Справа № 2а-10642/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2010 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Хлюстіна Ю.М.
суддів - Катаєвої Е.В., Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Череватому М.Ю.
за участю сторін:
позивачі –не з’явилися
від відповідачів Територіального
управління Державної судової адміністрації
в Одеській області та Державної судової
адміністрації України представник - Барська О.О. (по довіреності)
від відповідачів Міністерства фінансів
України та Державного казначейства
України представники –не з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати позивачам грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та стягнення з держави в особі Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому в Державному казначействі України передбачені Державній судовій адміністрації України на їх користь втрату частини заробітної плати, пов’язаної з спрямуванням податку відповідно до Закону України «Про податок з фізичних осіб» у розмірі: ОСОБА_1 –24220 грн. 98 коп.; ОСОБА_2 –21735 грн. 71 коп.; ОСОБА_3 –21539 грн. 25 коп., -
ВСТАНОВИВ:
До суду з позовом звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати позивачам грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та стягнення з держави в особі Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому в Державному казначействі України передбачені Державній судовій адміністрації України на їх користь втрату частини заробітної плати, пов’язаної з спрямуванням податку відповідно до Закону України «Про податок з фізичних осіб»у розмірі: ОСОБА_1 –24220 грн. 98 коп.; ОСОБА_2 –21735 грн. 71 коп.; ОСОБА_3 –21539 грн. 25 коп., мотивуючи це тим що відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Однак з прийняттям Закону України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб», передбачено оподаткування прибутковим податком доходів фізичних осіб. До складу загального місячного доходу, з метою оподаткування прибутковим податком доходів фізичних осіб, включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового договору. Також за пунктом 3,4 статті 3 Закону вартість путівок, що надаються платнику податків, в тому числі і за рахунок державного бюджету суддям за статтею 44 Закону України «Про статус суддів», підлягає оподаткуванню прибутковим податком доходів фізичних осіб на загальних підставах . Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року. З довідок про стягнення прибуткового податку вбачається, що вказаний податок стягується з кожного судді з 1 січня 2004року. Норми про матеріальне та побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтям 44,45 Закону України «Про статус суддів»не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Однак зазначені вимоги чинного законодавства стосовно заборони зниження матеріального забезпечення суддів порушуються. За період з 1 січня 2004 року по 1 листопада 2007 року з кожного з позивачів справлені наступні суми податку: ОСОБА_1- 24220,98грн., ОСОБА_2 - 21735,71грн., ОСОБА_3 - 21539,25грн.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004р. №22р «Деякі питання оплати праці суддів», яким центральний орган виконавчої влади фактично визнав зниження рівня оплати праці суддів у зв'язку з утриманням із їхнього заробітку податку з доходів фізичних осіб, передбачено порядок проведення компенсаційних виплат суддям втрати частини заробітку, пов'язаного із справлянням податку за Законом «Про податок з доходів фізичних осіб». Як вбачається з кошторису Тарутинського районного суду Одеської області, затвердженого на 2004 р., кошти на компенсацію суддям втрати частини заробітку, пов'язаної із стягненням податку, передбачено не було. Територіальне управління державної судової адміністрації в Одеської області України в межах наданих їй повноважень протягом 2004 року жодних змін до кошторису Тарутинського районного суду Одеської області стосовно компенсації втрати частини заробітку суддям від сплати податку не вносило та не забезпечило належний рівень оплати праці суддів, що призвело до зменшення фактично отриманої позивачами у 2004р. щомісячної заробітної плати. Не передбачалося компенсації втрати частини заробітку суддям у зв'язку з утриманням податку з фізичних осіб і протягом 2005-2006-2007рр.
Позивачі у судове засідання не з’явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
Представник відповідача Міністерства фінансів України у судове засідання не з’явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку. В своїх письмових запереченнях на адміністративний позов, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що абзацом 4 статті першої Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10 липня 1995 року №584/95 встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Проте, Указом Президента України «Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України»від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 абзац 4 статті першої Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10 липня 1995 року №584/95 визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2004 року. У зв'язку з цим, заробітна плата суддів починаючи з 1 січня 2004 року обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи на загальних підставах, встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Жодна з наведених норм не передбачає грошової компенсації сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб, справленого з заробітної плати суддів. Оскільки нормами Закону України «Про судоустрій України»та Закону України і «Про статус суддів»як грошова компенсація сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб, справленого з заробітної плати суддів, так і виплата суддям заробітної плати без стягнення прибуткового податку з доходів фізичних осіб не передбачені, підстави вважати права позивачів порушеними відсутні. Разом з цим, розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів»від 20 січня 2004 року №22-р головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Згідно із пунктом другим зазначеного розпорядження такі компенсаційні виплати здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади. Оскільки Міністерство фінансів України розробляє проект закону про Державний бюджет України, а Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, вимоги позивачів до Мінфіну не мають правових підстав. Водночас, у 2005-2007 роках здійснення грошової компенсації сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб, справленого з заробітної плати суддів, законодавством України не встановлено, оскільки дія розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів»від 20 січня 2004 року №22-р поширювалась лише на 2004 рік, тому вимоги позивачів задоволенню не підлягають.
Представник відповідача Державного казначейства України у судове засідання не з’явився, в своїх письмових запереченнях на адміністративний позов, представник відповідача просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись також на обставини викладені у письмових запереченнях Міністерства фінансів України, а також зазначив, що Державне казначейство України, як юридична особа, самостійно несе відповідальність за свої дії. В даному випадку правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державним казначейством України немає, оскільки у даному випадку, керуючись статтями 120, 126 Закону України «Про статус суддів»та положенням «Про Державну судову адміністрацію України», Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів. Таким чином, головний розпорядник бюджетних коштів, які передбачені на утримання судової влади, в даному випадку це Державна судова адміністрація України, повинна була подати до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України «Про статус суддів»та інших нормативно-правових актів, для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік, а Міністерство фінансів України повинно було прийняти рішення про включення до проекту Державного бюджету бюджетний запит головного розпорядника коштів. Відповідно до наданих повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1232, Державне казначейство України: не є головним розпорядником всіх бюджетних коштів; не здійснює заходи, спрямовані на погашення заборгованості органів державної влади; не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору; рахунки територіального управління ДСА України в Одеській області не обслуговує. Тобто, Державне казначейство України здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням.
Представник відповідачів територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області та Державної судової адміністрації України у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, мотивуючи це тим, що відповідно до вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»Державною судовою адміністрацією України як податковим агентом утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачами як платниками податку сплачений податок з доходів фізичних осіб, відповідно до довідок наданих позивачем з місця роботи про розміри утриманого із заробітної плати податку з доходів фізичних осіб. Норми, які б звільняли суддів від сплати податку фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат від сплати прибуткового податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено. Указ Президента Україні від 10.07.1995р. за № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», на який посилаються позивачі, згідно з Указом Президента України від 25.12.2003р. за № 1497/03 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України»втратив чинність. Тобто він вже не може регулювати дані відносини. Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів»передбачає, що гарантії належності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншим нормативними актами. Оскільки нормами зазначеного Закону як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку доходів з фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин, дані норми, відсутні. Позивачі посилаючись на п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України за № 22-р від 20.01.2004 року «Про деякі питання оплати праці суддів», яким передбачено порядок проведення компенсаційних виплат суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку, не звертають увагу на те, що вказаним розпорядженням компенсаційні виплати здійснюються у розмірі 100% посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку буде нижчою ніж середньомісячна заробітна плата, нарахована судді за 4 квартал 2003 року. При цьому передбачена компенсація не повинна перевищувати втрати частини заробітку. Її виплата поставлена у залежність від наявності коштів. Даний нормативний акт регулював порядок оплати праці суддів лише у 2004 році.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідачів, а також дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що в задоволенні позову потрібно відмовити з наступних підстав.
Судом по справі встановлені наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що позивачі займають посади суддів Тарутинського районного суду Одеської області.
Як вбачається предметом даного спору є правомірність сплати позивачами податку з доходів фізичних осіб, можливість вважати зазначену сплату втратою частини заробітку, право на компенсацію зазначеної втрати за рахунок оплаченого податку, а також обов'язки відповідачів, виходячи з їх владних управлінських функцій, відшкодувати зазначену компенсацію.
Таким чином, наявність спору, пов'язаного з проходженням публічної служби суб'єктів владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, обумовлюють розгляд даної справи в межах адміністративного судочинства і визначають три різновиди (напрями) дослідження спірних правовідносин, а саме: податкових; правовідносин, пов'язаних з публічною службою та пов'язаних зі здійсненням суб'єктами владних повноважень владних управлінських функцій.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-4, яким запроваджено податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991 року № 1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів.
Зазначений Закон, серед іншого, визначає: платників податку (стаття 2), об'єкт оподаткування (стаття 3), загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний (пукт 4,2 статті 4,), доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу (пункт 4:3 статті 4) податкові соціальні пільги (стаття 6), ставки податку (стаття 7), порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (стаття 8), прикінцеві положення (стаття 22).
Судом встановлено, що відповідно до вимог зазначеного Закону, територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Одеській області, як податковим агентом, утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачами, як платниками податку, сплачений податок з доходів фізичних осіб, а саме: ОСОБА_1 (2004-2007рр.) –24220,98 грн.; ОСОБА_2 (2004-2007рр.) –21735,71 грн.; ОСОБА_3. (2004-2007рр.) –21539,25 грн. (а.с.83-86, 88-91, 93-96, том І).
Поряд з цим у відповідності до п. 22.2 статті 22 зазначеного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено: у разі, якщо норми інших законів - чи законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Пунктом 22.7 статті 22 вищенаведеного Закону передбачено, що суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу норм наведеного підпункту вказує на помилковість їх застосування до спірних відносин, оскільки вони жодним чином не торкаються оподаткування доходів суддів. Інших норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено.
Пунктом 22.12.1 пункту 22.12 статті 22 зазначеного Закону, у зв'язку з набранням чинності цим Законом, рекомендовано Президенту України скасувати укази Президента України, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб (прибуткового податку з доходів громадян).
Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем правомірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у відповідних звітних періодах 2004-2007 років як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (абзац 1.13 статті 1).
Зазначений податок сплачений в межах податкових відносин, на користь Державного бюджету України, і може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства, відповідно ст.50 Бюджетного кодексу України та ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чого не було враховано судом першої інстанції при прийняті постанови.
Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, частина четверта статті 50 якого передбачає зарахування податків безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України. Зазначений рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2602 року № 122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за №594/6882.
Крім того, суд вважає, що в розумінні пункту 15 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України професійна діяльність суддів є публічною службою.
Відповідно до ч. 1 ст.6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційні засаді правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні»систему судів загальної юрисдикції, основі вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулюванні інших питань судоустрою визначається Законом України «Про судоустрій України».
Закон України «Про статус суддів»визначає статус судців з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Стаття 11 Закону України «Про статус судців»передбачає забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням судді»відповідне до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпеченні суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.
Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Частина 8 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуженні змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів»передбачає, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами, оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів»дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 2 зазначеного розпорядження передбачено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Обов'язку застосування зазначеного розпорядження жодним із відповідачів не передбачено.
Аналіз вищенаведених норм, доводить безпідставність їх застосування до спірних відносин та посвідчує, що даний спір хоча і пов'язаний з проходженням публічної служби, але зведений до повернення сплаченого податку позивачем і повинен бути розглянутий з урахуванням податкових відносин. Отримання компенсації у вигляді втрати заробітку не передбачене у Законі України «Про статус суддів», а також в інших законах України.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 108 У99. Вимоги позивачів до Міністерства фінансів України не обґрунтовані жодним посиланням на чинне законодавство.
Міністерство фінансів України відповідно до статті 35 Бюджетного кодексу України при отриманні від головних розпорядників бюджетних коштів бюджетних запитів проводить аналіз бюджетного запиту з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів (стаття 36 Бюджетного кодексу України). На підставі аналізу бюджетних запитів Міністерство готує проект закону про Державний бюджет України.
Із заперечень відповідачів вбачається, що у 2004-2007 роках взагалі не передбачались суми на виплату компенсації.
Оскільки Міністерство фінансів України розробляє проект закону про Державний бюджет України, а Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, вимоги позивачів до Мінфіну не мають правових підстав.
Положенням про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, визначено, що Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Зазначеним положенням встановлені основні завдання, функції як засіб здійснення повноважень до покладених на нього завдань. У межах спірних відносин відсутні будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивачів. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначеного відповідача слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Положенням про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003, встановлено, що Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших завдань покладених на Державну судову адміністрацію України, підпунктом 13 пункту 4 передбачене виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівські самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України, а підпункт 14 даного пункту передбачає здійснення матеріального і соціального забезпечення судді, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначені відповідно до Закону України «Про статус суддів»та інших нормативно-правових для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України та відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.
Зазначений Закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, що обумовлює неможливість включення її сум до бюджетного запиту.
Таким чином, суд приходить до висновку, що жодним із відповідачів при здійсненні своїх владних управлінських функцій не порушено права позивачів.
Поряд з цим, суд вважає, що надання судді за рахунок Держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94) 12 (994 323) зазначається: «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус та винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе». Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Розгляд даної справи посвідчує те, що матеріальне забезпечення суддів, знаходиться не на належному рівні, але вирішувати зазначене питання з порушенням норм чинного законодавство є неприпустимим.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 необґрунтовані та не відповідають чинному законодавству, а отже задоволенню не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус суддів», Законом України «Про судоустрій України», Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.ст. 2, 4, 6, 71, 86, 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати позивачам грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та стягнення з держави в особі Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому в Державному казначействі України передбачені Державній судовій адміністрації України на їх користь втрату частини заробітної плати, пов’язаної з спрямуванням податку відповідно до Закону України «Про податок з фізичних осіб» у розмірі: ОСОБА_1 – 24220 грн. 98 коп.; ОСОБА_2 – 21735 грн. 71 коп.; ОСОБА_3 – 21539 грн. 25 коп. – відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десяти денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 12 квітня 2010 року.
Головуючий суддя
Судді