Справа № 588/1080/16-ц

2/588/11/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       01.12.2020 року м.Тростянець

       Тростянецький районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Линник О.С., з участю секретаря судових засідань Ноздріної В.О., з участю відповідачки за первісним позовом - позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 , представника відповідачки за первісним позовом, представник позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

        розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу суду, цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Зіньковського Івана Михайловича про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 03.09.2016 звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 , який мотивував тим, що 04.09.2013 ОСОБА_1 уклала із ним договір позики, згідно яким ОСОБА_1 позичила у нього 463 000,00 грн.

За умовами Договору позики, позивач передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 463000,00 грн. строком до 04.09.2013.

У встановлений договором термін виконання відповідачем зобов`язання із повернення грошових коштів, скінчився, проте відповідачка зобов`язання не виконала.

Договір позики є борговим документом, що підтверджує укладання договору позики і засвідчує факт отримання грошей позичальником.

Повернення суми позиву відповідачка прострочила, тому відповідно до приписів статті 625 ЦК України із відповідачки підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми у розмірі 41670,00 грн., яка вираховується за кожний день прострочення за період із 04.09.2013 по 03.09.2016 та суми прострочення - 463000,00 грн. Розрахунок 3% річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення : (463000,00 х 0,03/365) х 1095,00 = 41670,00 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 р. позов ОСОБА_3 був задоволений частково, стягнено із відповідача на користь позивача загальну суму боргу за договором позики у розмірі 504632 грн. та 5046,312 грн. судових витрат, в задоволенні іншої частини позову відмовлено (а.с.104 т.1).

21.03.2017 р. ОСОБА_1 подала до ОСОБА_3 зустрічний позов про поновлення строку звернення до суду із позовом, просила визнати недійсним договір позики . укладений 04.08.2013 р. між сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Зіньковським І.М. (а.с.105-106 т.1).

Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 р. у прийнятті до розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено ( а.с.115 т.1).

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Сумської області від 22.05.2017 рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено (а.с.193-194 т.1).

Постановою Верховного Суду від 06.03.2019 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 р. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 22.05.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.66, 68 т.2).

Підставою скасування рішень першої та апеляційної інстанції було порушення норм процесуального права, а саме повертаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував норми ст.123 ЦПК України (у редакції чинній на момент подання зустрічного позову), не звернув уваги на те, що обидва позови є взаємопов`язаними, виникли з одних правовідносин та їхній сумісний розгляд є доцільним, при цьому безпідставно зазначив в ухвалі суду про повернення зустрічного позову, що ухвала оскарженню не підлягає, чим порушив право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.

29.03.2019 р. після повернення справи із касаційної інстанції ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 29.03.2020 справу за первісним позовом було призначено д підготовче судове засідання (а.с.71 т.2).

07.05.2019 у підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог, де вказав, що рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 було стягнуто суму боргу та 41632,00 грн.- 3% річних. Дане рішення було скасовано постановою Верховного Суду від 06.03.2019 та передано справу на новий судовий розгляд. Фактично за період часу із 22.03.2017 по теперішній час відповідачка користувалася грошовими коштами, які взяла у борг. Відповідно до приписів ст.625 ЦК України позивач просить стягнути із відповідачки 3% річних від простроченої суми у розмірі 29606,00 грн., яка вираховується за кожен день прострочення за період із 22.03.2017 по 08.05.2019 та суми прострочення 463000,00 грн. Розрахунок 3% річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення : (463000,00 х 0,03/365) х 778 = 29606,00 грн. Тому остаточно позивач просить стягнути із відповідача ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 463 000,00 грн., 3 % річних за час прострочення виконання взятих на себе зобов`язань у розмірі 71 276,00 грн., а також понесені ним судові витрати (а.с.102-104 , 132-133 т.2).

У свою чергу ОСОБА_1 16.04.2019 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Зіньковського І.М. (а.с.107-108 т.2), у якому просила: поновити їй строк для звернення із позовом до суду; визнати недійсним договір позики, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений 04.08.2013 приватним нотаріусом Зіньковським І.М., зареєстрований у реєстрі за №1416.

22.07.2019 (а.с.162-164 т.2) ОСОБА_1 подала уточнення зустрічного позову, в якому просила визнати недійсним договір позики грошових коштів у сумі 463000,00 грн., укладений 04.08.2013 між нею та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Зіньковським І.М.

Зустрічний позов мотивований тим, що договір позики від 04.08.2013, вчинений ОСОБА_1 проти справжньої волі, внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску із боку позивача, фактично вона коштів у вказаній сумі не отримувала, договір є фіктивним.

04.08.2013, всупереч її волі, ОСОБА_3 , під фізичним та психологічним тиском змусив її підписати договір позики на суму 463000,00 грн.

Тиск виражався у незаконному позбавленні волі, залякуванні, погрозах та у застосуванні фізичної сили, а також у погрозах розповсюдити інформацію, що стосується її приватного життя у спотвореній формі.

Після підписання оскаржуваного договору позики, 05.08.2013, ОСОБА_1 звернулась із заявою до Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за вимагання грошових коштів та спричинення тілесних ушкоджень.

Отримавши від знайомих співробітників правоохоронних органів інформацію про її звернення до Тростянецького РВ, 05.08.2013, ОСОБА_3 ініціював кримінальне провадження відносно неї за ч.5 ст.191 КК України, у якому, під час допиту у якості потерпілого, неодноразово наголошував на тому, що укладання договору позики є способом по поверненню грошових коштів, як виявленої нестачі у магазині.

У подальшому ОСОБА_3 відмовився від обвинувачення відносно неї та ухвалою колегії суддів Охтирського міськрайсуду Сумської області кримінальне провадження відносно неї було закрито.

На даний час Тростянецьким ВП проводиться розслідування кримінального провадження по факту незаконного позбавлення її волі ОСОБА_4 , яке було внесене Охтирською місцевою прокуратурою 17.05.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При здійсненні ОСОБА_3 на неї тиску вона була змушена для захисту свого життя, здоров`я, приватних стосунків, уникнення завдання страждань близьким членам родини від неправомірних посягань, укласти невигідну для неї угоду.

Фактично вона при укладенні такої угоди мала єдину волю - уникнути несприятливих наслідків, а така її воля не повинна породжувати зобов`язання.

Позивачка звертає увагу на те, що між тиском на неї та укладанням угоди має місце причинний зв`язок. Угода була вчинена саме тому, що до неї застосовувався тиск. Вважає, що укладений між нею та ОСОБА_3 правочин є фіктивним правочином, оскільки внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто ОСОБА_3 , укладаючи договір, знав, що він не буде виконаний у частині передачі їй грошових коштів, діяв умисно, мав свідомий намір невиконання зобов`язань договору. Даним договором ОСОБА_3 приховав свої справжні наміри - стягнути із неї суму нестачі у магазині за наслідками ревізії, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема, показами свідків, наявністю у справі цивільного позову та показами потерпілого.

03.06.2019 представником позивача за первісним позовом - адвокатом Собиною П.М. була подана заява про застосування строків позовної давності до поданого ОСОБА_1 зустрічного позову та відмову у його задоволенні у зв`язку із цим. Заява мотивована тим, що договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений та посвідчений нотаріально 04.08.2013, за яким ОСОБА_1 отримала 463000,00 грн. строком до 04.09.2013. Тобто, протягом 3 років ОСОБА_1 знала та мала законну можливість оскаржити договір позики від 04.08.2013, якщо вважала його недійсним. Строк для звернення із вимогою про недійсність договору позики був вичерпаний 04.09.2016. Навіть із урахуванням того, що ОСОБА_1 22.03.2017 подала зустрічний позов, відсутні поважні причини пропуску строку позовної давності (а.с.129 Том 3).

Позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання, призначене на 13 год. 30 хв. 01.12.2020 не з`явилися, від представника надійшла письмова заява про розгляд справи без участі сторони позивача за первісним позовом.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 первісний позов підтримав у повному обсязі, за обставин, викладених у ньому, проти зустрічного позову заперечив, підтримав заяву про застосування строків позовної давності до зустрічного позову ОСОБА_1 .

У судовому засіданні відповідачка за первісним позовом - позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 первісний позов не визнала, указала, що то не була позика, фактично коштів вона не могла отримати, вона не позичала у ОСОБА_3 кошти. Підпис у договорі позики її змусив поставити ОСОБА_3 , вчиняючи перед тим відносно неї фізичний і психічний тиск. Так, вона працювала у відповідача у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на посаді продавця консультанта та у серпні 2013 р. вона перебувала на відпочинку, та коли повернулась і прийшла на роботу, то ОСОБА_3 застосував відносно неї фізичне насилля, а саме наносив їй удари, погрожував її життю, зв`язував руки, забрав її мобільний телефон та не випускав із магазину, звинувачуючи у привласненні п`ятсот тисяч гривень та вимагаючи її зізнання у вказаному. Після того, подавивши її волю, він, разом із дружиною та своєю кумою повезли її до м.Охтирка до нотаріуса, та отримавши згоду ОСОБА_6 на посвідчення договору позики, уклали нотаріальний договір позики, при тому вона ніяких коштів не отримувала. Далі вони повернулись до м.Тростянця та у присутності її батьків відповідач вимагав від неї документи на її квартиру. Отримавши документи та належну їй квартиру, ОСОБА_3 її відпустив, після чого вона звернулась до поліції з приводу неправомірних дій, спричинення їй тілесних ушкоджень. Потім вона зверталась до лікарні, до судово-медичного експерта, яким було зафіксовано факт нанесення їй тілесних ушкоджень. До цього часу триває досудове розслідування за фактом її звернення. Свій уточнений зустрічний позов відповідачка підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідачки за первісним позовом, представник позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 , у судовому засіданні первісний позов не визнала, вважає, що підстав для його задоволення немає, указала, що ОСОБА_3 як потерпілий зазначав, що договір позики був лише як засіб стягнення коштів. ОСОБА_3 відмовився від приватного обвинувачення по кримінальній справі, оскільки у протилежному випадку потрібно було б виносити виправдувальний вирок. У договорі позики зазначений строк на повернення коштів 1 місяць, нелогічним є також те, що сам позичальник ОСОБА_3 сплачує нотаріальні витрати за укладення договору позики. Допитані свідки у своїх поясненнях свідчили на користь її довірительки, які зазначили, що відносно ОСОБА_1 вчинявся психологічний і фізичний тиск ОСОБА_7 , з приводу чого вона зверталась до поліції . Також судово-медичною експертизою доведений факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень перед укладенням спірного договору. Вважає, що строк позовної давності не був пропущений, ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом у строк, визначений законом.

Відповідач за зустрічним позовом Приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Зіньковський Іван Михайлович у судовому засіданні пояснив, що 04.09.2013 був вихідний день, але за графіком своєї роботи він мав право виїздити на роботу. До нього звернулися громадяни щодо посвідчення договору позики грошей. Секретаря не було, тому десь одну годину він готував проект договору. Під час посвідчення договору він з`ясував особи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , роз`яснив їм суть та зміст договору, з`ясував їх дійсні наміри, надав проект договору. Зі змістом договору сторони були ознайомлені. Запитав чи усе зрозуміло сторонам щодо договору, чи усвідомлюють значення своїх дій, а потім роздрукував договір на бланку. Договір підписали сторони. Примусу із боку ОСОБА_3 не було. Кошти при ньому не передавалися. У тій ситуації він бачив дієздатність, адекватність ОСОБА_1 , тілесних ушкоджень на обличчі ОСОБА_1 не бачив, про тиск на неї вона не заявляла.

В судове засідання, призначене на 13 год. 30 зв. 01.12.2020 відповідач ОСОБА_6 не з`явився, подав заяви про розгляд справи без його участі (а.с.4,24,51 Том 3).

Заслухавши позицію сторін, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов не підлягає задоволенню із огляду на наступне.

Частиною першою ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, зокрема, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як то передбачено ст.629 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Частиною першою статті 234ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як роз`яснено у пунктах 21, 23-25  постанови Пленуму Верховного Суду України  від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20) зазначено, що: «згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

На підставі договору, посвідченого 04.08.2013 приватним нотаріусом Охтирського районного нотаріального округу Зіньковським І.М. та зареєстрованого у реєстрі за №1416, судом установлено, що 04.08.2013 ОСОБА_3 із однієї сторони та ОСОБА_1 із другої сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема із вимогами щодо недійсності правочину), уклали договір позики. За даним договором ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_3 гроші в сумі 463000,00 грн. строком до 04.09.2013. Сторони дійшли згоди, що повернення позиченої суми грошей буде проводитися 04.09.2013 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 була вправі повернути, а ОСОБА_3 прийняти позичену суму грошей, до закінчення вказаного у договорі строку. Якщо ОСОБА_1 не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, то ОСОБА_3 має право звернутися із заявою про вчинення виконавчого напису до нотаріуса або із позовом до суду, у разі цього буде звернуто стягнення боргу за рахунок особистого майна позичальника. Усі витрати, пов`язані із оформленням цього договору платить ОСОБА_3 (а.с.9 Том 1).

У строк, передбачений договором позики, тобто до 04.09.2013, ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 463000,00 грн. не повернула ОСОБА_3 , тому останній 03.09.2016 звернувся до Тростянецького районного суду Сумської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (а.с.5-6 Том 1).

Після скасування за постановою Верховного Суду від 06.03.2019 судового рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22.03.2017 та повернення справи на новий судовий розгляд судом установлено, що договір позики був укладений у належній формі, нотаріально засвідчений та підписаний сторонами по справі. Справжність свого підпису у договорі ОСОБА_1 не заперечувала.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона була змушена укласти договір позики у зв`язку із фізичним тиском позивача на неї, застосуванням до неї фізичного та психологічного впливу зі сторони відповідача ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження.

Так, ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру 30.10.2013 р. у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України за фактом привласнення та розтрати нею, як продавцем-консультантом магазину «Діса-майстер» упродовж жовтня 2012 р. до серпня 2013 р. грошових коштів у розмірі 461040,69 грн., належних Приватному підприємцю ОСОБА_3 (а.с.11 т.2), та 12.05.2015 р. складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013200270000536 від 05.08.13 за вказаних у підозрі обставин (а.с.12-16 т.2).

За ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2017 р. кримінальне провадження внесене ЄРДР за №12013200270000536 від 05.08.13 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України закрите у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (а.с.116-118 т.2).

05.08.2013 ОСОБА_1 звернулася до Тростянецького РВ УМВС України в Сумській області із заявою про притягнення до відповідальності ОСОБА_3 , який вимагав від неї гроші у сумі 463000,00 грн., при цьому спричинив тілесні ушкодження, відомості внесені до ЄРДР за №12013200270000531 від 05.08.2013 за ч.2 ст.189 КК України, також внесені відомості до ЄРДР за ч.1 ст.185 КК України з приводу заяви ОСОБА_1 про зникнення із її квартири ІНФОРМАЦІЯ_2 телефону, документів; та за ч.2 чт.146 КК України з приводу незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань, із застосуванням зброї ОСОБА_3 (а.с.120 т.2).

Згідно висновку експерта за №166 від 05.08.2013, на який у судовому засіданні посилалася представник відповідачки, як на доказ, що підтверджує заявлений ОСОБА_1 зустрічний позов, остання отримала легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися від тупого твердого предмету з обмеженою поверхнею, при обставинах вказаних потерпілою, від ударів кулаками та ногами, але не при обставинах, вказаних ОСОБА_3 та не від зіткнення з тупим твердим предметом у водоймі, про що свідчить характер ушкоджень. Час утворення тілесних ушкоджень може відповідати часу, вказаному потерпілою (04.08.2013), що вказує колір синців та стан саден (а.с.38-40 т.2).

Інші медичні документи (а.с.31-37 т.2) свідчать про наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, але при цьому, доказів того, що ці тілесні ушкодження були завдані ОСОБА_1 саме ОСОБА_3 судом не установлено.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 показали, що їх дочка ОСОБА_1 працювала у магазині у ОСОБА_3 04.08.2013 р. вранці дочка приїхала із відпочинку із моря та пішла на роботу у магазин, а увечері вони разом повинні були йти на сімейне свято. Однак телефон дочки не відповідав. У вечері до їх дому приїхав ОСОБА_3 на темній машині та їх дочка, і ОСОБА_3 звинуватив ОСОБА_11 у крадіжці грошей із магазину, при тому показав письмові документи (накладні та інші). Також він вимагав документи на квартиру, яка належить дочці ОСОБА_11 , як залог за недостачу у магазині, і ОСОБА_11 попросила їх віддати ОСОБА_12 ті документи, бо боялась за своє життя. ОСОБА_11 була побита, у неї були припухлості на обличчі та гематома під правим оком. Вони винесли документи на кватиру та 10000 грн., які віддали ОСОБА_3 У ОСОБА_11 були синці на шиї, вона казала, що її душила жінка ОСОБА_12 , вимагала зізнатись у крадіжці 500000 грн., були сліди тілесних ушкоджень на голові, руках, на штанях була кров. Після того, як їх відпустив ОСОБА_3 , вони звернулись до поліції із заявами про скоєння злочину, їздили на медичний огляд до експерта, зверталась дочка до лікаря за медичною допомогою. Крім того, до квартири ОСОБА_11 було проникнення та пошкоджений телевізор, зникли речі і документи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він працював разом із ОСОБА_13 у магазину «Диса майстер», належний ОСОБА_3 04.08.13 р. вранці ОСОБА_3 звинуватив його та ОСОБА_13 у крадіжці грошей, закрив магазин, де вони перебували, накинувся із кулаками на ОСОБА_11 , вона впала, потім пластиковими «хомутами» зв`язав обом руки, забрав телефони, бив. ОСОБА_12 вимагав, щоб він написав довіреність ОСОБА_12 на його машину, однак та не була на нього зареєстрована, тоді вони забрали дружину ОСОБА_14 із роботи і поїхали до м.Охтирка. У другій машині повезли і ОСОБА_13 до м.Охтирка, де довго шукали нотаріуса, а тоді, коли приїхали до офісу ОСОБА_6 , то першу повели до нотаріуса ОСОБА_13 . Потім його дружина у нотаріуса не хотіла підписувати незаповнені (пусті) бланки, а свідок її переконав усе підписати, так як їх ОСОБА_12 залякав. В результаті таких дій ОСОБА_12 забрав у свідка його автомобіль. Свідок вказує, що під час тих подій він бачив на обличчі у ОСОБА_13 синці. Через декілька днів після вказаних подій ОСОБА_15 повідомила свідкові, що підписала договір позики, на яку саме суму, не пам`ятає.

Разом із тим суд не може прийняти свідчення вказаних свідків, як підставу для застосування до вказаних правовідносин ст. 231 ЦК України, так як зі змісту цих свідчень не можливо установити, яким саме способом ОСОБА_3 та яким чином, у який момент змусив ОСОБА_1 підписати спірний договір позики.

Сама відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 не вказувала, що вона повідомляла нотаріуса, що вчиняє правочин під фізичним чи то психічним примусом. Це ж саме зазначив у судовому засіданні і нотаріус ОСОБА_16 . Свідки не були присутніми під час підписання чи укладання договору позики.

На даний час вина ОСОБА_3 у спричиненні ОСОБА_17 тілесних ушкоджень чи вчинення інших насильницьких дій щодо неї у день укладення спірного договору не доведена.

Протягом тривалого часу ОСОБА_1 не зверталась до суду із позовом про оспорювання договору позики, та пред`явила його вперше до суду, як зустрічний позов у вказаній справі 21.03.2017, поза межами строку позовної давності.

Для визнання правочину фіктивним, слід встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

Однак у судовому засіданні позивач за зустрічним позовом не вказала на наявність умислу у її діях під час укладання спірного договору.

Судом установлено, що між сторонами виникла конфліктна ситуація з приводу виявленої недостачі у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », належного ОСОБА_3 , проте безспірних доказів, що він стосувався договору позики суду не надано.

Таким чином, підсумовуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати договір позики, який був укладений між сторонами, недійсним, у зв`язку із чим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Заява представника позивача за первісним позовом щодо застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 по суті.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем у позові було надано розрахунок заборгованості відповідачки за договором позики, складений за період із 04.09.2013 по 03.09.2016, згідно із яким 3% річних від простроченої суми, які повинна сплатити відповідачка, виходячи із суми прострочення 463000,00 грн., складає 41670,00грн. Розрахунок 3% річних розраховувався стороною позивача за формулою: (сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення : (463000,00 х 0,03/365) х 1095,00 = 41670,00 грн.

За період із 22.03.2017 по 08.05.2019, виходячи із суми прострочення 463000,00 грн., 3% річних, за розрахунком сторони позивача, складає 29606,00 грн.: (сума боргу х 3%/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення : (463000,00 х 0,03/365) х 778 = 29606,00 грн.

Загальна сума 3% річних складає, за розрахунком сторони позивача 71276,00 грн.

Відповідачка у свою чергу заперечень проти такого розрахунку чи власного розрахунку суду не подавала.

Із огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача суми основного боргу в сумі 463000 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У той же час, беручи до уваги, що останнім днем повернення суми коштів отриманих за умовами договору є 04.09.2013, то розрахунок 3% річних від простроченої суми слід здійснювати починаючи із 05.09.2013, тобто із наступного дня за тим, коли відповідачка мала повернути отримані кошти.

І урахуванням такого розрахунку сума 3% річних від простроченої суми заявлена позивачем підлягає зменшенню та становитиме 41632,00 грн. (463000 грн. * 3% / 365) * 1094 (кількість днів прострочення).

І цих підстав у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд керується ст.141 ЦПК України, та вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4,13 Том 1) на загальну суму 5322, 31 грн. Крім того, із ОСОБА_1 підлягає до стягнення у дохід держави судовий збір у сумі 295, 68 грн. за частину задоволених позовних вимог ОСОБА_3 , які не були ним сплачені при подачі заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК заходи забезпечення позову, накладені за ухвалою суду 22.09.2016, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10-13,141,158, 259,264,265,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) суму основного боргу у розмірі 463 000 (чотириста шістдесят три тисячі) грн. 00 коп. та 3% річних за час прострочення виконання взятих на себе зобов`язань у розмірі 71238 (сімдесят одна тисяча двісті тридцять вісім) грн. 00 коп. та у відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору 5322 (п`ять тисяч триста двадцять дві) грн. 31 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Охтирського районного нотаріального округу Зіньковського Івана Михайловича про визнання недійсним договору позики - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) у дохід держави судовий збір у сумі 295 (двісті дев`яносто п`ять) грн. 68 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 11.12.2020.

       Суддя О.С.Линник