ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 30.03.2010 р.                                                                                           № 2а-2908/09/1370

12 год. 21 хв.                                                                                                   зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді                                 Гулика А.Г.;

при секретарі судового засідання          Андрушакевич Т.В.,

за участю:

представника позивача: Дуди П.В.;

представника відповідача: Савченка П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

 Приватного підприємства «Міруся»   

до  Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова   

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Міруся»(далі –ПП «Міруся») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі –ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення                          № 0001502321/0 від 28.05.2008 року, № 0001502321/1 від 13.08.2008 року, № 0001502321/2 від 16.10.2008 року, № 0001502321/3 від 28.11.2008 року та № 0001502321/4 від 02.03.2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0001502321/0 від 28.05.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 14614 грн. 78 коп., в тому числі основний платіж –9743 грн. 19 коп. та штрафні санкцій – 4871 грн. 59 коп. Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення незаконним, з тих підстав, що воно ґрунтується на неправильних висновках, описаних в акті № 1759/23-209/23269934 від 16.05.2008 року, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки ПП «Міруся»з питань сплати податків та обов’язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор»за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року, які полягають у невизнанні податковим органом права позивача на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у складі ціни товару своєму постачальнику, якщо останній не включив зазначену суму до своїх податкових зобов’язань і не сплатив їх до бюджету. Зазначає, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобов’язанні. Вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених в позовній заяві. Просить суд задоволити позов в повному обсязі.

 Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи це тим, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова, під час проведення перевірки позивача з питань сплати податків та обов’язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор»за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року встановило, що в січні 2007 року позивач отримав від контрагента ТМЦ (ліс-кругляк) на суму 58459 грн. 16 коп., в т.ч. ПДВ –9743 грн. 19 коп., сума якого включена ПП «Міруся»до складу податкового кредиту та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та декларацій. Додатково, в обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачем відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2007 року податкові накладні від ПП «Флавор»та включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 9743 грн. 19 коп., без внесення ПП «Флавор»коштів до бюджету. Окрім того, зазначає, що ПП «Флавор» не є виробником ТМЦ, які поставило позивачу, а є лише посередником. Разом з тим, згадані товари ПП «Флавор»отримало в результаті господарських відносин з Фірмою «СВ-Трейдінг», а саме з підприємством, яке зареєстровано злочинним шляхом, без наміру здійснювати господарську діяльність. Також, зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року у справі № 2а-2458/08/1370 визнано недійсними установчі документи ПП «Фірми СВ-Трейдінг»з моменту реєстрації (статут та свідоцтво платника ПДВ), в якій суд прийшов до висновку, що вказане підприємство не створювалося для мети проведення господарської діяльності і одержання прибутку. Враховуючи викладене вище, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, з наступних підстав.

     Позивач –ПП «Міруся», 12.07.1995 року зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи –23269934, місцезнаходження: 79011, м. Львів, вул. Вітовського, буд. 25, кв. 5, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 198680, довідкою Львівського обласного управління статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 423569.

     Згідно із довідкою від 27.09.2002 року № 5405/2801 про взяття на облік платника податків, ПП «Міруся»26.07.1995 року взяте на облік як платник податків за № 4077 в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.  

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі направлення від 06.05.2008 року № 809, проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Міруся»з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов’язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор»за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року, за результатами якої складено акт від 16.05.2008 року № 1759/23-009/23269934.

З вказаного вище акту вбачається, що ПП «Міруся»відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2007 року податкові накладні, отримані від ПП «Флавор»та включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 9743 грн. 19 коп., без внесення ПП «Флавор»зазначеного податку до бюджету. Окрім того, перевіркою встановлено порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, а саме заниження податку на додану вартість за липень 2005 року в розмірі 9743 грн. 19 коп.

В ході проведення вказаної вище документальної перевірки, відповідачем направлено запит до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на проведення зустрічної перевірки ПП «Флавор».

Як вбачається з матеріалів перевірки, згідно з інформаційною довідкою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 29.01.2008 року № 1840/23-009, ПП «Флавор»останню звітність подано до органів ДПС з податку на прибуток підприємств за 2006 рік та з податку на додану вартість за 2007 рік з нульовим показником, що, на думку відповідача, виключає можливість включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не сплачені продавцем.

Таким чином, на підставі акту від 16.05.2008 року № 1759/23-209/23269934, ДПІ у Галицькому районі м. Львова, відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 14614 грн. 78 коп., в тому числі основний платіж –9743 грн. 19 коп. та штрафні санкції –4871 грн. 59 коп., що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 28.05.2008 року № 0001502321/0.

Як вбачається з пояснень представника позивача та матеріалів справи, на підставі рішень ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 08.08.2008 року № 15050/25-005, ДПІ у м. Львові від 09.10.2008 року № 18113/10/25-005/243, ДПА у Львівській області від 19.11.2008 року № 25367/10/25-005/1052, ДПА України від 30.01.2009 року № 780/6/25-0115, прийнятих за розглядом первинних та повторних скарг позивача, ДПІ у Галицькому районі  м. Львова, відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 року № 253, згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, на підставі акта документальної перевірки від 16.05.2008 року № 1759/23-209/23269934, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0001502321/1 від 13.08.2008 року; № 0001502321/2 від 16.10.2008 року; № 0001502321/3 від 28.11.2008 року; № 0001502321/4 від 02.03.2009 року.

Платники податку на додану вартість, об’єкти, бази та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України, а згідно із п.п. 1.7 ст. 1 цього Закону, податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Отже, з аналізу положень ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що формування податкового кредиту покупцем не залежить від виконання обов’язку платника податку щодо його внесення до бюджету.

Окрім того, суд погоджується з твердженням представника позивача про те, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», зазначені в акті перевірки ПП «Міруся», регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядок складання податкової накладної та не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобов’язанні. Так, зокрема п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначає, що  податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.

Згідно із положеннями п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Отже, як вбачається зі змісту ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим податковим документом та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, нормами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що цим Законом не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними.

Отже, Закону України «Про податок на додану вартість»визначає неможливість включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду в разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними.

Правила податкового обліку сум податкового кредиту встановлені п. 7.4 ст. 7 вказаного вище Закону, згідно з п.п. 7.4.1 якого, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Разом з тим, виходячи з положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та з огляду на наведені доводи представника відповідача, в судовому процесі підлягав встановленню факт використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, що, в свою чергу, потребує встановлення факту поставки такого товару позивачу. Необхідність встановлення дійсності поставки вказаного товару обумовлена  тим, що за змістом норми зазначеного підпункту право на податковий кредит виникає саме у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), операції з продажу яких є об’єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що передбачає реальну наявність предмета продажу (результату роботи, послуги), а не лише перерахування грошових сум між суб’єктами господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова встановлено взаємовідносини ПП «Міруся»з ПП «Флавор», що підтверджується угодою від 17.01.2007 року № 17-01 та додатком до неї від 17.01.2007 року «Технічні вимоги до лісоматеріалів букових, дубових, яворових, кленових, черешневих –круглий ліс», за наслідками яких, в січні 2007 року позивач отримав ТМЦ (ліс-кругляк) від вказаного контрагента на суму 58459 грн. 16 коп., в томі числі ПДВ –9743 грн. 19 коп.

При цьому, фактичне виконання угоди від 17.01.2007 року № 17-01 підтверджується податковими накладними: № 1220000005 від 22.01.2007 року на суму 17848 грн. 15 коп., в т.ч. ПДВ –2974 грн. 69 коп.; № 1220000006 від 22.01.2007 року на суму 11151 грн. 85 коп., в т.ч. ПДВ –1858 грн. 64 коп.; № 1240000002 від 24.01.2007 року на суму 15000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ –2500 грн. 00 коп.; № 1240000003 від 24.01.2007 року на суму 14459 грн. 16 коп., в т.ч. ПДВ –2409 грн. 86 коп., платіжними дорученнями: від 01.03.2007 року № 38 на суму 11151 грн. 85 коп., від 01.03.2007 року № 37 на суму 17848 грн. 15 коп., від 05.03.2007 року № 41 на суму 29459 грн. 16 коп., копіями банківських виписок з рахунків за 01.03.2007 року та 05.03.2007 року, а також видатковими накладними № РН-1-22004 від 22.01.2007 року на суму 17848 грн. 15 коп., в т.ч. ПДВ –2974 грн. 69 коп., № РН-1-22005 від 22.01.2007 року на суму 11151 грн. 85 коп., в т.ч. ПДВ –1858 грн. 64 коп., № РН-1-24003 від 24.01.2007 року на суму 14459 грн. 16 коп., в т.ч. ПДВ –2409 грн. 86 коп., № РН -1-24002 від 24.02.2007 року на суму 15000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ –2500 грн. 00 коп., з яких вбачається, що  ПП «Флавор»продало та поставило ПП «Міруся»лісоматеріали, а останнє отримало вказаний товар та оплатило його вартість, в тому числі й податок на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані продавцем вказані вище податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає чинному законодавству, а господарські зобов’язання підкріплені реальними фінансово-господарськими взаємовідносинами.

Суд також зазначає, що відповідач не оспорює факт оплати позивачем вартості товару на користь ПП «Флавор»та правомірність віднесення ПП «Міруся»до складу валових витрат вартості придбаного ним товару.

Сума податку на додану вартість в розмірі 9743 грн. 19 коп., підтверджена вказаними вище податковими накладними, включена ПП «Міруся»до складу податкового кредиту у січні 2007 року, відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та відображена в Декларації з податку на додану вартість за січень 2007 року, що підтверджується копією реєстру отриманих та виданих податкових накладних № 01 за січень 2007 року.

Стосовно твердження представника відповідача про те, що ПП «Флавор»не є виробником ТМЦ, які поставлено позивачу, а є лише посередником, а також те, що вказані товари ПП «Флавор»отримано в результаті господарських відносин з ПП «Фірмою СВ-Трейдінг», яке зареєстроване злочинним шляхом, без наміру здійснення господарської діяльності, суд зазначає, що при дослідженні обставин справи, судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року по справі № 2а-2458/08-1370, визнано недійсними установчі документи, а саме свідоцтво про державну реєстрацію та статут ПП «Фірма СВ-Трейдінг».

Проте, суд не бере до уваги доводи представника відповідача про відсутність у ПП «Міруся»права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента продавця ПП «Флавор»вже після фактичного здійснення господарських операцій ПП «Флавор»з ПП «Міруся», за якими ПП «Флавор»були видані позивачу податкові накладні, а також доводи про фактичну несплату контрагентом позивача податку до бюджету, оскільки визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента продавця саме по собі не тягне за собою недійсність реально виконаних між ними, а також між продавцем та позивачем угод, укладених з моменту реєстрації такої особи і до моменту виключення її з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Окрім того, суд не бере до уваги посилання представника позивача у своїх поясненнях на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 року по справі  № 2а-1836/08/1370, якою у задоволенні адміністративного позову ДПІ у Галицькому районі                  м. Львова до ПП «Міруся»та ПП «Флавор»про визнання господарського зобов’язання недійсним та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України –відмовлено повністю. Оскільки вказане рішення суду оскаржене в апеляційному порядку та, на день розгляду справи, не набрало законної сили.

Суд зазначає, що відповідачем не оспорений факт того, що на момент здійснення господарських операцій обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець –ПП «Флавор»був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником на додану вартість. За таких обставин, суд приходить до висновку, що ПП «Міруся»не може нести відповідальність за несплату податків продавцем.

Суд також не бере до уваги доводи представника відповідача про наявність у позивача та його контрагента умислу на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави, моральним засадам суспільства, доказом чого, на його думку, є вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19.11.2008 року у справі № 1-364, яким визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 212 КК України, оскільки вказане рішення суду не підтверджує незаконності правочину, укладеного між ПП «Міруся»та ПП «Флавор», так як порушення ПП «Фірма СВ-Трейдінг»законодавства про податки, зокрема Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальність за винні дії іншої особи, у зв’язку з чим порушення закону вказаними суб’єктами господарювання не може бути підставою для настання негативних наслідків для позивача.

Таким чином, суд вважає, що сума податкового кредиту в розмірі 9743 грн. 19 коп. сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від контрагента –ПП «Флавор», зареєстрованого, на момент здійснення господарської операції, платником податку на додану вартість, та що сума ПДВ, сплачена ПП «Міруся»у складі ціни товару товару, правомірно віднесено позивачем до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Чинне законодавство України, зокрема й Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлюють обов’язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець  товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету. Таким чином, як впливає з наведеного вище, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі у разі ухиленні від сплати податку) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нарахувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

     Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

      Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податку донараховані податкові зобов’язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема бюджетне відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Узагальнюючи викладене вище, суд приходить до висновку, що обставини, які слугували фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема тим, який був постачальником товарів, робіт, послуг, на вартість яких нарахований податок на додану вартість, включений платником податку (покупцем) до податкового кредиту.

          Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.  

      Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору з Державного бюджету.

          Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

            1.Позов задоволити.

 2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0001502321/0 від 28.05.2008 року,              № 0001502321/1 від 13.08.2008 року, № 0001502321/2 від 16.10.2008 року, № 0001502321/3 від 28.11.2008 року та № 0001502321/4 від 02.03.2009 року.

           3.Присудити на користь Приватного підприємства «Міруся»(місцезнаходження: 79011, м. Львів, вул. Вітовського, 25/5, ідентифікаційний код - 23269934) документально підтверджені судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.

 Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня постановлення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 квітня 2010 року.

Суддя                                                                                                Гулик Андрій Григорович