ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 628/1866/19

провадження № 22ц/818/4468/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретарів – Огар І.В., Кравченко О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

представники – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 – представника ОСОБА_1 на ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року в складі судді Клімової С.В.,

у с т а н о в и в:

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2017 року на виконання домовленості з відповідачем про здійснення сумісної господарської діяльності він передав ОСОБА_2 36 500,00 доларів США. Однак сумісну господарську діяльність вони не здійснювали. 20 травня 2019 року він надіслав на адресу відповідача лист з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 36 500,00 доларів США до 31 травня 2019 року, на яку останній не відреагував.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 36 500,00 доларів США та 10 781,12 грн судових витрат.

17 липня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив позовну заяву залишити без задоволення.

Відзив, з урахуванням доповнень, мотивовано тим, що між ними не укладався договір зберігання. Він з 2008 року здійснює підприємницьку діяльність, орендуючи приміщення в Торгівельно-розважальних центрах «ДАФІ» (далі – ТРЦ «ДАФІ») та «Французький бульвар» (далі – ТРЦ «Французький бульвар»). З 01 вересня 2017 року вони домовились з позивачем здійснювати спільну діяльність, частка ОСОБА_1 у витратах на організацію торгівельних місць та Інтернет-магазинів склала суму в розмірі 36 500,00 доларів США. При цьому один із відділів продажу в ТРЦ «Французький бульвар» був переоформлений на сина позивача, на останнього також був оформлений в вересні 2018 року другий банківський термінал. Щомісячно від здійснення спільної діяльності вони отримували доходи, зокрема за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримав 510 000,00 грн, що еквівалентно 19 000,00 доларам США. Згодом у них почали виникати непорозуміння і наприкінці 2018 року вони домовились про припинення спільної діяльності. В січні 2019 року ОСОБА_1 отримав товару та торгівельного обладнання на суму 369 337,44 грн, а також гроші в сумі 204 235,86 грн від спільної діяльності.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 статті 255 Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК Укаїни).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за період з 2017 року по 2018 рік сторони здійснювали підприємницьку діяльність. Враховуючи предмет позову, суб`єктний склад сторін – фізичних осіб підприємців (далі – ФОП), спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

20 липня 2020 року ОСОБА_4 – представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушеня норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що  на виконання домовленості між двома ФОП  ОСОБА_1  та ФОП  ОСОБА_2 про здійснення сумісної господарської діяльності гроші в сумі 36 500,00 доларів США були передані фізичною особою ОСОБА_1 фізичній особі ОСОБА_2 . Договір про спільну сумісну діяльність, укладений між сторонами, не був зареєстрований в установленому законом порядку та станом на 20 травня 2019 року спільна господарська діяльність між сторонами не здійснювалась. Оскільки гроші в указаній сумі фактично знаходились на зберіганні у відповідача, то такі кошти мають бути повернуті в повному обсязі у тій самій валюті, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду у справі № 295/11438/16-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

21 вересня 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

07 жовтня 2020 року ОСОБА_4 – представник ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідь на відзив мотивована тим, що надані відповідачем бухгалтерські документи не підтверджують факт спільної господарської діяльності між сторонами, а свідчать лише про окрему господарську діяльність, що здійснюється особисто ОСОБА_2 . При цьому надані ОСОБА_1 декларації підтверджується відсутність у нього доходу як у ФОП.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 01 вересня 2017 року в простій письмовій формі між сторонами укладено дві угоди, за умовами яких ОСОБА_1 сплатив, а ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 суму в розмірі 36 500,00 доларів США за дольову участь в спільному бізнесі (а. с. 5, 6 т. 1).

20 травня 2019 року ОСОБА_1 направив на ім`я ОСОБА_2 листа з вимогою про повернення коштів, оскільки спільна сумісна діяльність не здійснювалась (а. с. 13 т. 1).

24 січня 2019 року складено акт прийому-передачі товарів та майна № 1, згідно з яким на підставі усної домовленості між сторонами про припинення ведення спільної діяльності товарний запас за видатковою накладною від 24 січня 2019 року № 2869 в кількості 1043 штук товарного запасу на суму 168 582,41 грн, робочого інвентарю в кількості 390 штук (підставки під чохли, робочий ноутбук, стілець), що знаходяться на орендованій ФОП ОСОБА_2 офісно-складській площі за адресою: АДРЕСА_1 , ТРЦ «ДАФІ», другий поверх, відділ «Naushnsk», був переданий ОСОБА_1 в присутності продавців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , дружини та сина позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а. с. 64 т. 1).

25 січня 2019 року складено акт прийому-передачі товарів та майна № 2, згідно з яким на підставі усної домовленості між сторонами про припинення ведення спільної діяльності товарний запас за видатковою накладною від 25 січня 2019 року № 2870 в кількості 1861 штук товарного запасу на суму 180 755,03 грн, робочого інвентарю в кількості 200 штук (підставки під чохли, робочий iPad mini, ігрова приставка PS4, сервер відео спостереження з чотирма камерами), що знаходяться на орендованій ФОП ОСОБА_2 офісно-складській площі за адресою: АДРЕСА_2 , дев`ятий поверх, був переданий ОСОБА_1 в присутності продавця ОСОБА_7 , а також ОСОБА_2 , та дружини позивача ОСОБА_10 (а. с. 65 т. 1).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в установленому законом порядку зареєстровані як суб`єкти підприємницької діяльності.

ОСОБА_1 обґрунтував позов нездійсненням спільної сумісної діяльності, у зв`язку з чим вважав, що гроші в сумі 36 500,00 доларів США він передав відповідачу на зберігання.

Згідно з пунктом з пунктами 1 та 15 статті 20 Господарсько-процесуального кодексу України (далі – ГПК України)  господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Отже, на момент звернення до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Частина друга статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає суб`єктами господарювання не тільки господарські організації, але й громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11 липня 2005 року зареєстрований як ФОП (номер запису 24800000000021253); ОСОБА_2 , будучи мз 02 грудня 2009 року як ФОП, припинив підприємницьку діяльність 18 лютого 2020 року (номер запису 24750060004004660) (а. с. 33 т. 3).

Тобто станом на дату укладення угод від 01 вересня 2017 року сторони мали статус ФОП.

Дані про перебування ФОП на час звернення ОСОБА_1 до суду з указаним позовом в процесі припинення підприємницької діяльності, банкрутства - відсутні.

Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції враховує не лише наявність у сторін статусу ФОП на час укладення угод від 01 вересня 2017 року, але й мету отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_1 грошей в розмірі 36 500,00 доларів США, тобто для зайняття господарською діяльністю, про наявність якої протягом вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року відповідач не заперечував.

Зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням (частина перша статті 173 ГК України).

Отже, у ОСОБА_1 як суб`єкта господарювання з угоди від 01 вересня 2017 року виникло господарське зобов`язання з іншим суб`єктом господарювання – ФОП ОСОБА_2 . А тому з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини спір між сторонами виник щодо виконання господарського зобов`язання.

Оскільки угоди укладались для зайняття господарською діяльністю і, підписуючи угоди, сторони мали статус ФОП та й надалі протягом вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року продовжували займатися торгівельною, то такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Такий висновок за подібних обставин справи виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі  № 592/2083/15-ц (провадження № 14-165цс19).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин постанов Великої Палати Верховного Суду 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року у справі № 295/11438/16-ц (провадження № 61-12924св18) не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке. Провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частин першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Спір по суті не вирішений. Обставини щодо передачі грошей підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті.

Інші доводи апеляційного скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 15 грудня 2020 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

В.Б.Яцина