ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2020 року                                                                                                   м.Дніпро         

Справа №  908/2828/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Мороза В.Ф.  

при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.                                                                                              

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 (прийняте суддею Сушко Л.М., повне судове рішення складено 13.05.2020) у справі №908/2828/19

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/1751/16-ц

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Запорізька обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України

про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків              

ВСТАНОВИВ:

1.          Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.  Запоріжжя із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог і внесення змін до предмету позову (п. 2 ч.2 ст. 49 ЦПК України) просить визнати недійсним (скасувати) наказ № 17, виданий 21.03.2016 Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП; зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор"  звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, згідно поданої заяви від 22.02.2016; зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18  588, 78 грн; зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 компенсацію вимушеного прогулу у сумі 95  926, 00 грн; стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 15  000, 00 грн; зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за невикористану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював на підприємстві ПАТ "Запоріжтрансформатор" електрозварювальником на автоматичних та півавтоматичних машинах зварювального цеху, 6 розряду. 18.02.2016 в зв`язку з тим, що роботодавець ПАТ "Запоріжтрансформатор" порушує охорону праці, не виконує законодавство про працю , яке полягає в порушенні виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001 року, умови колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014, порушує рекомендації МСЕК м. Запоріжжя щодо працевлаштування і надання інформації про наявність вакантних посад для переведення позивача на легку працю, незаконного переведення позивача на простій- (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015) позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП. Позивач вказує, що за період його роботи, представники роботодавця та профспілкові діячі перетворили умови роботи на рабську працю. Нормування праці та оплата праці на підприємстві взагалі не відповідала мінімальним нормам трудового права. Позивачу жодного разу не були запроваджені усі доплати та надбавки, передбачені угодами, а випадки застосування гнучкого графіку, який сам роботодавець встановлював, не компенсувались при 12 а то 16 годинному робочому дню. Пік трудового конфлікту припав на час коли позивач отримав інвалідність через хворобу, що отримав на виробництві. Роботодавець вимагав звільнення, а відмова позивача призвела до штучного відправлення на простой. Не витримавши шантажу і погроз, позивач написав заяву, де 22.02.2016 визначив останнім робочим днем 22.02.2016. Зам гендиректора ОСОБА_2 надала відповідачу лист, де порушення трудового законодавства визнані не були. 22.02.2016 позивачу не повернули трудову книжку, попередили, що він буде звільнений за прогул. Однак 23.02.2016 позивач на роботу не вийшов, у зв`язку з чим був звільнений за прогул відповідно до наказу № 17 від 21.03.2016, що є предметом оскарження в даній справі.

2.          Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у цій справі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що враховуючи факт відмови позивачу у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в подальшому відсутність позивача без поважних причин на робочому місці, роботодавець звільнив ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Умови ст.  43 КЗпП України були виконані відповідачем при звільненні позивача. Тобто, відповідачем не було самостійно змінено підставу звільнення, оскільки позивач був відсутній на роботі без поважних причин протягом тривалого часу, та звільнення відбулось на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки вимоги про зобов`язання ПАТ "Запоріжтрансформатор" звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі ч. 3 ст.  38 КЗпП України; зобов`язання ПАТ "Запоріжтрансформатор" внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України згідно поданої заяви від 22.02.2016; зобов`язання ПАТ "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18588,78 грн.; зобов`язання ПАТ "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 компенсацію вимушеного прогулу у сумі 95926,00 грн.; стягнення з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.; зобов`язання ПАТ "Запоріжтрансформатор" провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за не використану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення є пов`язаними із вимогою про визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" № 17 від 21.03.2016, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в їх задоволенні також слід відмовити.

3.          Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким:

- визнати недійсним (скасувати) наказ № 17, виданий 21.03.2016 Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор", про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, згідно поданої заяви від 22.02.2016;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18 588, 78 грн;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 компенсацію вимушеного прогулу у сумі 95 926, 00 грн;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 15 000, 00 грн;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за невикористану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення.

4.          Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що факти порушення відповідачем вимог трудового законодавства підтверджуються, зокрема, висновками та зауваженнями, зафіксованими у висновку комісії по трудовим спорам, головою якої було призначено ОСОБА_3 , заступника голови Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, а також листами даної організації №151 від 02.12.2014 та №30 від 25.02.2016.

Апелянт зазначає, що з метою доведення обставин, зазначених в позовній заяві, позивач просив суд викликати та допитати свідка по справі ОСОБА_4 , який може підтвердити факт незаконного звільнення ОСОБА_1 . Даний свідок допитувався під час розгляду справи в іншому складі суду. Проте, незважаючи на зазначене, господарським судом Запорізької області позивачу безпідставно було відмовлено у допиті даного свідка, що є грубим порушенням норм процесуального права.

При цьому, судом не спростовується той факт, що на момент звернення позивачем із заявою про звільнення порушення діючого трудового законодавства, на усуненні яких наполягала комісія по трудовим спорам, мали місце.

За доводами апелянта, судом не досліджувалися обставини того, які саме порушення були усунуті (грубі чи не грубі), які не були усунуті, даним фактам не була надана належна правова оцінка, що в свою чергу має наслідком неповноту судового рішення.

Крім цього, факт порушення відповідачем трудового законодавства встановлений у постанові ВС у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2018 року №334/7289/16-ц провадження 61-1770св17.

На думку скаржника, дане рішення є преюдиціальним, незважаючи на це даному факту судом також не була надана належна правова оцінка, незважаючи на те, що такі документи були долучені позивачем до матеріалів справи.

Також скаржник зазначає про те, що в ході розгляду справи по суті Ленінським районним судом м. Запоріжжя були долучені відповідачем докази з порушенням порядку та строку, встановленого цивільно-процесуальним законодавством, а саме: наказ № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору, службова записка зварювального цеху  №  1/68-96, за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка с протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху № 43 від 17.03.2016.

За доводами скаржника, про те, що ці докази можуть бути сфальсифікованими, додатково свідчить і той факт, що відповідач спочатку намагався звільнити ОСОБА_1 03.05.2016 за власним бажанням, але фактично звільнення ОСОБА_1 відбувається вже після подачі ним позову до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (позов подано 22.03.2016 року, а наказ про звільнення ОСОБА_1 складений 24.03.2016).

За таких обставин, на думку скаржника, суд першої інстанції, виходячи зі змісту недопустимих доказів, які суд взагалі не мав би досліджувати, дійшов неправомірного наступного висновку: "враховуючи факт відмови позивачу у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в подальшому відсутність позивача без поважних причин на робочому місці, роботодавець звільнив ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України і Умови ст. 43 КЗпП України були виконані відповідачем при звільненні позивача. Тобто, відповідачем не було самостійно змінено підставу звільнення, оскільки позивач був відсутній на роботі без поважних причин протягом тривалого часу, та звільнення відбулось на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України".

5.          Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що матеріали справи не містять висновку комісії по трудовим спорам, головою якої призначено ОСОБА_3 , заступника голови Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, на який позивач посилається в апеляційній скарзі. Листи Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості № 151 від 02.12.2014, № 30 від 25.02.2016 та поясненнями цієї організації, як третьої особи, конкретних фактів порушення умов колективного договору зі сторони відповідача по відношенню саме до ОСОБА_1 не підтверджують.

На думку відповідача, обов`язковою умовою для реалізації права працівника на звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору по відношенню саме до цього працівника.

При цьому, на підставі заяви позивача про звільнення Головним управлінням держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці було проведено перевірку відносно відповідача за результатами якої порушень не встановлено та у зв`язку з наведеним позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідач вважає безпідставними посилання позивача на неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 334/7289/16, оскільки судом в рішенні щодо вказаної постанови зазначено, що зі змісту акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.01.2016, складеного, в тому числі і за участі представників роботодавця, за результатами вказаного обстеження вбачається, що у ОСОБА_1 виявлене професійне захворювання в результаті шкідливих умов праці. При цьому, наведеними у вказаному судовому спорі обставинами позивач не обґрунтовував наявність підстав для розірвання трудового договору при поданні заяви про звільнення від 18.02.2016.   

Стосовно подання відповідачем доказів щодо застосування дисциплінарного стягнення до позивача не одночасно з відзивом на позовну заяву, відповідач вказує на те, що вимога про визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" № 17 від 21.03.2016 заявлена позивачем лише 15.08.2018, тобто більше ніж через два роки після подання позову, у відповідь на що, відповідачем і було подано такі докази.

Щодо відмови позивачу судом першої інстанції у допиті свідка, відповідач вказує, що позивачем не було дотримано вимог, які ставляться до заяви про допит свідка та не подано нотаріально посвідчену заяву свідка, а відтак, суд першої інстанції не мав підстав для задоволення клопотання позивача про виклик та допит свідка.

6.          Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_5 , суддів Кузнецова В.О., ОСОБА_6 ) відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі №908/2828/19; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.10.2020 о 16:30 год.

Судове засідання, призначене на 05.10.2020 о 16:30 год. не відбулось, у зв`язку з відпусткою члена колегії у справі судді Кузнецова В.О.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1808/20 від 30.09.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Кузнецова В.О., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 908/2828/19 (для призначення справи на іншу дату тощо).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_5 (доповідач), суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.) розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі №908/2828/19 призначено в судове засідання на 09.11.2020 о 16:00 год.

У судовому засіданні 09.11.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги у справі №908/2828/19 в судове засідання до 07.12.2020 о 14:30 год, про що постановлено ухвалу.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 2282/20 від 07.12.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2828/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 для розгляду справи № 908/2828/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_5 (доповідач), суддів  Кузнецова В.О., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі №908/2828/19 до свого провадження вищеозначеною колегією суддів.

У зв`язку з тим, що у судове засідання 07.12.2020 учасники справи не з`явились, вступна та резолютивна частини постанови не проголошувались.

7.          Встановлені судом обставини справи.

18.02.2016 позивач у справі ОСОБА_1 , що працював на ПАТ "Запоріжтрансформатор", подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001, умов колективного договору №  69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014, порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю, незаконного переводу на простой (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015). У заяві просив звільнити його з 22.02.2016. Просив видати копію наказу про звільнення (т. 1 а.с.4).

Листом від 19.02.2016 роботодавець повідомив позивача про відсутність порушень трудового законодавства, в тому числі і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 , що останній буде звільнений з підприємства згідно ст. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням (т. 1 а.с. 5).

Наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (т. 1 а.с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підстава звільнення – службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху № 43 від 17.03.2016 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом.

Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року (т. 1 а.с. 41).

Так, в службові записці зварювального цеху за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 (т. 1 а.с. 139) вказано, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте та телефонні дзвінки робітник не відповідає. 23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 , в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016 (т. 1 а.с. 141).

Також майстром ОСОБА_7 були складені на ім`я начальника цеху докладні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, просив вважати прогулом (т. 1 а.с. 143-144). За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти (т. 1 а.с. 145-146).

За змістом службової записки від 02.03.2016 (т. 1 а.с. 147) начальник відділу кадрів ПАТ "ЗТР" ОСОБА_8 вручила ОСОБА_1 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ОСОБА_1 не розірваний та в разі залишення робочого місця ОСОБА_1 до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

Листом від 05.03.2016 (т. 1 а.с. 151), що був отриманий позивачем 11.03.2016, останній був запрошений на засідання профспілкового комітету на 11.03.2016. Листом від 14.03.2016 (т.1 а.с. 150), що був отриманий позивачем 16.03.2016, останній був запрошений на засідання профспілкового комітету на 17.03.2016.

Заявою від 14.03.2016 ОСОБА_1 повідомив роботодавця про неможливість прибуття на засідання профспілкового комітету у зв`язку з пізнім отриманням запрошення. Однак 11.03.2016 питання про звільнення позивача не вирішувалось.

17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПАТ "Запоріжтрансформатор" (т.1 а.с. 155) комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Згідно з актом про відмову від присутності на засіданні цехового профспілкового комітету зварювального цеху від 17.03.2016 ОСОБА_1 виявив бажання бути присутнім на засіданні цехового профспілкового комітету із своїм представником – ОСОБА_4 , проте представник надав доручення від 02.03.2016, що є нотаріально не посвідченим, відтак представником не було надано належних документів, які б підтверджували його повноваження. У зв`язку з цим ОСОБА_9 не було допущено на територію підприємства, ОСОБА_1 відмовився від присутності без свого представника ОСОБА_4 .

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, він вирішив звільнитися у зв`язку з порушенням роботодавцем умов праці, трудового законодавства, колективного договору. 18.02.2016 він подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001, умов колективного договору № 69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014, порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю, незаконного переводу на простой (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015).

В матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 (т. 1 а.с. 11-14) на колективне звернення працівників зварювального цеху ПАТ "Запоріжтрансформтор", в якій повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було слабе освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів.  Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху ОСОБА_10 проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість заказів, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового  колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та на момент перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення.

У відповіді Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України № 30 від 25.02.2016 (т. 1 а.с. 71-72) ОСОБА_1 було роз`яснено, що протягом декількох років у зв`язку з надходженням від ОСОБА_1 неодноразових звернень з проханням надати консультацію по вирішенню проблем, пов`язаних з трудовою діяльністю ОСОБА_1 в ПАО "Запоріжтрансформатор", працівниками обласної організації профспілки надавались такі консультації, роз`яснення та рекомендації. За результатами роботи комісії у складі членів профспілкової організації, представників підприємства було проведено обстеження робочих місць, вивчені порядок забезпечення працівників милом, спецодягом, спецвзуттям. За результатами роботи комісії більшість зауважень були усунуті, інші – взяті на контроль керівником структурних підрозділів підприємства. 09.02.2016 була здійснена перевірка в ПАТ "Запоріжтрансформтатор" з питання оплати ОСОБА_1 періоду проходження обстеження на профзахворювання та оголошення простою. В результаті порушень не виявлено.  

Також в матеріали справи надано постанову Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №  334/7289/16-ц, якою встановлено, що зі змісту акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.01.2016, складеного, в тому числі і за участі представників роботодавця, за результатами вказаного обстеження вбачається, що у ОСОБА_1 виявлене професійне захворювання в результаті шкідливих умов праці.

8.          Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

18 жовтня 2018 року прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21 жовтня 2019 року.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими  Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя (суддя Трубіна Т.Ф.) перебувала справа № 334/1751/16-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків.

Разом, з тим, в провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №  908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 підлягає розгляду в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", ув`язку з чим справу № 334/1751/16-ц  ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя було передано для розгляду в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

Крім того, в позовній заяві позивач вказує відповідачем – Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор".

Проте, з інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.10.2017 відбулася зміна повного та скороченого найменування відповідача. Відповідачем в даній справі на час розгляду справи судом є Приватне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор".

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів” за №9 від 06.11.1992, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Таким чином, поважними причинами визнають такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, прогулом слід вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Таким чином, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Як зазначено вище, наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (том 1 арк. с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підстава звільнення – службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху № 43 від 17.03.2016 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом. Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1ст. 43 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

В службовій записці зварювального цеху за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 (т. 1 а.с. 139) вказано, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте на телефонні дзвінки робітник не відповідає.

23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 , в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016 (т. 1 а.с. 141).

Також майстром ОСОБА_7 були складені на ім`я начальника цеху докладні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, в яких майстер просив дні відсутності ОСОБА_1 23.02.2016 та 24.02.2016 на роботі вважати прогулом без поважних причин. За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти.

За змістом службової записки від 02.03.2016 (т. 1 а.с. 147) начальник відділу кадрів ПАТ "ЗТР" ОСОБА_8 вручила ОСОБА_1 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ОСОБА_1 не розірваний та в разі залишення робочого місця ОСОБА_1 до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПАТ "Запоріжтрансформатор" комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач, починаючи з 23.02.2016 був відсутній на робочому місці без поважних причин, у зв`язку із чим його було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, при цьому, попередньо отримано згоду на звільнення профспілкової організації.

В позовній заяві позивач просить суд зобов`язати звільнити його за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 18.02.2016 позивачем було подано заяву на підставі ч.  3 ст. 38 КЗпП України, відповідно до якої позивач просив звільнити його за власним бажанням в зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001; умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014; порушення рекомендацій МСЕК м.  Запоріжжя з працевлаштування та надання інформації про наявність вакантних посад для переведення на легку працю; незаконне переведення на простій (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015). Просив звільнити його з 22.02.2016. Також, просив видати копію наказу про звільнення.

Листом від 19.02.2016 № 1/09-20-52 відповідач повідомив позивачу про те, що враховуючи, що відносно позивача не було виявлено порушення трудового законодавства, у т.ч і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою, позивач буде звільнений з підприємства відповідно до ст. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням. Вказаний лист отримано позивачем 22.02.2016, що підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 на колективне звернення працівників зварювального цеху ПАТ "Запоріжтрансформтор", в якій повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було слабе освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів.  Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху ОСОБА_10 проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість заказів, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового  колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та на момент перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення.

Тобто, введення простою було обумовлено виробничою необхідністю на підприємстві.

Позивач був повідомлений листом від 04.02.2016 про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу за станом здоров`я.

09.02.2016 ГУ Держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці було виписано направлення на проведення позапланової  перевірки дотримання вимог законодавства про працю, зайнятість та соціальне страхування.

За результатами вказаної перевірки 16.02.2016 складено Акт перевірки № 08-04-007/0058, відповідно до якого порушення щодо оплати довідок про проходження медогляду з питання встановлення профзахворювання та встановлення простою відсутні.

Конкретних фактів порушення відповідачем наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001 та умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014, позивачем у заяві про звільнення не зазначено.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою  статті 38 КЗпП України  є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Не встановивши порушення законодавства роботодавцем, відсутні підстави для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Відповідно, змінити формулювання причин звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України можливо лише за умови підтвердження порушення роботодавцем трудового законодавства.

Вказана правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 752/12360/16-ц (провадження № 61-8178св18), від 13.06.2018 у справі № 755/3353/17 (провадження № 61-8352св18), від 13.06.2018 у справі №    741/1128/17 (провадження № 61-13588св18).

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Належних та допустимих доказів порушення відповідачем законодавства про працю позивачем суду не надано.

При цьому, у Постанові від 20.06.2018 у справі № 161/10759/16-ц (провадження № 61-20686св18) Верховний Суд вказав, що при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Як зазначалось вище, листом від 19.02.2016 № 1/09-20-52 відповідач повідомив позивачу про те, що враховуючи, що відносно позивача не було виявлено порушення трудового законодавства, у т.ч і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою, позивач буде звільнений з підприємства відповідно до ст. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням.

Враховуючи зміст вказаного листа суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фактично відповідач відмовив позивачу у розірванні трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зазначивши про звільнення в майбутньому на підставі ст.. 38 КЗпП України.

Позивач був обізнаний про відмову йому у звільненні, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Враховуючи вказані положення законодавства, якщо б позивач не вимагав звільнення після 03.03.2016 та продовжував виконувати трудові обов`язки, роботодавець не мав права його звільнити за раніше поданою заявою.

Матеріали свідчать про те, що починаючи з 23.02.2016 позивач не вийшов на роботу, вважаючи себе звільненим, у зв`язку із чим наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (том 1 арк. с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, про що свідчать матеріали справи.

Позивач посилається на правову позицію ВСУ у справі № 6-120цс12. За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Проте, враховуючи факт відмови позивачу у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в подальшому відсутність позивача без поважних причин на робочому місці, роботодавець звільнив ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Умови ст. 43 КЗпП України були виконані відповідачем при звільненні позивача. Тобто, відповідачем не було самостійно змінено підставу звільнення, оскільки позивач був відсутній на роботі без поважних причин протягом тривалого часу, та звільнення відбулось на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем трудового законодавства, відсутні підстави щодо визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" № 17 від 21.03.2016 та зобов`язання відповідача звільнити позивача шляхом видачі наказу на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, відповідно, інші позовні вимоги є похідними від позовних вимог щодо звільнення позивача, тому вони також не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання скаржника на листи Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, оскільки зі змісту вказаних листів не вбачається порушення трудового законодавства, або будь-якого іншого законодавства у відношенні ОСОБА_1 .

Також є безпідставними доводи скаржника стосовно того, що судом першої інстанції не досліджувалися обставини того, які саме порушення були усунуті (грубі чи не грубі), які не були усунуті, оскільки матеріали справи містять лист Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України № 30 від 25.02.2016, який було досліджено та надано йому оцінку судом першої інстанції,  в якому ОСОБА_1 було роз`яснено, що протягом декількох років працівниками профспілки надавались консультації, роз`яснення та рекомендації. За результатами роботи комісії у складі членів профспілкової організації, представників підприємства було проведено обстеження робочих місць, вивчені порядок забезпечення працівників милом, спецодягом, спецвзуттям. За результатами роботи комісії більшість зауважень були усунуті, інші – взяті на контроль керівником структурних підрозділів підприємства. 09.02.2016 була здійснена перевірка в ПАТ "Запоріжтрансформтатор" за питаннями оплати періоду проходження обстеження. Порушень виявлено не було.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника стосовно того, що позивачу безпідставно було відмовлено судом першої інстанції у допиті свідка, з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 88 ГПК України показання свідка викладається ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивачем не дотримано вимог, що ставляться до заяви про допит свідка, а також взагалі не подані нотаріально посвідчені заяви свідків, а, відтак, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про виклик та допит свідків.

Також  апеляційний суд відхиляє доводи скаржника стосовно того, що факт порушення відповідачем трудового законодавства встановлений у постанові ВС у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2018 року №334/7289/16-ц, оскільки зі змісту вказаної постанови вбачається, що у позивача виявлено професійне захворювання в результаті шкідливих умов праці, проте вказане не свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, оскільки предметом розгляду вказаної справи було стягнення середнього заробітку за період обстеження на професійне захворювання та під час розгляду вказаної справи судом не встановлювались обставини порушення відповідачем трудового законодавства.

Решта доводів, які зазначені в цій постанові, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

9.          Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта, який відповідно до ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі №908/2828/19  залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі №908/2828/19  залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16.12.2020.

Головуючий суддя                                                                         Л.А. Коваль

Суддя                                                                                                В.О. Кузнецов

Суддя                                                                                                В.Ф. Мороз