Справа № 2-767/10

Р І  Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї  Н И

28 квітня 2010 року Червоно заводський районний суд міста Харкова у складі:

        Головуючого – судді Журавель В.А.

        При секретарі – Закопайло О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 особа ОСОБА_3, про виселення

В с т а н о в и в :

    Позивачка звернулася до суду, посилаючись на те, що на праві особистої власності їй належить 98/300 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.03.1995 року на належну їй частку в житловому будинку літ. А-1 виділені дві кімнати : кімната 2-1 житловою площею 12,0 кв. м. та кімната 2-4 житловою площею 9,6 кв. м., які є суміжними. В належній позивачці частині зареєстровані  вона, її діти - відповідач та 3 особа по справі та онук ОСОБА_4, 2003 року народження. У серпні 2009 року, скориставшись відсутністю позивачки та її дочки, відповідач ОСОБА_2 самочинно вселився в кімнату 2-1, виніс усі речі позивачки та 3 особи в кімнату 2-4, в якій  раніше проживав ОСОБА_2  Позивачка разом із дочкою та малолітнім онуком опинилися  в маленькій кімнаті, куди відповідач без дозволу позивачки переніс усі їх речі. На вимоги позивачки все привести в порядок, ОСОБА_2 не реагує, ображає позивачку. Крім того, відповідач порушує умови спільного проживання в квартирі, після 21 години починає готувати їжу, включати колонку для підігріву води, купатися, включати музику. При цьому позивач постійно проходить через прохідну кімнату, в якій живуть позивачка, її дочка та онук, що порушує їх право на житло та нормальний відпочинок, внаслідок чого у позивачки порушився стан здоров»я. Тому позивачка просила виселити відповідача ОСОБА_2  з кімнати 2-1 в будинку АДРЕСА_1.

    В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, просила виселити відповідача із спірного будинку без надання іншого житла, оскільки сумісне проживання з ним в квартирі неможливо. Відповідач не спілкується з позивачкою, не називає її матір»ю, ніяк не звертається до неї, а коли все ж таки спілкуються, то між ними обов»язково виникають сварки, відповідач своєю поведінкою створює умови, неможливі для спільного проживання. Також позивачка пояснила, що разом із відповідачем в кімнаті 2-1 також проживала дружила відповідача та її дочка від першого шлюбу ОСОБА_5, але після звернення до суду ці особи добровільно виселилися з будинку та забрали свої речі. Враховуючи, що дружина відповідача та їх дочка зареєстровані  в гуртожитку від заводу «Світло Шахтаря», відповідач може виселитися та проживати разом із ними. Крім того, позивачка пояснила, що проживання разом із дочкою та онуком в кімнаті площею 9,6 кв. м. неможливо, тому що вони навіть не можуть поставити для онука письмовий стіл або придбати новий диван, оскільки ці речі не поміщаються в маленькій кімнаті. Натомість відповідач зайняв кімнату більшою площею та не збирається її звільняти. Також позивачка пояснила, що між нею та відповідачем  виникають скандали, він оскорбляє її нецензурною лайкою, з приводу чого позивачка зверталася до вуличного комітету та в прокуратуру.

    Представник позивача адвокат ОСОБА_6 повністю підтримала заявлені позовні вимоги, надала судові аналогічні пояснення.

    Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував та пояснив судові, що на протязі багатьох років зареєстрований в спірному будинку. Певний час він не проживав в будинку, оскільки проживав у своєї колишньої дружини. У 2002 році він повернувся в спірний будинок, позивачка  ні на той час, ні до теперішнього часу в будинку не проживає, оскільки  проживає разом із співмешканцем. Сестра ОСОБА_3 проживала в будинку разом із чоловіком, який мав свій будинок, тому вони перейшли проживати до нього.  Відповідач став проживати в  будинку один, потім познайомився із майбутньою дружиною ОСОБА_7, і з 2003 року вони стали разом проживати в будинку, проти чого позивачка не заперечувала. Будинок знаходився в захаращеному стані, тому відповідач із дружиною зробили ремонт, провели опалення, при цьому відповідач із дружиною займав велику кімнату, а дочка йог дружини – маленьку кімнату. Проти такого порядку користування будинком ні позивачка, ні  3 особи не заперечували, тому що у них були добрі стосунки. У травні 2009 року ОСОБА_3 посварилася із своїм чоловіком та вирішила повернутися в спірний будинок, тому відповідач, його дружина та її дочка стали разом проживати в більшій кімнаті, та звільнили для його сестри маленьку кімнату, куди відповідач поставив меблі з більшої кімнати, щоб сестра могла ними користуватися. Влітку 2009 року відносини між членами сім»ї погіршилися,  оскільки позивачка стала наполягати на виселенні відповідача.  Після того, як ОСОБА_3 разом із чоловіком та сином поселилася в будинку, між ними почалися сварки, оскільки чоловік сестри зловживає спиртними напоями, став погрожувати дружині відповідача та її дочці, тому вони самі добровільно забрали свої речі та пішли з будинку. Також відповідач пояснив, що іншого житла, крім спірного будинку не має, постійно проживає в ньому, не має наміру поселятися в гуртожитку, де проживають його дружина та її дочка, оскільки має місце проживання за містом своїй реєстрації. Відповідач також пояснив судові, що позивачка в будинку не проживає, конфліктів з нею він не влаштовує, правила проживання в будинку не порушує.

     3 особа ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що постійно проживає у спірному будинку разом із матір»ю та сином. 7 років тому відповідач також повернувся до спірного будинку, оскільки до цього певний час проживав у своєї дружини. Відповідач став вживати спиртними напоями, влаштовувати бійки та скандали. Після чого він познайомився із своєю дружиною ОСОБА_7 та став проживати разом із нею. Влітку 2008 року, коли ОСОБА_3 та її мати були відсутні, відповідач разом  із своєю сім»єю самочинно вселився до спірного будинку, перевіз свої речі, речі позивачки та 3 особи виніс у маленьку кімнату, де вони і проживають до цього часу. Враховуючи, що кімната дуже маленька, вони втрьох спали на одному дивані, зараз дитина підросла, але вона не може придбатися для дитини диван, оскільки він не поміщається в маленькій кімнаті. Вважає, що відповідач створює неможливі умови для проживання в будинку: кричить на сина ОСОБА_3, заставляє їх усіх розмовляти пошепки, не дає дитині дивитися телевізор, голосно включає музику. Крім того, відповідач взагалі не спілкується із своєю матір»ю – позивачкою по справі, виражається на її адресу нецензурною лайкою, оскорбляє позивачку та 3 особу.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

    Як встановлено судовому засіданні ОСОБА_1 належить 98/300 частин житлового будинку із надвірними  будівлями АДРЕСА_1 на підставі рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 23 березня 1989 року / а. с. 36/.

    Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 березня 1995 року в користування ОСОБА_1 виділено приміщення 2-1 площею 12,0 кв. м., приміщення 2-4 площею 9,6 кв. м., приміщення 2-3 площею 13 кв. м., приміщення 2-5 площею 3,7 кв. м., а також сіні, ганок, сарай, частину льоху, частину вбиральні, частину воріт, огорожу  та зливну яму / а. с. 6-11/.

    Як вбачається з довідки  голови вуличного комітету № 18  Червонозаводського району м. Харкова та будинкової книги в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 / а. с. 19/.

    Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України  якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують  його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

    Свідок ОСОБА_8 пояснила судові, що сім»ю ОСОБА_2 знає з 2002 року, на той час ОСОБА_2 познайомився із своєю майбутньою дружиною ОСОБА_7 і вони стали разом проживати в спірному будинку. При цьому ОСОБА_2 та його дружина займали більшу кімнату, а дочка ОСОБА_7 – ОСОБА_5 – маленьку. Крім цих 3 осіб в будинку ніхто не проживав, такий порядок користування був до 2009 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в цей період часу в будинку постійно не проживали, інколи проходили в гості до ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_3 разом із чоловіком  проживала в районі заводу ім. Шевченко, а місце проживання ОСОБА_1 їй невідоме. Також свідок пояснила, що  ніяких сварок та скандалів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в її присутності не відбувалося.

    Свідок ОСОБА_9 пояснив судові, що знає відповідача протягом останніх 6 років. Він разом із своєю сім»єю проживає в частині будинку та займає 2 кімнати та кухню. Крім нього там проживають його дружина та її дочка, ніякі інші особи в будинку не проживають, останній раз в будинку свідок був приблизно півроку тому. При цьому відповідач та його дружина проживали в більшій кімнаті, а дочка - в меншій,  позивачку та 3 особу в будинку ніколи не бачив.

    Свідок ОСОБА_10 пояснила судові, що на теперішній час позивачка, її дочка та онук проживають в кімнаті площею 9,6 кв. м., а ОСОБА_2 займає більшу кімнату, такий порядок користування будинком існує приблизно 6 років. Спір виник саме зараз тому, що ОСОБА_3 підріс і в маленькій кімнаті нема місці для його письмового столу та нового дивану. Також свідок пояснила, що в її присутності ніяких сварок між сторонами не відбувалося, оскільки вони взагалі не спілкуються один з одним.

    Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України  № 2 від 12.04.1985 року із наступними змінами та доповненнями «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують права співжиття і роблять неможливими для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами і й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

    Як вбачається з наданого судові акту вуличного комітету № 18 від 15 січня 2010 року  ОСОБА_1 неодноразово зверталася до вуличного комітету з приводу її сина ОСОБА_2, який  разом із своєю дружиною зайняли велику територію та нікого не пускають / а. с. 48/.

    Згідно довідки вуличного комітету № 18  на момент перевірки будинку ОСОБА_2 не було вдома, двері кімнату, яку він займає закрита / а. с. 49/.

    Відповідно до  акту обстеження житлово-побутових умов сім»ї ОСОБА_3, складеного комісією служби у справах дітей Червонозаводської районної ради м. Харкова, сім»я ОСОБА_3 займає  кімнату житловою площею 9,6 кв. м., в якій для дитини поставити письмовий стіл та ліжко неможливо у зв»язку із малою житловою площею кімнати, достатнього місяця для одягу та іграшок немає. До другої кімнати, де знаходяться речі відповідача, доступу нема / а .с. 54    /.

    Таким чином, суд приходить до висновку, що надані позивачкою докази не свідчать про те, що відповідач створює неможливі для спільного проживання умови, внаслідок чого повинен бути виселений без надання іншого житла.  З вищеприведених письмових доказів вбачається, що фактично між сторонами існує спір щодо порядку користування житловими приміщеннями.  

    При розгляді цього спору судом не встановлено, що  відповідач  здійснює умисні дії, які пов’язані  з нехтуванням загальноприйнятими нормами спільного проживання в квартирі. Також судом не встановлено, що між позивачкою та відповідачем виникають скандали, сварки, нанесення образ.

Крім того, судом встановлено, що міри попередження та громадського впливу до ОСОБА_2 ніколи не  застосовувались, оскільки із заявами про порушення з боку відповідача норм спільного проживання в квартирі, ОСОБА_1 не зверталася, що вона і підтвердила в судовому засіданні. Дійсно позивачка зверталася із заявами до вуличного комітету № 18 Червонозаводського району м. Харкова та прокуратури Червонозаводського району м. Харкова про те, що відповідач зайняв кімнату, яка має більшу житлову площу у зв’язку із чим у позивачки виникають  труднощі побутового характеру при користуванні кімнатою меншою житловою площею. Але про те, що ОСОБА_2 внаслідок своєї антигромадської поведінки створює неможливі для спільного проживання умови, позивачка до вказаних організацій не зверталася.

Також факт відсутності суперечок, сварок та скандалів  між сторонами підтвердили у судовому засіданні допитані свідки.  При цьому у разі , якщо між сторонами виникають суперечки щодо порядку користування житловими приміщення в спірному будинку, позивачка не позбавлена права на звернення до суду для вирішення цього питання у загальному порядку.

    У зв’язку із чим суд вважає, що підстав для виселення відповідача із спірного будинку без надання іншого житла підстав нема. Також у суда нема підстав для попередження відповідача  про наступне виселення  у разі  систематичного порушення правил співжиття, оскільки в судовому засіданні не встановлене жодне таке порушення та антигромадська поведінка  з його боку.

    На підстав вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10 60, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 16 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України  № 2 від 12.04.1985 року із наступними змінами та доповненнями «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд

В И Р І Ш И В :

    У задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення - відмовити.  

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження і після цього протягом 20 днів шляхом подання апеляційної скарги або у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                                                                                В.А.Журавель