відповідач вказує, що Казначейство не є розпорядником коштів державного бюджету, визначених окремою бюджетною програмою. Також відповідачем подано клопотання про розгляд справи за відсутності особи.

30.07.2020 від Богданова Р.К., особи, яка діє в інтересах Кабінету Міністрів України, надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі з посиланням на те, що оскільки на час розгляду справи закон, який визначає порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, - то відсутні і правові підстави застосування у спірних правовідносинах статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Крім того відповідач вважає передчасним ствердження про те, що поранення позивача сталося внаслідок скоєння терористичного акту. На думку відповідача, не мають правових підстав посилання на те, що сам факт проведення антитерористичної операції дає підстави вважати, що дії, наслідком яких є порушення прав позивача, можна кваліфікувати як терористичний акт. Сам факт отримання ушкоджень недостатній для кваліфікації злочину за ознаками ст.258 КК України. Вважає, що у даній справі позивач не визначив які саме права порушила Держава в особі Кабінету Міністрів України відповідно до його компетенції щодо прийняття підзаконних нормативних актів, чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є розмір компенсації, а також, звертає увагу на те, що тільки інформація від Державної служби України з надзвичайних ситуацій про наявність (або відсутність) може свідчити про факт виникнення надзвичайної ситуації 14.03.2017 року в смт. Луганське Бахмутського району Донецької області.

2. Заяви та клопотання, процесуальні дії

19.03.2020 ухвалою суду відкрито провадження, призначено підготовче засідання на 21.04.2020 о 15 год. 00 хв.

06.05.2020 від представника відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м. Бахмут Донецької області Чалої С. надійшов відзив на позовну заяву (а.с.55-59).

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03.06.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 22.06.2020 року.

Ухвалою суду від 22.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Луганське Артемівського району Донецької області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (арк.с.34).

14.03.2017 невстановленими особами здійснено терористичний акт, в результаті якого за адресою: АДРЕСА_1 , позивач, ОСОБА_2 отримала вогнепальне поранення верхньої третини правого стегна.

Згідно з виписного епікризу ЦРЛ м. Бахмута з карти стаціонарного хворого № 981, ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в ЦРЛ м. Бахмут з 14.03.2017 року по 18.04.2017 року, діагноз: вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна.

За фактом отримання ОСОБА_2 вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час артилерійського обстрілу в смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, Слідчим відділом Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області 14.03.2017 року відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050150000693 та розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст.258-3 КК України.

Слідчим відділом 2 управління (з дислокацією в м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017050150000693 від 14.03.2017 року за ч.1 ст.258-3 КК України, яке надійшло через прокуратуру Донецької області з Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області. Вказані матеріали об`єднано у кримінальне провадження № 12014050150001521 від 07.04.2014 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 2, 3 ст.258 КК України. На даний час вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, повідомлених про підозру осіб не має (а.с.12).

На адвокатський запит від 28.04.2020 року слідчим в особливо важливих справах 3-го відділення (з дислокацією в м. Краматорськ) слідчого відділу 3-го відділення (з дислокацією в м. Краматорськ) СВ 2-го управління (з дислокацією в м. Маріуполь Донецької області) Головного Управління СБ України в Донецькій та Луганській областях старшим лейтенантом Городничим І.В. 28.04.2018 року дано відповідь № 78/2/18/3-693ні, у якій повідомляється, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана потерпілою в рамках зазначеного кримінального провадження (а.с.12).

Згідно з висновку експерта № 186-М від 23.07.2018 року, вказане в меддокументах вогнепальне сліпе кульове поранення верхньої третини правого стегна утворилась від дії компактного предмету (кулі), який володів високою кінетичною енергію та пробивною дією, можливо в строк вказаний в наданих меддокументах та, яке потребує для одужання строк більш 21-го дня, відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості (а.с.13-15).

Згідно з висновком експерта № 2150-2152 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складеним 26.02.2019 року, у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з отриманням вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу збоку НЗФ (незаконних збройних формувань) мають місце тривалі, інтенсивні й негативні за своїми проявами фізичні та психічні (моральні) страждання, зміст яких локалізований у межах дослідженої ситуації.

З урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обставин отримання нею вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку НЗФ, є для неї суттєвими психотравмуючими (стросогенними) факторами, що безпосередньо викликали психічний дискомфорт, зумовили тривалі та інтенсивні фізичні й психічні страждання, які існують до даного часу.

Між отриманням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу з бону НЗФ та виниклими фізичним та психічним (моральними) страждання в останньої, існує причинно-наслідковий зв`язок (а.с.16-22).

Згідно з висновком експертів № 68/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи, складеної 17.01.2020 року, у ОСОБА_2 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли за обставин отримання ОСОБА_2 вогнепального поранення верхньої третини правого стегна під час обстрілу ІНФОРМАЦІЯ_3 з боку НЗФ смт. Луганське Бахмутського району Донецької області. ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою.

Попередній орієнтовний розмір грошового еквівалента моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 , складає від 500 000 грн. до 1 000 000 грн., який може змінюватися в залежності від встановлених пізніше факторів (проведення повторної судово-медичної експертизи для уточнення тяжкості шкоди здоров`ю тощо) (а.с.24-33).

15.01.2019 року за результатами медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 з 06.12.2019 року було встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново з причиною інвалідності - загальне захворювання, та видано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 059471 (а.с.23).

2.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, мотиви

незастосування норм права, на які посилалися сторони. Оцінка аргументів сторін.

Відповідно до ч. 1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Крім того, обов`язок держави на належну охорону права особи на життя передбачений ст.2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Більше того, усталена практика Європейського суду з прав людини чітко визначає, що стаття 2 Конвенції зобов`язує державу не лише утримуватися від умисного чи незаконного позбавлення життя, а й вживати належних заходів для того, щоб захистити життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією (п.32 рішення у справі "Горовенки та Бугара проти України").

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, крім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.

Дана підстава відповідальності держави за завдану моральну шкоду незалежно від її вини також кореспондується із положеннями Цивільного кодексу України, зокрема - п. 3 ч.2 ст.1167 ЦК України (з огляду на наявність ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

При таких обставинах та, виходячи із системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону. Вимога наявності такого обвинувального вироку у відношенні конкретної особи є актуальною лише при реалізації Кабінетом Міністрів України свого права на зворотну вимогу до винної особи.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення АТО, є завдання такої шкоди на території АТО та внаслідок АТО.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд в постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 243/8302/16-ц та в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 219/11736/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 04.09.2019 по справі № 265/6582/16-ц.

Звертаючись до суду, позивачка посилалася на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом», так як вона отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості (вогнепальне поранення нижньої кінцівки) під час проведення антитерористичної операції та в результаті терористичного акту.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 року № 638- ІV (з подальшими змінами і доповненнями, чинними на момент виникнення спірних відносин у зв`язку із загибеллю сина позивачки у липні 2014 року) антитерористична операція являє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Вказаним Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені поняття:

- тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

- терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст.258 КПК України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України;

- антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності;

- район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Для позначення подій, які відбуваються у Донецькій та Луганській області був обраний шлях визнання їх терористичними діями, а діяльність щодо забезпечення миру і повернення контролю над непідконтрольними територіями як антитерористична операція.

Антитерористична операція тривала з 07.04.2014 р. (Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014; наказ Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено смт.Луганське Бахмутського району Донецької області (Луганська селищна рада). Дане розпорядження втратило чинність з прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Отже, на час отримання вогнепального поранення ОСОБА_2 14.03.2017 року діяло розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

У справі відсутні відомості, що Державою Україна, громадянкою якої є ОСОБА_2 , вживались термінові заходи централізованої евакуації мирного населення з зони смт. Луганське в березні 2017 року. Надзвичайною ситуацією ця подія з обстрілом смт. Луганське компетентними органами державної влади не визнавалася.

Разом з тим, режим надзвичайної ситуації, зокрема, в Донецькій області з метою координації дій державних органів, спрямованих на забезпечення захисту населення, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту цивільного населення було встановлено за розпорядженням КМУ від 26.01.2015р. № 47-р.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції сталася серія вибухів, внаслідок чого позбавлені життя мирні жителі.

З часу внесення відомостей до ЄРДР (14.03.2017 року) юридична кваліфікація кримінального правопорушення, відкритого за ч. 1 ст. 258 КК України, як терористичний акт, що призвів до тілесних ушкоджень, не змінилася.

Факт наявності душевних страждань позивача, яких вона зазнала у зв`язку з обстрілом з боку незаконних збройних формувань та отриманням тілесного ушкодження середньої тяжкості, а саме: вогнестрільне сліпе кульове поранення 14.03.2017 року верхньої третини правого стегна за вищевказаних обставин, також у повній мірі підтверджується матеріалами справи, не заперечується учасниками справи.

При таких обставинах, факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок отримання тілесних ушкоджень також є таким, що встановлений, належним чином доведений та не оспорюється учасниками справи.

Суд з дотриманням вимог ст.ст. 76-80, 89, 90 ЦПК України враховує зібрані докази і пояснення свідків у якості належних, допустимих доказів, що відносяться до предмету спору і мають значення для справи і оцінивши їх в сукупності з іншими зібраними по справі матеріалами, пересвідчившись в обґрунтованості заявлених позивачем вимог за доведеності складу делікту, вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Стаття 2 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод передбачає: «Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання».

Відповідно до процесуального зобов`язання за статтею 2 Конвенції, яке залишається чинним і в складних умовах, з точки зору безпеки, у тому числі й в контексті збройного конфлікту, що за обставин, коли смерть, яка підлягає розслідуванню, сталася в умовах повсюдного насильства, збройного конфлікту чи заворушень, на шляху слідчих можуть виникнути перешкоди і, певні обмежувальні умови можуть спонукати до використання менш ефективних слідчих заходів або спричинити затримки в розслідуванні. Втім, зобов`язання за статтею 2 із забезпечення захисту життя означає, що навіть у складних, з точки зору безпеки, умовах, мають бути вжиті всі необхідні заходи для проведення ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя (рішення ЄСПЛ «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства (заява №55721/07) від 07.07.2011 року).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною 2 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України. Особисті права - невід`ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію.

Виконання державою обов`язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов`язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

За частиною 6 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до положень п.п. 1, 3 ч. 2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та в інших випадках встановлених законом.

Суд не може погодитися з доводами, викладеними у відзиві Державної казначейської служби України на позов ОСОБА_2 , оскільки, по своїй суті вони зводяться до відсутності закону, на підставі якого право позивачки, потерпілої в результаті отримання тілесних ушкоджень, які призвели до інвалідності в терористичному акті під час збройного конфлікту на території Держави Україна, на відшкодування спричиненої немайнової шкоди має бути захищене.

Відповідно до позиції ЄСПЛ принцип юридичної визначеності є одним з основних складових верховенства права (п. 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі Броньовський проти Польщі, заява № 31443/96).

Основним міжнародним документом, крізь призму якого суд повинен застосовувати інші закони, є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 рік), оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). І це відповідає духові та сутності поняття «справедливий суд»/«справедливий розгляд» (ст. 6).

Відповідно до ст. 1 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст.1 зазначеного Закону, практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Тобто мова йдеться не тільки про практику Суду проти України, але й справи проти третіх країн-учасниць Конвенції.

Відповідно до п. 163 Рішення ЄСПЛ «АЛЬ-СКЕЙНІ ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» [AL-SKEINI AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM] (Заява № 55721/07) від 07.07.2011 р. зобов`язання забезпечувати захист права на життя згідно з цією статтею [ст. 2 Конвенції], взяте в поєднанні із загальним зобов`язанням держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені ... [Конвенцією]», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування в тій чи іншій його формі, коли йдеться про загибель осіб внаслідок застосування сили.

У рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Як встановлено судом і не спростовано відповідачами по справі, держава Україна не забезпечила право позивача, гарантоване статтею 2 Конвенції, а також не забезпечила ефективного розслідування нанесення тілесних ушкоджень позивачу. Після кульового поранення життя позивача змінілося.

Відповідно до п. 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному законодавстві. Особа на практиці має повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню, або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності» та «передбачуваності» (рішення у справі «Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства» від 13.07.1995 р., § 37); положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення від 12.06.2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125).

Судовий захист особистого немайнового права має бути ефективним незалежно від існування або відсутності законодавчо визначеного механізму відшкодування шкоди (виплати компенсації), заподіяної в результаті збройного конфлікту.

Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI).

Таким чином, відсутність належного законодавчого урегулювання, недотримання державою своїх позитивних зобов`язань, покладає на судову гілку влади вирішення спірних питань, виходячи з принципу верховенства права, вимог Конституції України, прецедентної практики ЄСПЛ, рішень Конституційного Суду України.

З урахуванням положень ст. 10 ЦК України судом взято до уваги при розв`язанні виниклих спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 січня 2004 по справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey), де Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що «…відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Зважаючи на зміст цього рішення Європейського Суду з прав людини, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Суд також враховує, що за положеннями ч. 2 ст. 48 ЦПК України відповідачем може бути держава.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються в нормативних правових документах.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» від 20.03.2003р. № 638-IV (з подальшими змінами і доповненнями) Кабінет Міністрів України здійснює організацію боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

З урахуванням вищенаведених норм законодавства та повноважень Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом, яким передбачена його відповідальність як представницького органу Держави Україна, суд вважає правильним залучення його у якості відповідача, про що висловлено правову позицію у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 р. по справі 265/6582/16-ц.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом (стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

Тож, співвідповідачем у суді від імені Держави, поряд із органом, який представляє державу в конкретних спірних відносинах (в даному випадку - Кабінет Міністрів України), повинна виступати й Державна казначейська служба. Підставою для залучення є її повноваження в частині безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Тобто розгляд справи і ухвалення рішення суду з відшкодування шкоди за рахунок коштів державного бюджету має відбуватись із обов`язковим залученням Державної казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, в тому числі: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду тощо (п.п 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, завтердженого Кабінетом Міністрів України від 15.04.2015р. № 215).

Обраний позивачкою спосіб захисту її прав у вигляді цього позову до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди є ефективним та має відновити її порушені права.

Згідно із ч. 3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд бере до уваги висновок комісійної психологічної експертизи, підготовлений головою комісії -доктором філософії в галузі психології (кандидат психологічних наук) ОСОБА_3 (на момент видання висновку експерт атестована за експертною спеціальністю 14.1 Психологічні дослідження, членом комісії ОСОБА_4 , який має вищу психологічну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 14.1 Психологічні дослідження, стаж судово-експертної роботи в системі МОЗ та науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України з 1982 року, попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст.384 КК України. Під час психологічного дослідження позивачкою висвітлена негативна життєва ситуація, в якій вона опинилася в результаті отримання нею тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Дані психологічного дослідження ОСОБА_2 дозволяють охарактеризувати її психологічний стан наступним чином: за результатами психологічного дослідження ОСОБА_2 вбачається, що її емоційний стан на час обстеження характеризується високим рівнем тривожності, посиленим контролем власних емоцій, невротичною втомою. Всі вказані симптоми пов`язані із постійним прихованим страхом за своє життя. На цей час ОСОБА_2 продовжує переживати події, які з нею сталися і призвели до суттєвої зміни її життя, травмували її особистість, а довготривалі переживання виснажили її. Наявна психологічна симптоматика, характерна для посттравматичного стресового розладу. З аналізу інтенсивності фізичних та психологічних страждань досліджуваної, вбачається, що її фізичні і моральні страждання відносяться до тяжких. Стан ускладняється відсутністю впевненості в належній підтримці від держави. Втрати ОСОБА_2 є тривалими та частково непоправними.?

Верховенство права, з точки зору психології переживання моральних страждань, - це право людини самостійно оцінити свої втрати в грошовому еквіваленті. Початкова сума компенсації - це особиста міра відповідальності людини перед суспільством та державою.

В результаті дослідження ОСОБА_2 , експертом зроблені висновки, а саме: сукупний аналіз наданих матеріалів та результати експертної бесіди показують, що існують підстави для констатації надлишкових перешкод, які створилися у життєдіяльності підекспертної внаслідок події вогнепального поранення, що сталося 14.03.2017, які зумовили порушення звичного стереотипу її життєдіяльності, завдали утиску фундаментальним особистим цінностям та потребам підекспертної в особистому та фізичному благополуччі, в активній й продуктивній життєдіяльності, у професійній самореалізації, упевненості у собі та у майбутньому, у повноцінному спілкуванні зі значимим для неї оточенням, у благополуччі її сім`ї. Зазначене, урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_2 , є для неї суттєвими психотравмуючими (стресогенними) факторами, що безпосередньо викликали психічний дискомфорт, зумовили тривалі інтенсивні фізичні й психічні страждання, які існують до даного часу. Таким чином, внаслідок події вогнепального поранення, що сталось 14.03.2017, в ОСОБА_2 мають місце тривалі, інтенсивні й негативні за своїми проявами фізичні та психічні (моральні) страждання, зміст яких, локалізований у межах дослідженої ситуації.

При зверненні до суду позивач заявила вимоги про відшкодування моральної шкоди від отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, в саме вогнепального поранення верхньої третини правого стегна внаслідок обстрілу з боку у терористичному акті у розмірі 1 000 000 грн.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та що при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд враховує характер, обсяг, глибину заподіяних позивачці моральних страждань та спричинених негативних наслідків, та частково погоджується з висновком експерта в частині грошового еквіваленту моральних страждань з урахуванням процесу переживання травмуючих обставин та тієї обставини, що інвалідність визначена за загальним захворюванням.

Суд також вказує, що відсутність ефективного розслідування з боку правоохоронних органів, відсутність бюджетних призначень на відшкодування шкоди не є підставою для відмови у задоволенні позову до держави про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки на час розгляду справи держава не унормувала питання відшкодування шкоди, то, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог з відшкодування немайнової шкоди в сумі 250000 грн., оскільки моральні страждання знаходяться в причинному зв`язку із вогнепальним пораненням верхньої третини правого стегна під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань. Суд вважає, що саме такий розмір відшкодування цілком укладається в межі проголошених Конвенціями принципів поваги до постраждалої від отримання каліцтва позивачки, надання їй захисту, пом`якшення спричинених негативних наслідків у вигляді відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі, що є справедливою сатисфакцією в розумінні рішень Європейського Суду з прав людини, та буде в подальшому для позивачки необхідною допомогою у її конкретній життєвій ситуації. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання тілесного ушкодження середньої тяжкості (вогнепальне поранення верхньої третини правого стегна), внаслідок терористичного акту, а саме обстрілу 14.03.2017 смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, у розмірі 250 000 /двісті п`ятдесят тисяч/ грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок отримання тілесного ушкодження середньої тяжкості - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення ухвалено в судовому засіданні 09 грудня 2020 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 09 грудня 2020 року. Повний текст рішення складено та підписано суддею 16 грудня 2020 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 13.03.2000 Дебальцевським МВ УМВС України в Донецькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Кабінет Міністрів України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2.

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя Л.В. Шевченко

16.12.2020