ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

                                          

                                            

                                            

                                              У Х В А Л А

 

                               І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

05 квітня 2007 року                                                           м. Київ.

 

   

     Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

     Головуючого - судді Кобилянського М.Г.,

     суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Федорова М. О., Юрченка В.В.,

     секретар:  Замега Ю.І., -

    

     розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу і звільнення з роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року, -                                        

                                             

                                              В С Т А Н О В И Л А :

   

   У квітні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом про визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України НОМЕР_1 від 28 березня 2005 року про звільнення з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України з посади начальника Харківського обласного управління юстиції та поновлення на роботі на зазначеній посаді. Вказувала, що підставою для звільнення з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов'язків стали недоліки у роботі Харківського обласного управління юстиції, виявлені в ході комплексної перевірки, проведеної 13-25 лютого 2005 року.

    Звільнення вважала незаконним, оскільки наказ не містить конкретних посилань на одноразове грубе порушення трудової дисципліни. Також вважала, що відповідачем порушені строки накладення дисциплінарного стягнення .

    У листопаді 2005 року ОСОБА_1.  доповнила позов вимогами про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Посилалася на те, що за свою роботу вона була відзначена державними нагородами, а перед звільненням - 02 березня 2005 року, їй було присвоєно 7 ранг державного службовця. Наказом про звільнення всі її заслуги були зведені нанівець. Звільнення з роботи завдали їй моральних страждань, які вона оцінила у 20 000 грн.

    Постановою Чутівського районного суду Полтавської області від 16 березня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

    Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року постанову Чутівського районного суду Полтавської області від 16 березня 2006 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України НОМЕР_1 від 28 березня 2005 року про звільнення ОСОБА_1. з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1. на роботі на посаді начальника Харківського обласного управління юстиції. Стягнуто з Міністерства юстиції України за рахунок коштів, передбачених на утримання Харківського обласного управління юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 26 159 грн. 90 коп. та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Міністерства юстиції України мито у розмірі 270, 1 грн. 

    Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, представник ОСОБА_2. - ОСОБА_3. оскаржив її у касаційному порядку.

    Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови. На його думку, що зазначені у наказі недоліки є одноразовим грубим порушенням, а тому протилежний висновок суду про це - неправомірний. Стверджує, що були достатні підстави для звільнення ОСОБА_1. за п. 1 ст. 41 КЗпП, а незастосування відповідачем положень ст.ст. 148, 149 КЗпП є виправданим, оскільки ОСОБА_1. порушила вимоги Закону України «Про державну службу». Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушені вимоги ст.ст. 10, 11 КАС України щодо змагальності та рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, оскільки не було відкладено розгляд справи за його клопотанням. Вважає, також, що суд мав залучити до участі у справі Харківське обласне управління юстиції та його начальника ОСОБА_4. На його думку, безпідставним є стягнення заробітної плати за вимушений прогул з Міністерства юстиції України за рахунок коштів, передбачених на утримання Харківського обласного управління юстиції, оскільки, ці кошти, мали стягуватися безпосередньо з Міністерства юстиції України.

    Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, Міністр юстиції України зазначив, що постанова Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року є законною і просив залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

    Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без  задоволення, а постанова Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року - без змін з таких підстав. 

   Як видно із матеріалів справи, наказом Міністра юстиції України № 172-к від 4 лютого 2003 року ОСОБА_1. було призначено начальником Харківського обласного управління юстиції, а наказом Міністра юстиції України НОМЕР_1-к від 28 березня 2005 року її звільнено із цієї посади за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

   Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, вважав, що підставами звільнення ОСОБА_1. були недоліки в роботі Харківського обласного управління юстиції, а саме - неналежний стан фінансової дисципліни, зокрема купівля автомобіля та обладнання для відділів РАЦС області з перевищенням граничних сум таких витрат, послаблення контролю за роботою відділів державної виконавчої служби області щодо повного та своєчасного виконання рішень судів та інших органів, неналежної організації роботи по відшкодуванню витрат на проведення виконавчих дій, виплати винагороди державним виконавцям, невжиття заходів по дотриманню відділами державної виконавчої служби області порядку складання статистичної звітності та викривлення узагальнених показників роботи органів державної виконавчої служби за 2004 рік.

     Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що це не відповідає обставинам справи і відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення - про задоволення вимог.

     Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

    До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, як заходи дисциплінарного впливу можуть застосовуватись: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

    Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника можуть бути застосовані стягнення у вигляді догани чи звільнення.

    Із змісту наказу про звільнення ОСОБА_1. вбачається, що її державну службу припинено з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України .

    Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності.

    Вирішуючи питання про законність звільнення позивачки з роботи, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 147, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

    Зазначивши, що при купівлі автомобіля та обладнання для відділів РАЦС області, Харківським обласним управління юстиції в порушення постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 04 квітня 2001 року «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного та місцевого бюджетів» перевищено граничну суму таких витрат на 40557 грн. та у порушення постанови Кабінету Міністрів України № 702 від 25 червня 2001 року «Про порядок використання коштів, отриманих органами державної влади від надання ними послуг відповідно до законодавства та їх розміри» використано на придбання автомобіля із спеціального фонду 52710 грн., суд першої інстанції помилково вважав ці випадки одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків.               

    Проте, вказаний висновок зроблено без урахування часу та обставин укладення державною установою цивільно-правових угод по закупівлі товарів і послуг. Зокрема, не враховано, що закупівля автомобіля та обладнання для відділів РАЦС області Харківським обласним управлінням юстиції була проведена у відповідності до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» тендерним комітетом цієї установи, результати якого були реалізовані шляхом підписання 07 жовтня 2003 року договору купівлі - продажу автомобіля, а 14 жовтня того ж року договору про доукомплектування автомобіля додатковими опціями. Звіти про результати запиту тендерним комітетом цінових пропозицій направлені відповідачу - як головному розпоряднику бюджетних коштів, у жовтні 2003 року.

      Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що жодний із зазначених у наказі про звільнення недоліків у роботі держаної установи, керівником якої була ОСОБА_1., не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків в контексті положень п. 1 ст. 41 КЗпП України, а отже, не міг бути приводом для її звільнення з роботи із цих підстав.

      Тому позовні вимоги ОСОБА_1. щодо визнання незаконним наказу про звільнення з роботи та про поновлення на роботі підлягали задоволенню про що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок.

     За таких обставин, у зв'язку з поновленням ОСОБА_1. на роботі суд обгрунтовано задовольнив і похідні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди.

     Безпідставними є і твердження представника ОСОБА_2. про те, що до дених правовідносин не повинні застосовуватись положення та правила ст.ст. 148, 149 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1. звільнена з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України, а не на підставі Закону України «Про державну службу».

     За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам. Судове рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процессуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.

 

      Керуючись ст.ст. 220, 224, 230, 231 , ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів  -

 

                                           У Х В А Л И Л А :

 

    Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року - без змін. 

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

     ГОЛОВУЮЧИЙ :                                                 

 

 

                     СУДДІ :